Іду я, значить, проспектом Свободи у Львові, неподалік пам’ятника Тарасу Григоровичу. Глядись, а там – сцена. І не просто сцена, а та сама, на якій Брезіцькі нічого не заробили у 2013-14-х роках. А на тій сцені – страшне. Комітет Майдану Львівщини відновлює роботу, один наперед одного рвуться до П’ємонту, наче до Священного Граалю, «несостоявшиєся палітіки». Ті, кого не обрали чи не переобрали. І багато-багато мікрофонів на тій сцені.
