5 квітня Ларисі Крушельницькій було б 93 роки

Share Button
Фото взяте із родинного архіву
Всім, кому довелося спілкуватися з Ларисою Крушельницькою в один голос відзначають, що такої приємної, милої, розумної і елегантної жінки їм рідко траплялось бачити.

Це й не дивно, адже Лариса Крушельницька – це як зріз епохи, про яку навіть наше, вже немолоде покоління знає в основному з підручників. Її біографія – це сув’язь видатних особистостей з не менш значущими історичними подіями, які змінювали долю світу.

Як археолог, Лариса Крушельницька фактично відкрила скіфський і передскіфський періоди на Західній Україні, пропрацювавши у відділі археології Інституту суспільних наук УРСР понад пів-століття (сьогодні – Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України). Написавши вісім монографій, сотні статей, провівши десятки стаціонарних експедицій, Ларису Крушельницьку знаємо також як неповторного публіциста і мемуариста (її “Спогади галичанки. Рубали ліс…”).

Від імені держави попередня влада неодноразово визнавала заслуги Лариси Крушельницької, нагородивши її орденами княгині Ольги ІІІ (2005 р.) і ІІ (2011 р.) ступенів. І, все ж таки, у ставленні офіціозу до того солідного доробку ювілярки, яким вона день-у-день примножувала славу України – і на археологічній, і на бібліотечній ниві – не покидає відчуття того, що за життя Ларису Крушельницьку той офіціоз, мабуть таки, недооцінював.

А приходять подібні думки до кожного, хто знає, що, по-перше, таких неординарних під кожним поглядом, особистостей як Лариса Крушельницька, які стільки пережили і стільки знали, в Україні і у світі, залишились одиниці. І це треба було вміти цінити.

По-друге, і, для теперішньої влади це мало б бути головним: два (!) діди Лариси Крушельницької починали будувати Українську державу на самих її початках: педагог, редактор і прозаїк Антон Крушельницький – будучи міністром освіти УНР, а суддя і посол до австрійського парламенту і Галицького сейму Лев Левицький – розбудовував новостворену державу, будучи членом Загальної Української Ради та Національної Ради ЗУНР.

Шкода… Такі світочі науки й реальні будівничі нашої держави відходять, а пам’ять про них – ледь жевріє, залишаючись лише у наших теплих спогадах, світлинах і книжках…

Джерело: Та, що ламає стереотипи: такою ми її запам’ятаємо…

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі