Не зовсім про машини, або Як ганяли 50 років тому

09 жовтня 2019, 15:52 АвтоДіло
Share Button
Фото: Любомир Футорський
Коли я у 2002 році впершe подивився Die Another Day – останній фільм про Бонда за участі Пірса Броснана, присвячений, до речі, 40-літтю Бондіани – у пам’ять мою назавжди врізались три речі: Халлі Беррі (а особливо її трібютний вихід з моря), найжахливіший ever саундтрек до Бонда у виконанні Мадонни (як і камео у фільмі) і реактивний буєр (льодові сани) головного негідника.

Буєр був дійсно крутий. Він, по фільму, навалював 324 милі на годину – і при цьому його власник, Ґустав Ґрейвз – ще й був незадоволеним, бо, мабуть, апарат міг видавати і більше.

Ice Jet – так він звався у фільмі. Фото автора

Це, звісно, не була реальна машина, а швидше скульптура з фібергласу, творцем якої був знаменитий Брайан Муір.

Брайан Муір і його найзнаменитіший витвір. Фото автора

Чим знаменитий?

Ну як же – ви ж точно бачили найвідоміший його твір – ось він, на фото.

Чому я про все це пишу – бо згадав цей буер і подумав: а чому, чорт забирай, ніхто не ганяє отак по льоду з реактивним двигуном, або, ладно, хоч би і з ДВЗ просто? Це ж не менш весело і захоплююче, аніж ганяти по дну висохлого озера, а то й більше – бо не так гаряче.

Тож я вирішив поцікавитись питанням.

І з величезним подивом для себе з’ясував – що це ЗАРАЗ ніхто не ганяє. А п’ятдесят років тому – ганяли ще й як.

Ну і почнемо з найкращого: Rupp Super Sno-Sport 1969 року.

Снігові і льодові перегони набули лютої популярності саме в 1969, а найбільш знаковою їхньою зіркою – було оце чудо інжинерії, дизайну та стилю.

Швидкий наче вітер Super Sno-Sport. До речі – з переднім розташуванням двигуна. Фото автора

У цього красивого і брутального червоного хлопця стояв Фордівський V8, який видавав всього 500 коней. Але з ними цей красень – ну бо нереально ж красивий апарат, погодьтесь! – навалював по снігу і льоду з максимальною 241 км/год – у 1969 році!

Очевидно, що така прикольна розвага, як ганяти по льоду, не обмежувалась лише цим апаратом. Гонки по снігу/льоду, не будучи особливо регламентовані обмеженнями – стали дуже популярними. І тут, як кажуть, Остапа понесло.

Boss Cat III, II та I. Фото автора

Наприклад, з 1971 по 1973 було створено три апарати під назвою Boss Cat. Перший мав (як пишуть) 1000 коней, другий – 800, а третій – 1200 (!).

При цьому третій взагалі мав ЧОТИРИ двигуни, ЧОТИРИ коробки і два привідні ланцюги.

Чотири двигуни Boss Cat III. Фото автора

Це, звісно, не всі чудо-снігомобілі тих часів. Були і Ski-Doo X2R, X4R та Inferno, був неймовірний Polaris X-3, (пробачте, але я просто не здатний вмістити всі фото в одну статтю) – але ніхто з них так і не вдув 150 милям/год від Super Sno-Sport.

У 1973 році ця обезбашенна веселуха закінчилась, бо на обрії почали маячити регламентні обмеження, щоправда, закінчилась ненадовго. Усе повернулось – вже у 80-х, усе – окрім краси та стилю.

Сьогодні нема таких зачаровуючих візуально і на всю голову дурних конструкцій снігомобілів, хоча, доправди, сам спорт, який полягає в дурних швидкостях, які досягаються на мотосанях зберігся.

G-Force One – найшвидші на нині мотосани. 339,5 км/год. Фото автора

Але що таке мотоспорт без стилю і естетики? Комерція…

Чи ні?

Любомир Футорський,

для ІА «Діло»

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі