Дмитро Посипанко

Дмитро Посипанко

Журналіст, політичний оглядач

Мовна зрадоперемога

Share Button
Фото Громадське
В суботу я пообіцяв написати свої думки і враження від подій, які відбувалися минулого тижня навколо так званого законопроекту так званого народного депутата Бужанського. І тут же спробую обгрунтувати, чому усі учасники цих подій потрапили у #політичнийтреш.

Але на початку одразу хочу наголосити, що українська мова – це моя рідна мова, якою я думаю, читаю, пишу і розмовляю усе своє життя. Цією мовою я вчу розмовляти своїх дітей. Правильно розмовляти. Згідно з правописом і відповідно до норм українського законодавства, для того, щоб колись вони колись змогли брати, а не приймати, активну участь у суспільно-політичних процесах (якщо, звичайно, у них буде така потреба і таке бажання). І саме це я вважаю своїм основним внеском у захист української мови, як єдиної державної. А не маніпулятивні акції з політичними гаслами, прапорами і діячами.

Кілька слів про сам так званий законопроект так званого нардепа Бужанського (саме так я буду називати і сам законопроект, і цього “народного депутата”). Глибокого аналізу я проводити не буду. Його за мене зробили юристи. І я пропоную і прошу прочитати їхні висновки. Ось, для прикладу, думка Анни Маляр.

Вона достатньо просто і зрозуміло виклала усю суть цього законопроекту. Її висновок дуже простий: “…чому цим законопроектом, який просто усунув прогалину в законі про державну мову, тепер лякають українців – не знаю”.

Давайте все-таки спробуємо відкрити цей законопроект і прочитати, що ж там насправді написано. На сайті Верховної ради знаходимо картку законопроекту про внесення змін до деяких законодавчих актів України, щодо навчання державою мовою в закладах освіти (законопроекту Бужанського 2362 від 31 жовтня 2019 року). Найлегше усі зміни можна зрозуміти з порівняльної таблиці цього законопроекту. У лівій колонці – норми чинного законодавства, у правій – пропоновані зміни:

Там також є висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України.

Там є продовження цього висновку на другій сторінці, але це продовження немає значення при написанні цього тексту. Тому, якщо цікаво, то можете ознайомитись самі з його продовженням.

Так от, в сухому підсумку – законопроект має прогалини і недопрацювання, але він точно не суперечить Конституції. Ба більше, він реально усуває дискримінаційну норму в чинному законі. І це те, про що написала Анна Маляр.

Може профільний Комітет Верховної Ради України побачив якісь загрози українській мові, як державній, у цьому законопроекті? Ні. На жаль, ні. Не побачив. Цитую: “…у процесі обговорення народні депутати України – члени Комітету з питань гуманітарної та інформаційної політики висловили низку зауважень стосовно положень законопроєкту. Зокрема, наголосили на відсутності фінансово-економічного обґрунтування щодо додаткового бюджетного фінансування на забезпечення освітнього процесу учнів, які навчаються іншими мовами національних меншин, крім російської”. Тобто рекомендували відхилити його через відсутність обгрунтування на виділення додаткових 56 млн. грн. на його реалізацію.

Насправді цей законопроект жодним чином не стосується ані україномовних українців, ані російськомовних українців. Він взагалі не стосується українців. Він стосується лише громадян України, які ідентифікують себе, як представників корінних народів і національних меншин України. Тому і загрози для українців, української мови і мови освіти в Україні, він апріорі не міг нести.

Ніхто з тих, хто розглядав цей законопроект, теж не побачив жодної загрози українській мові, як державній. Ніхто, крім політиків, які вирішили в черговий раз погратись в Україні в розкол на мовному питанні. А це і “Слуги народу”, які вирішили в останній тиждень перед канікулами внести його у порядок денний, і представники нашої “патріотичної” опозиції, які вирішили їм підіграти і організувати акції непокори.

Тепер давайте спробуємо розібратись для чого наші “політики” організували весь цей #політичнийтреш.

Позиція так званого нардепа Бужанського зрозуміла і достатньо меркантильна. Він має плани покинути парламент після 25 жовтня цього року, якщо стане переможцем мерських перегонів у Дніпрі. Правда, згідно з соціологічними даними шансів у нього перемогти Філатова дуже мало, тому і використовуються методи, які, на думку Бужанського, можуть отримати підтримку саме там – на південному-сході країни.

Я не є спеціалістом із суспільно-політичних настроїв в Дніпрі, тому стверджувати, чи правильний вибір робить Бужанський, не буду. Але, якщо поглянути на результати опитування цих настроїв Соціологічною групою “Рейтинг”, то можна побачити дуже сумну картину.

 

5,4% популярності “Європейської солідарності” говорять самі за себе. Це зовсім не перемога “Слуг народу”, “Опозиційної платформи – За життя”, чи будь-якої іншої партії. Це поразка самої “ЄС” і їхньої вибочої стратегії, яка, до речі, вже другий рік не міняється. Вони працюють виключно на захід України і частково Київ, взагалі не згадуючи про виборців на інших територіях нашої країни. Саме тому в південно-східних регіонах їхній рейтинг не перевищує 6-7%.

У нардепів від “Слуг народу” єдиної позиції у цьому питанні не було і немає. Це ми побачили теж минулого тижня, коли ряд нардепів від цієї партії виступили проти цього законопроекту.

Після цього з’явилася заява заступниці фракції “Слуги народу” Євгенії Кравчук про те, що законопроект Максима Бужанського про державну мову в освітньому процесі не буде розглядатися у парламенті восени. “Оскільки, до осені, він (проект закону Бужанського) втратить свою суть. Адже з першого вересня 2020 року російськомовні школи переходять на українську мову, тому цей закон не матиме сенсу і не буде виноситися на розгляд Верховної Ради”. На думку Кравчук, рішення про внесення до порядку денного законопроєкту Бужанського було помилкою. “Взагалі шансів пройти у цього закону не було. Крім того, це перше читання. Навіть з точки зору регламенту і процедур він би не був прийнятий. Це зайвий раз виявився для наших опонентів з одного та з іншого боку подразнити суспільство. Ми, як комітет, рекомендували його відхилити”, – зазначила Євгенія Кравчук.

У цій заяві багато речей, з якими треба погодитись, але є і багато трешу. Так, цей законопроект мали розглядати лише в першому читанні, тому цього тижня він апріорі не міг стати законом. Так, цей законопроект мав дуже мало шансів на проходження, бо ніхто такої мети і не ставив. Так, цим законопроектом всі вирішили подражнити суспільство. Але внесення цього законопроекту не було помилкою. Це була спланована і добре продумана акція від “Слуг народу”. Хтось з них хотів підіграти Бужанському, бо має схожі з ним ідеологічні погляди. Хтось з них хотів допомогти Бужанському наростити свій рейтинг у Дніпрі, і таким чином врешті позбутись такого “колеги” у парламенті. Хтось з них реально не читав цей законопроект і навіть приблизно не знав, про що там йдеться. Але основною метою було відволікти суспільство від нового адміністративно-територіального устрою і поправок до Виборчого кодексу. І цей план вдався. Ми маємо нові райони, проти яких виступали чи не всі органи місцевого самоврядування. І ми маємо новий Виборчий кодекс, якого ще ніхто не бачив в очі і який передбачає, що завгодно, але не відкриті виборчі списки.

Чому на це все повелася опозиція, а зокрема “Європейська солідарність”? Перше. Бо їм на таких персонах, як Бужанський, найлегше піаритись і заробляти електоральні бали в тих регіонах, де вони все ще популярні – захід і центр України. Друге. Бо маніпулювати суспільством в цих регіонах на мовному питанні найлегше. Ніхто ж не розбирається чи є насправді загроза мові, чи немає. Головне організувати масштабні акції непокори, щоб перед літнім затишшям, вони добре пам’ятались і їх не було чим інформаційно перебити. Третє. Прийняття нового Виборчого кодексу у такій редакції, як його прийняли, теж вигідне усім опозиційним силам, але найбільше саме “ЄС”. “Європейська солідарність” має набагато вищий партійний рейтинг по регіонах, ніж персональний їхніх кандидатів. Тому так звана партизація місцевих виборів вигідна усім – відомих облич не потрібно шукати і купляти, можна навпаки місця просто продати та ще й непогано на цьому заробити. Та й було б дуже дивно, якби вони “слугам народу” так не підіграли – за Виборчий кодекс не голосували, мову захистили, в потрібних регіонах електорат підігріли, електоральних пару балів заробили та ще й застовбили за собою звання “лідерів опозиції”. З політтехнологічної точки зору єесівці зробили все правильно. Але де ж тут захист державної мови?

Його насправді не було, бо не було загрози мові. Тому розповіді про якісь там перемоги – це ніщо інше, як банальний виборчий піар. І підтвердженням є поведінка усіх “захисників мови” напередодні завтрашньої позачергової сесії парламенту. Чомусь ніхто уже не кричить про можливісь розгляду цього законопроекту у вівторок, чомусь ніхто не організовує пікети і акції непокори, чомусь уже ніхто не проводить виїзні сесії, чомусь усі впевнені, що завтра нічого не буде. А звідки така впевненість взялась? Чому так різко опозиціонери почали вірити “слугам народу” на слово? Чому ані Бужанський, ані монобільшість таки не наполягає на розгляді “такого важливого” законопроекту?

Можливо тому, що цей законопроект уже нікому не потрібен. Можливо він уже виконав найважливішу свою функцію для усіх політичних сил в Україні – розігрів електорат перед місцевими виборами. На жаль, наш український політикум звик лише хайпувати і маніпулювати. Просто колись, коли народ втомиться від того всього хайпу і маніпуляцій, а мова чи держава будуть в реальній небезпеці, то повести цей народ не буде кому. Бо довіри ні до кого не буде. Сподіваюсь, що ті, хто постійно кричить “зрада”, розуміють це і усвідомлюють всі ризики таких криків.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі