Адріан Михальчишин

Адріан Михальчишин

шахіст, гросмейстер

Лановізм малоросійських мізків, чи тіні забутих предків

Share Button
Карикатура на Ломаченка, Twitter Андрій Петренко
На жаль, наш народ віддавна має два психологічно-духовних розлади – хрунізм, типовий для галичан і яничарство, типове для малоросійства сходу. Є ще регіональні феномени, як-от закарпатське мадяронство. Все це форми крайньої меншовартості.

За радянських часів все починалося радісним переходом на рускій молодих хлопців з села, які після школи та служби в армії подавалися до праці в міста. Щось тут зробило глибокий шрам душах нашої молоді. Та коріння меншовартості сягає набагато глибше.

Не так давно помер радянський і російський кіноактор Васілій Лановой, син вихідців із села на Одещині, які в голодному 1932 році переїхали до брата в Москву, де обоє працювали в хімічному цеху. Почалася в 1941 році війна, цех почав виготовляти суміші для гранат і обоє батьків отримали параліч кінцівок від тієї отрути! І стали до кінця життя інвалідами. От чим Сталін і К. воювали.

Сам Васілій виріс рафінованим совковим патріотом, що ненавидів все українське. Герой соцпраці, лавреат Лєнінської і інших премій. Був на вигляд фотогенічної зовнішності, 192 см. зросту, одружений багаторазово. Залишив по собі нерухомість в 2 млн. доларів, і сам Путін поклав квіти на гріб зразкового яничара. Лановой був переконаним прихильником радянських цінностей, підтримував Компартію РФ, очолював опікунську раду акції “Безсмертний полк”, а у 2019 році фотографувався на акції з Путіним. Входив у громадські ради при Міноборони Росії та слідчому комітеті РФ. Особливо негативно актор ставився до розвалу Радянського Союзу та незалежності України, хоча був етнічним українцем. У 2006 році він відмовився грати в українському фільмі “Богдан Хмельницький”, угледівши в сценарії “націоналізм”. У лютому 2014 року разом з Йосіфом Кобзоном і ще кількома російськими публічними фігурами закликав тодішнього президента України Віктора Януковича “застосувати всю владу і силу, щоб навести порядок в країні”. Приклади його висловлювань не можуть не вражати: “кілька років Україна смішить весь світ, і мені як хохлу це гірко”. Якось Лановой виступив на відкритті фестивалю античного мистецтва «Боспорські агони», який проходить в окупованому Росією місті Керч. Там він заявив: є тільки одна велика російська мова, все інше – говірки”.

Що мало з ним статися, можливо в сімї, щоби так потваринному ненавидіти своє коріння? Середовище, глибокий комплекс меншовартості чи просто хвороба? На жаль, вона вражає багатьох.

Українців в Росії мільйони, але не мають жодної школи для своїх дітей! Та, що трагічно – часто навіть і не хочуть! Просто відмова від своїх коренів. Навіть єдину українську бібліотеку в Москві закрили. Голова режимної спілки українців в Росії просто лиже відоме місце Путіну, а лановізм отруїв їх душі і голови!

В Тюмені, де в нафтогазовій галузі ледь не половина українців (головною кузнею кадрів для галузі був Франківський інститут нафти і газу), щоправда ,існують українські недільні школи. Є кілька товариств, що займаються українською культурою – переважно часів 19 століття. Сучасна наша культура, напевно, виглядає там небезпечною… Але мені завжди було дивно, що українці в Росії навіть уникають спілкування з нами, українцями-шахістами, які до війни приїздили на змагання!

Багато тамтешніх знайомих шахістів мають родини з України, і багато з них дуже відомі. Але ніхто з них не спілкується з українськими колегами, буквально сахаються від нас! Що там Їм вколюють чи скормлюють, що вони бояться українських тіней забутих предків?

Любитель шахів, а також російський мільярдер, вихідець з забитого галицького села, якось сказав мені: Ізвінітє я украинский язик забил!

Йому соромно признатись що він українецьчи може це бути психічною хворобою, як лановізм?

Яких масштабів набирає це явище, видно по всьому нашому прикордонню, де були заселені українцями землі. Якось трапилось відео-інтерв’ю з жительками польського Підляшшя – Холмщини. Жіночки говорять прекрасним волинським діалектом української мови. На питання ким за національністю себе почуваєте?відповідають: та не знаємо, записали нас батьки білорусами, щоби не було так, як в Любліні в ті важкі часи, де поляки вибили всіх українців!.

Треба сказати правду: такі речі слід називати своїми іменами, а ім’я їм – геноцид.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі