Дмитро Посипанко

Дмитро Посипанко

Журналіст, політичний оглядач

Місцеві шанси “Голосу”

Share Button
Фото з відкритих джерел
Насправді, писати про партію "Голос" у мене не було жодного бажання. Та й підстав для того, щоб про них писати, теж не було. Уся їхня партійна комунікація після потрапляння до парламенту, як на мене, це суцільний #політичнийтреш.

Лише цього тижня я почав помічати, як партія почала виходити із цього комунікаційного трешу і відходити від капризу Вакарчука.

Я подивився інтерв’ю голови фракції “Голос” у парламенті Сергія Рахманіна на “Першому Західному”, почитав інтерв’ю лідерки партії Кіри Рудик “Бабелю”, і зрозумів, що вони певні висновки уже зробили. Спробую тепер і я.

Але почну з післясмаку (від побаченого і прочитаного). Партійці “Голосу” все ще перебувають у глибокому нокдауні від поступку свого екслідера Святослава Вакарчука. Вони не чекали такого кроку від нього. Не чекали конкретно зараз – напередодні місцевих виборів. Вони до такого капризу не були готові ані в плані короткотермінового планування, ані в плані комунікаційної стратегії. І вони відчувають зараз страшенну образу на Вакарчука. Ба більше, часом ця образа навіть переростає у злість. І особливо це відчутно у тих, хто зраз керує партією і фракцією партії у парламенті. Вони злі на Вакарчука і хочуть пошвидше про нього забути. Але не зможуть цього зробити найближчим часом. І скільки б вони не говорили про те, що “Голос” – це партія нового зразка, у якої немає лідера, але у 2019 році виборці проголосували саме за “лідера”, а не за нову партію з новими облчиччями. І за те саме виборці будуть голосувати в жовтні 2020 року. Такі реалії нашого політичного буття.

А тепер про перспективи “Голосу” на Львівщині в жовтні цього року.
Спочатку перегляньте частинку інтерв’ю Сергія Рахманіна на “Першому Західному”. Вона дуже коротенька, але надзвичайно промовиста:

А тепер почитайте все, що сказала Кіра Рудик “Бабелю” про місцеві вибори. Там теж небагато.

Отже, короткі висновки з усього цього небагато сказаного.

Партія “Голос” піде на місцеві вибори лише у кількох містах. Поки що це точно будуть Київ і Львів. У Києві найімовірнішим “голосним” кандидатом стане Сергій Притула, у Львові – Ярослав Рущишин. У Притули є досить хороші шанси позмагатися із Кличком за перемогу – головне прорватись у другий тур, а там можна і нокаутувати ексчемпіона з боксу. У Рущишина шансів у Львові набагато менше. А якщо говорити відверто, то їх взагалі немає. Рівень довіри і впізнаваності – надзвичайно низький серед львів’ян. І проплачені відосики у Facebook взагалі не дають позитивної динаміки (хоча і витрачається на них нардеп Рущишин достатньо непогано).

В “Голосі” це розуміють і тому жодних ілюзій щодо “львівського трону” у них немає. Просто Рущишин найбільш впізнаваний “голосистий” львів’янин у Львові, який буде просто допомагати партії прорватись у міську раду.

Партія “Голос” ніби-то веде перемовини про потенційне об’єднання з шістьома партіями – “Демократичний альянс”, “Сила людей”, “Хвиля”, “Громадянська позиція”, “Самопоміч” та “Українська галицька партія”. Але сумніваюсь, що бодай з однією з них їй вдасться домовитись. Принаймні, на Львівщині. Перші три з них мають дуже слабенькі електоральні позиції у місті Лева. А інші три навпаки – занадто великі амбіції, щоб під когось об’єднатись. З “Громадянською позицією” і “Самопоміччю” все зрозуміло: кожна з них іде своїм списком на вибори в місто та зі своїм кандидатом на мера – Гірняком і Садовим. Партія “Голос” влитись у них не може, бо поховає свій бренд і саму партію остаточно. Тому, або самі, або з Українською галицькою партією. Але і тут, як сказав Сергій Рахманін, все дуже складно. УГП уже проводить масовану інформаційну кампанію і в соцмережах, і у місцевих медіах. УГП теж хоче мати свого кандидата на посаду міського голови Львова, але поки ще не розкручує його. Хоча ще півроку тому депутат Львівської міської ради від УГП Тарас Чолій однозначно і неприховано заявляв, що він буде кандидатом від УГП у Львові. Ось вам підтвердження:

Тому усі домовленості між УГП та “Голосом” скоріш за все закінчаться нічим або великим скандалом. І це може завершитись електоральною трагедію для обох – непотраплянням у Львівську міську раду. Ці дві партії так заплутали свого виборця своїми об’єднаннями і роз’єднаннями, що той тепер не знає за кого з них голосувати і чи голосувати взагалі. У “Голосу” колись був один найвагоміший електоральний інструмент – Святослав Вакарчук. Тепер його немає. Таких же впізнаваних і популярних серед львів’ян персон немає ані в “Голосу”, ані в УГП. Притула, який міг би, до речі, реально замінити Вакарчука, якщо і братиме участь у цих виборах, то він буде зосереджений у Києві і йому точно буде не до Львова.

За кого агітуватимуть екс-угепісти і нинішні нардепи від “Голосу” Васильченко, Піпа та Лозинський теж незрозуміло. Але в цьому і полягає наша львівська “особливість” – ми здатні розділитись навіть там, де почали досягати успіху. Буде цікаво! І про усе це уже незабаром за хештегом #міські_переГОНи

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі