Ущенко Олег

Ущенко Олег

журналіст

Фаст-фуд по-українськи існує

Олег Ущенко | 03 жовтня 2020 Думка
Share Button
Фото: ілюстративне
Люди, ви вірите, що Україна не має страви, яка могла би у світі стати фастфудом? Аж розвеселило!
Спробуємо розібратися, чи у фастфуді основне – страва?
Хотдоги та бургери відкладаємо у бік.
Візьмемо обвішані легендами східні джусі/сусі/суші і західну піцу.
У давнину з допомогою рису консервували морську рибу, а потім хтось подумав, якого милого викидати рис? Це, звісно, спрощено.
Суші зародилися у Південній Азії, а через Китай та Тай добралися до Японії. Між іншим, китайці досі позначають суші ієрогліфом «маринована риба». На вигляд суші, які ми їмо, засвітилися у Японії на початку 17 століття. Ключові слова – на вигляд. Бо суші готували виключно з обробленої риби – маринованої, смаженої, вудженої, соленої. І тільки у 19 столітті кухар Йохей Ханай у Токіо додумався готувати суші з сирої риби. Макі – рулети у норі, ніґірі – грудка рису, а зверху шматок риби, інарі – у мішечках зі смаженого тофу, тірасі – рисова каша з морепродуктами. Ці страви стали культовими, під час їхнього промовляння відчувається дмухання тисячолітніх вітрів з загадкового Сходу. А в реалі за цим стравам від сили кілька століть, вірність своїй кухні переселенців, китайська впертість і добрий, часом безпощадний, маркетинг.
Якщо суші вважалися стравою бідноти, то появу піци приписують полководцям та імператорам Великої Римської Імперії.
Кожен італієць при слові піца згадає полководця Лукула, який не дуже фист воював, але був файний до їжі, як сказали би мої бабці. Вас загодують сумішшю з вигаданого та правди, поки поруч не з’явиться грек:
– Яка Італія? Історія піци починалася з незапам’ятних часів у Греції. І називається вона не піца, а плакунтос.
– А окономіякі? – Нагадає японець.
– Ти наш цибулевий тарт їв? – Спитає ельзасець.
– Е, шановні, – підбігає грузин, – поки ви не скуштували хачапурі, прошу мені ні про що не розповідати, мамою клянуся, не має смачнішого!
– А лахмаджун? – Здивується турок.
– Скуштуйте коли-небудь кока! – Кричить іспанець.
– Манакіш! Манакіш хай вам приготують! – Радить ліванець.
– Бульгогі найсмачніше! – Кричить кореєць.
– Запєканка! – Голос з Польщі.
– Фламкухен, – замріяно облизується німець.
– Свіха! – Кричать з Сирії та Бразилії.
– Піссалад’єр! – Нагадують з Провансу.
– Ланґош! – Угорець.
– Фуґазза! – З Аргентини.
Перепрошую, що влаштував крики, але не було іншого способу, аби хотілося довести, що міф ніби фастфудом може стати тільки стародавня страва, притягнутий навіть не за вуха, а за хвіст.
Аналогів піци у світі море. Більшість не менш стародавні і з не менш смачною начинкою.
Тоді, чому в усьому світі ласують саме піцою?
Повертаємося до України.
Скільки у Центрі, Півдні, Півночі і на Сході випікають коржів, книшів та паляниць? Скільки на Заході палиничок, печених пирогів, мандриків. Вам з цибулею? З капустою? З картоплею? З сиром? З грибами? З картоплею та гречкою? З гречкою і сиром? З картоплею і сиром? Може картопля з грибами? Картопля з шкварками? Шкварки з вареним яйцем? З овочами? З м’ясом? З м’ясом та овочами?
Отримавши замовлення, автомат пропонує відвідувачам сідати за вільний столик. Вони обирають поруч з прозорою стіною і спостерігають, як кухар замовлений пиріг поклав на листок капусти і засунув у піч.
Недалеко апарат монотонно вимішув тісто, поруч з ним на столику обростало животом, дозріваючи, вже приготовлене тісто. Трошки далі робили смачні пироги з капусти та печінки. Кухарка клала у центр паляниці з сирого тіста чубату ложку масної начинки, защипувала, надавала подовгастої форми і складала у спеціальну шафу відпочити.
– Треба було з капустою замовити, – надула губки засмучено дівчинка років 10.
– Ха-ха! А в мене буде з картоплею і грибами! – Похвалився її молодший брат.
– Ти ж весь час замовляла з потрошками, – посміхнулася до неї мама, щоби заспокоїти.
– Ти замовила з тушкованою квашеною капустою? – Спитала мала.
– І з чорносливом та горіхами.
– Даш мені шматочок?
– Дам.
– Почалось, – зітхнув тато, читаючи новини на скельцях своїх окулярів.
– Тату, спок, – звернулася мала, – твого пирога з вуджениною і гострим перцем ніхто не просить.
Всі розсміялися.
До них вже їхав робот-офіціант з тацею, на якій парували чотири пироги, пітнів на теплі великий глечик з узваром і на краю у половинках яблук виднілися кульки морозива з суниць, яке замовили собі діти.
Фаст-фуд по-українськи існує!
Поки-що у мріях, правда…
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі