Радко Мокрик

Радко Мокрик

історик, культуролог

Іноді краще просто промовчати…

Радко Мокрик | 03 лютого 2020 Думка
Share Button
Фото: 24 канал
Дмитро Разумков ледь не зі сльозами на очах висловив співчуття у зв’язку із смертю Валентини Шевченко.

«Від імені Верховної ради і всього депутатського корпусу».

Визначна постать в історії нашої держави. Каже глава парламенту незалежної України.

У цьому – весь наш постколоніальний синдром. У всій красі і в повен зріст.

Нагадаю пану Разумкову, що радянська влада в Україні – окупаційна. В прямому сенсі цього слова. Див. будь-який притомний підручник з історії України про перші десятиліття 20 століття. І її мета була, в різні періоди і в різний спосіб якщо не пряме фізичне знищення, то бодай зведення на маргінес українців як самостійного народу. І нашої культури.

За логікою Разумкова – Щербицького ми б теж оплакували? Ну чим не визначний діяч? Чи Кагановича?

Коли ці люди були при владі – справді визначні українці сиділи в таборах. Сверстюк, Світличний, Стус, Руденко, Чорновіл. Цей список можна продовжувати безкінечно, стрічки фб не вистарчить.

І якщо Разумков підкреслює, що Шевченко була головою президіуму ВР УРСР у 1984 – 1990 роках, то я хочу йому нагадати, що в ці роки в таборах померли Василь Стус, Олекса Тихий та Юрій Литвин.

Ні, я не хочу «воювати з померлими». Але іноді краще просто промовчати.

Ви ще державний похорон організуйте. А що? Вагомий державний діяч.

Реально – або хрестик зніміть, або вдягніть труси, невігласи.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі