Василь Стус

Василь Стус

поет, дисидент (6 січня 1938 – 4 вересня 1985)

Моя Україна забула сміятись

Share Button
Фото: Клуб поезії
У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у таборі біля села Кучино Пермського краю (РРФСР) у карцері помер видатний український поет XX століття, дисидент, борець за незалежність України, літературознавець, правозахисник Василь Стус. Можливо, від переохолодження. За офіційними даними, причина смерті – зупинка серця. Радянська влада понад місяць приховувала факт смерті Стуса.

Згадаймо у цей день, як сильно поет любив Україну. Через десятиліття поезія Василя Стуса досі актуальна і щемлива.

 

Моя Україна забула

Сміятись. Вона гомонить.

Моя Україна не вщухла

Од прагнення жить.

Моя Україна не знає

Веселих світань.

Моя Україна палає

У мить догорянь.

Моя Україна тривожиться,

Бунтує, буя.

На чорнім рабованім торжищі

Вкраїна моя.

Її догоряє майбутнє

І тужить, ридає,

І в передвечірній сутіні

Лиш руки ламає.

І дивиться в небо – о, де вони

Надії і голуби?

Лиш демони, демони, демони

Старої ганьби.

Злітаються – ніби на здобич,

Злітаються спроквола

На роздоріжжя розтоптані,

Розіп’яті край села.

 

Зазначимо, з 5 вересня у прокат виходить фільм про Василя Стуса «Заборонений», який минулого року встиг наробити галасу через сцени із Віктором Медведчуком, який виступав захисником у процесі над поетом, хоча сам Стус відмовився від його допомоги. Зі сценарію видалили усі згадки про Медведчука.

Довідково.

«Василь Стус – поет трагічної долі. На прем’єрі фільму «Тіні забутих предків» у київському кінотеатрі «Україна» Василь Стус запропонував присутнім у залі встати і цим вставанням протестувати проти арештів, які почалися тоді в середовищі київської інтелігенції. Зал встав, а Василь невдовзі… сів… Сьогодні ми вивчаємо його вірші. Згорьована доля Василя Стуса надає їм сили невідпорної і непереможної. Потужність його віршів помножена на скорботу його долі. І даремні потуги тих, хто намагається перепинити їм дорогу. Опір надає віршам трагічного поета неймовірної всепробивності. Серед його тюремних творів найдорожчі – це інтимні поезії, його відчайдушне уміння знаходити для душі місце всюди – в найкарколомніших знущаннях, у найбезпросвітнішому мороці сучасності…» (Іван Драч).

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі