Ігор Лікарчук

Ігор Лікарчук

доктор педагогічних наук

Чи має шанс український вчитель на гідну зарплату?

Ігор Лікарчук | 06 листопада 2019 Думка, Життя
Share Button
Віддзвенів шкільними дзвіночками марш і мітинг учителів, які не підтримали ініціативи деяких народних депутатів щодо «зміни системи оплати праці» педагогів. Відверто кажучи, думав, що цей мітинг закінчиться збиранням підписів про відкликання з депутатів ініціаторів змін (жарт), але домовилися домовлятися...

У принципі, так як і завжди… Та я не про це. Хочу висловити кілька думок про оплату праці вчителя взагалі.

Думка перша. Я в освіті працюю більше 40 років. На різних посадах і в різних іпостасях. Не працював лише у дитячому садочку… І завжди не міг знайти відповідь на одне питанню: «Чому у системі освіти завжди панувала і панує зрівнялівка в оплаті праці педагогів?» Забезпечує педагог належну якість своєї роботи, чи не забезпечує – а заробітну плату буде отримувати однакову у своїй категорії. Це є ненормальним явищем.

Думка друга. Нарахування заробітної плати вчителя здійснюється залежно від кількості годин його педагогічного навантаження. Плюс доплати і надбавки (якщо є за що іх давати і є з чого платити). Але ж кожен вчитель додатково виконує силу-силенну усілякої роботи, яка займає час, вимотує нерви, вимагає значних інтелектуальних, психічних, фізичних зусиль. І матеріальних витрат. Не будемо наразі говорити про те, що в багатьох випадках ця робота нікому не потрібна і особливого значення в забезпечення загальної мети функціонування освітньої системи не має. Але вчитель цю роботу робить. Безоплатно. Як раб на галері. Незважаючи на те, що живемо майже в середині ХХІ століття. Срам якийсь. Щоправда, деякі «мудреці» з міністерств та профспілок знайшли своєрідний фіговий листок, щоб цей срам прикрити. Вони придумали роз’яснення типу: під час канікул вчитель має бути в шкільному приміщенні ту кількість годин, яку обраховують із тижневого навантаження… І не лише під час канікул… Між іншим, за моїми особистими спостереженнями, у дуже багатьох випадках оцей безоплатний галерний срам складає + 30-50 відсотків додаткових трудових затрат до загальної кількості навчального навантаження. Це цивілізовано?

Фото: За Збручем

Думка третя. Можливо не всі, але переважна більшість педагогів-практиків хоче змін, реформ в освіті. Слава Богу, що агентів, котрі збирають з усього світу ідей таких змін, й несуть їх в Україну вистачає. Інколи, навіть, занадто вистачає. Але чомусь не зустрічав ще жодного агента, який би приніс ідею докорінної зміни абсолютного розміру учительської зарплати. Скажімо, агентів та їхніх сподвижників, які мліють, захоплюючись фінською системою освіти, – тьма… Щоправда, майже ніхто з них, смакуючи принади фінської освіти, нічого не каже про розмір середньої зарплати фінського вчителя… Упевнений, що оплачуючи працю багатьох наших учителів (не всіх однаково) за фінськими стандартами, через кілька років агенти почали б їздити в Україну та вивчати український освітній досвід. Між іншим, частину коштів для реалізації цієї ідеї можна було б знайти і всередині системи освіти. Про це я писав уже не раз.

Четверта думка. Для цивілізованого світу вона дуже очевидна. Але лише для цивілізованого… Кошторисом закладу освіти повинні управляти піклувальна рада закладу і директор, а не начальник районного відділу освіти та бухгалтер централізованої бухгалтерії. І мати широкі повноваження для ефективного управління шкільним бюджетом. Тут згадаю про хорошу спробу (наприкінці 80-х років минулого століття) запровадження в системі освіти так званого «нового господарського механізму». Його запровадження не відбулося з двох причин: 1. Крах СРСР. 2. Цей господарський межанізм повністю суперечив основним засадам планової економіки… За час, що пройшов, в Україні давно забули про соціалістичну економічну систему. За винятком системи освіти. У ній вона збереглася без особливих змін. Це стверджую, як очевидець. Бо працював керівником освітнього закладу і в часи СРСР, і після того… Економіка освіти мені наразі нагадує рибну консерву в банці, яка невідомо для чого зберігається без змін десятиліттями.

Фото: Главред

Думка п’ята і остання. Із школи добре пам’ятаю правило, що від перестановки доданків, загальна сума зміниться. Отак і з системою оплатою праці в освіті. Можна довго тасувати надбавки, доплати, години навантаження… Загальний результат буде такий, як завжди: ніякий. Економіку освіти, як систему, потрібно змінювати… А от із цим у нас якось не дуже. Уже майже тридцять років… Навіть не знаю, чи є в державі якась науково-дослідна установа, котра б займалася проблемами економіки освіти? Але, якби навіть і була, то що б змінилося? Замовлення на такі зміни немає!!! Є лише бажання по новому ділити і переділювати…

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі