Думки з приводу встановлення пам’ятника Францу Ксаверу Моцарту у Львові

Share Button
Фото з відкритих джерел
Як писали у ЗМІ - "На площі Маланюка у Львові встановлять пам’ятник Францу Ксаверу Моцарту".

Через бурхливу дискусію у FB з цього приводу, я вирішив для себе з`ясувати коли і чому у м. Львові появилася площа Є. Маланюка; хто такі «Маланюк» і «Франц Ксавер Моцарт» і чому про першого скромно написали «Маланюк», не подавши навіть його імені, а про другого пишно написали «Франц Ксавер Моцарт»?

Оскільки на площі імені першого планують встановити пам’ятник другому, мені стало цікаво – хто із вищеназваних достойників більше вартує бути увіковічненим у м. Львові і чому площу Є. Маланюка хочуть переназвати «іменем Музики»?
Отже, відкриваю Вікіпедію і читаю:
Євге́н Филимо́нович Маланю́к – український письменник, культуролог-енциклопедист, публіцист, літературний критик, сотник Армії УНР, «Імператор залізних строф».
Далі довідуюсь, що Є. Маланюк був інтернований і перебував у польських таборах, вимушено емігрував до США, своєю поезією ствердив себе як поет – націєтворець, його поема «П’ята симфонія» уславила борців за українську державність. Поезія Є. Маланюка є поезією чину, оскільки вона закликає до боротьби за Україну, боротьби не тільки збройної, а й духовної. Ідея утвердження державності України – центральна ідея поетичного Універсуму Євгена Маланюка. У 1926 році 29-річний Євген Маланюк написав «Посланіє», яким приєднався до дискусії про шляхи розвитку української культури, про вибір між Сходом і Заходом, про Європу, її стан і майбуття.
Звичайно ж, Є. Маланюк став на бік Європи, що у політичному штабі УСРР викликало лють. На адресу Євгена Маланюка посипалися звинувачення в «українському фашизмі». Відразу ж було наказано дати «фашистові» Маланюку гнівну відсіч. Найвідомішою є «Відповідь» Володимира Сосюри:
«Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!
Ви не фашист, а лиш фашистик!
Ми вам «Посланіє» згадаєм, коли ви станете під мур…».
Хіба це не нагадує вам теперішньої боротьби націєтворчих сил з большевицькою п’ятою колоною за Європейський вибір України!? Не за це йде війна з московитами на сході!? Хіба не з Москви ллються ріки брехні, що в Україні владу захопила «фашистська хунта»!? А Євген Маланюк і досі стоїть їм поперек горла, бо він все це передбачав! То ж хіба треба мати особливий розум чи інтуїцію, щоб здогадатися, хто вклав в уста Оксани Линів ідею перейменувати площу Євгена Маланюка на простір Музики!?
Про Євгена Маланюка мені стало зрозуміло, як зрозуміло і те, чому ще у 1993 році, коли мером Львова був Василь Шпіцер, площу Я. Домбровського перейменували на площу Євгена Маланюка.
А тепер відкриваю ту ж Вікіпедію і читаю про Франца Ксавера Моцарта. Отже: Франц – Ксавер – Вольфґанґ Моцарт – молодший син композитора Вольфганга Амадея Моцарта, піаніст, диригент, композитор і педагог.
Народився 1791 року у Відні. Батько Франца помер, коли йому не було ще й року, однак він одержав блискуче музичне виховання. Його перший фортепіанний концерт був написаний у чотирнадцятилітньому віці. У 17-річному віці, щоб заробити трохи грошей, Франц переїжджає до Львова, де одержав вигідну пропозицію – давати лекції музики двом донькам графа Баворовського в містечку Підкамінь неподалік Рогатина. Хоча оплата була досить високою, в цьому містечку музикант відчував себе дуже ізольованим, тому через рік із задоволенням прийняв пропозицію представника австрійського цісаря Франца II в містечку про навчання музики його дітей у Бурштині, де прожив два роки. За цей час організував перший світський хоровий колектив, здійснював постановки п’єс, часто давав концерти для гостей бурштинського поміщика, на яких виконував батькові та перші власні музичні твори. З Бурштина молодий композитор переїхав до Львова, де також працював приватним учителем музики, а у 1826-1829 роках очолював заснований ним музичний хор святої Цецилії. В 1826 році у греко – католицькому кафедральному соборі Святого Юра відбувся концерт, під час якого композитор виконав знаменитий батьківський «Реквієм». На базі цього хорового колективу Моцарт – молодший створює музичне товариство св. Цецилії, а також інститут співу, що фактично став першою музичною школою у місті. Композитор багато подорожував по Україні, де його концерти сприймалися на біс. Після перебування у Львові, в 1838 році композитор повернувся до Відня, а згодом до Зальцбурга, де був обраний почесним капельмейстером Моцартеуму. Помер 29 липня 1844 року в курортному місті Карлсбаді, де й був похований. Найбільша кількість опусів Ф. -К. Моцарта була створена в Галичині. Більшу їх частину він писав або з присвятою титулованим покровителям, або до якоїсь події. У Львові композитор написав низку своїх відомих творів: дві сонати, кілька пісень, кілька фортепіанних п’єс за мотивами українських народних пісень, кантату й терцет. У Галичині він працював здебільшого як приватний вчитель музики у багатих польських дворянських родинах. До історії Львова Ф. -К. Моцарт увійшов насамперед як педагог (працював учителем музики), видатний організатор культурного життя (організував і очолив музичне товариство святої Цецилії, хор та інститут співу), диригент театру.
Ознайомившись із короткими життєписами обох особистостей, приходжу до наступних висновків: Є. Маланюк в умовах бездержавності все життя ( і на фронтах Першої світової, і в польському полоні, і в таборах для інтернованих захисників УНР, і на еміграції, і своєю творчістю боровся за волю і незалежність України. А Ф. -К. Моцарт все життя за високу оплату у різних містечках Галичини та у Львові давав лекції та навчав музики дітей графів та шамбелянів, давав концерти для гостей поміщиків (теперішньою мовою грав на корпоративах) і подорожував по Україні з концертами. То хто ж зробив більше для України: геніальний поет –борець та мученик, що все життя поклав на вівтар України, чи геніальний композитор – музик, що в своє задоволення грав – забавляв графів і поміщиків, отримуючи за це велику платню?
Для кожного свідомого українця відповідь проста і однозначна – Євген Маланюк! І саме тому не маємо права допустити перейменування площі Євгена Маланюка на площу Музики! Не маємо права, навіть якби нам доморощені «продвинуті» патріоти пропонували перейменувати згадану площу на площу Поезії (бо ж можуть вдатися і до таких хитрощів, щоб знищити пам’ять про Євгена Маланюка)!
Тому, з метою збереження площі Є. Маланюка, звертаюся до всіх патріотичних сил, до творчих Спілок (насамперед до Спілки письменників) і Громадських Організацій, до вишів, до львівської інтелігенції, до всіх свідомих містян і до депутатів львівської міської ради: пишіть і реєструйте петиції, проводьте опитування Львів`ян стосовно того кому і який пам’ятник ми хочемо бачити на площі Є. Маланюка! Пам’ятаймо, що саме містяни, а не мер, не члени виконкому, не арт – директор фестивалю LvivMozArt повинні вирішувати у якому середовищі нам жити, на чиїй творчості виховувати наших дітей і пам’ять яких Героїв вшановувати!
Довідково: «відповідно до Ухвали Львівської міської ради № 307 від 31.03.2011 « Про порядок найменування та перейменування назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд у м. Львові» питання, пов’язані з найменуванням та перейменуванням назв вулиць, провулків, проспектів, площ, скверів та споруд у м. Львові розглядає міська рада на пленарних засіданнях, приурочених до Дня міста Львова. Попередньо необхідно погодження депутата міської ради по мажоритарному округу. Також пропозиція згаданої Комісії подається на розгляд постійної комісії культури, промоцій, засобів масової інформації та туризму і постійної комісії депутатської діяльності та законності.
І лише разом з висновками постійної комісії культури, промоцій, засобів масової інформації та туризму і постійної комісії депутатської діяльності та законності голова Комісії напередодні Дня міста Львова подає відповідне звернення міській раді на розгляд та затвердження». Маю глибокий сумнів, що ця процедура була дотримана. Отже, на нашому боці ще й Закон!
Р.S. Через те, що допис стає довгим і нечитабельним, закінчую його сьогодні лише на питанні доцільності перейменування площі Євгена Маланюка, а про архітектурні аспекти площі, мистецькі та пластичні якості пропонованого львів’янам пам’ятника Ф. -К. Моцарту свої міркування викладу дещо пізніше. Також, хто не знайомий з творчістю Євгена Маланюка, подаю його вірш під назвою «Прозріння»:
Всі вироки, здається, проказав
Рвучким і ярим віршем… А Росія
Ще догнива, як здохлий бронтозавр,
І труп – горою – мертво бовваніє.
О люте стерво! Твій посмертний дух
Ще мстить – смердячий, безнадійний Лазар, –
Але намарне: навіть гній потух,
І тільки низом стелеться зараза.
Даремно радиться синедріон
Крикливиць та шаманів євразійських –
Бо ні хороби віку, ні Сіон
Не воскрешать. Бо сонценосним військом
Епоха йде молитви і огня,
Земля напнулась готикою росту
Й, де нині – бруд, де – парші і короста,
Дзвенітиме прозора радість дня.
Крізь гноїща, крізь цвинтарі руїн
Буятиме нестримний рух природи,
І, замість цих калічних україн,
Рослинами зростатимуть народи.
Ще прогримить останній судний грім
Над просторами неладу і зради
І виросте залізним дубом Рим
З міцного лона Скитської Еллади
Хіба ж не Музика!? І хіба ж не зрозуміло, кому поперек горла став Євген Маланюк і його Поезія!?
Вдалих всім вихідних та погоди Духа!
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі