Радко Мокрик

Радко Мокрик

історик, культуролог

Боротьба з антиукраїнською пропагандою: шахи, геополітика та коронавірус

Share Button
Похвалитися перемогою на міжнародному празькому шаховому фестивалі я вже встиг. Але окрім цього, тут вийшла цікава історія. Майже геополітика, з присмаком національної проблематики та елементами коронавірусу.

Отже, «мій» турнір на фестивалі був круговим – десять людей поступово грають один з одним. Це створює певну специфіку – протягом 9 днів ви крутитесь в одному колі – не лише граєте в шахи, але й спілкуєтесь якось між собою. Це, загалом, приємне та інтелігентне середовище. В нас вийшло семеро чехів, я, молодий поляк і доглянутий інтелігентний грек середнього віку.

І ось ви починаєте поступово знайомитися. Хтось приходить перед партією, сидите, розмовляєте. Перед одним з турів моя непогана чеська зіграла злий жарт. Один з шахістів, назвемо його Х, не зрозумівши, що я, власне, українець, на запитання свого колеги «з ким ти граєш?» при мені заліпив: «Та, з якимсь укачком».

«Укачко» – це така собі зверхня форма означення для українців в Чехії. Ну, оцей набір стереотипів – робітники, прибиральники, і що там ще якась частина чехів вважає «підрядними професіями». Тобто – це зверхність. Не те, щоб прямо образа – але зверхність саме за національною ознакою.

Варто було бачити фізіономію Х, коли через п’ять хвилин я сів навпроти нього за шахівницю і сказав – «це я оте укачко».

На цьому питання було закрите, розвивати якийсь конфлікт я не вважав за потрібне і можливе.

Протягом перших днів я не викликав особливої інтриги серед учасників – почав я невиразно – три нічиї поспіль і засів в середині турнірної таблиці. Х якось намагався комунікувати. На перекурах розповідав, що «той малий вірменин, мабуть виграє, гарно грає!». Я не заперечував і розуміюче кивав. Ми обоє розуміли і пам’ятали цей епізод з початку нашого спілкування.

Але потім «поперло» – я вигравав одну партію за другою. Після декількох перемог Х почав мене вітати після кожної партії. Згадував, які в нього були шанси в нашій спільній партії, але не більше. Тон змінювався. Він явно не розраховував, що мене ось так «прорве». Його уявлення про «укачок», явно змінювалося під впливом моїх результатів.

Зрештою, сьогодні перед останнім туром за шахівницями сиділи троє – я, Х і грек. Власне, розмову почав грек – він читав про Санжари і почав в мене випитувати, що там в нас за дурдом. І я залюбки почав пояснювати достатньо пристойною (хочу вірити!) англійською, що не все там так просто – були мовляв і провокації, і міністр внутрішніх справ ще той фрукт, підготовка була неоднозначна. Хоч це і не відміняє проблеми критичного мислення. Це все я розповідаю прожовуючи слова на британський манер – хоч моя англійська далека від ідеалу, але в плані наголосів і манери – пів року, які я свого часу провів в Оксфордському університеті, даються в знаки.

Х сидів навпроти і явно кис. Його уявлення про українців сипалося на очах. Але грек, сам цього не усвідомлюючи, ще погіршив ситуацію – на невинне запитання «як справи?», яке він поставив Х, той не знайшовся, що відповісти окрім «йо йо, хелоу». Виявилося, що це весь його словниковий запас.

В останньому турі я знову переміг (вшосте поспіль!) і випередив талановитого юного вірменина, який зайняв друге місце – на півтори очки.

Першим мене привітати і потиснути мені руку підійшов саме Х.

Для мене ця історія остаточно сформулювала тезу, яка давно крутилася в голові: ми навряд чи можемо побороти антиукраїнську пропаганду (але повинні намагатися!) – але ми, кожен окремо, на своєму рівні і своїм прикладом можемо ламати стереотипи. Власне, «якісність», професіоналізм і культура кожного з нас – це найкращі інструменти в цій боротьбі.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі