Ущенко Олег

Ущенко Олег

журналіст

Скільки ще Земля має обійти Сонце, аби вимерли всі дебіли?

Share Button
Товариш купував малому мобільний. Чуваку 11 років. Взяли такий, щоби сучасні програми тягнув, і з добрим екраном, аби дитині очі не псувати. Але водночас, щоби не було трагедії, якщо з тим телефоном щось станеться. Бо, коли тобі 11 років, то екрани тріскають самі і навіть від легкого дотику.

Йдемо всі троє такі щасливі. На зустріч товаришів однокурсник. Привіталися. Товариш почав розповідати йому, що малий своїми вмовляння вже замучив навіть стіни у квартирі. А однокурсник каже:

– Ти чого собі ним голову морочиш? Він, що твій син?

Малий справді пасинок товариша, але називає його татом, він женився на його мамі, коли йому було 8. Там повна довіра.

У мене перед очима дежавю.

Мій тато теж був не рідним і я називав його татом та любив. І я страшенно хотів магнітофон. Так хотів, що вже був згоден навіть на касетний, хоча мріяв про бобінний. Тато був максималістом і сказав, що купимо. Але ніяких альф і щось схоже, яке лежало на вітринах. Пам’ятаю його слова “якщо я сказав, що ми купимо магнітофон, то ми його купимо. Май терпіння.” – Благав, коли я вчергове не давав йому спокою.

Одного дня настав час Ч – прийшов родич і повідомив, що на базу завезли “Маяки” і “Юпітери”. Мені снився “Ростов”, але на сімейній нараді було прийнято рішення, що будемо купувати “Маяк”, бо “Юпітер” з колонками і не має де їх примостити.

Ми з татом пішли в універмаг. Тоді вперше я побачив його гігантські склади. І ось ми з татом несемо пачку з новісіньким “Маяком 205”. Несе тато, а я тримаюся і не маю сили відпустити. Хоча впевнений, що тоді татові було би легше нести. Сказати, що я щасливий – не сказати нічого.

Переходимо вулицю і йдемо до нашого будинку, а на зустріч сусід.

– Здоров Міша.
– Привіт.
– Звідки так?
– Та от купив малому, – показує на мене, – магнітофон. Бо не було спокою в хаті. Так хотів. Подивимося, як він тепер вчитися буде.
І тут сусід видає:
– Ну, а він що твій син, аби ти за нього переживав?

Потім ми з тим дядьком бачилися може ще тисячі разів, але щоразу, якщо була така можливість, то я старався зробити так, щоби з ним не привітатися.

Але я зараз не про це.

Між тим випадком і сьогоднішнім десятки років. Я вже навіть думав, що таких ідіотів більше не існує. У мене лише одне питання. Скільки ще Земля має обкрутитися навколо Сонця, щоби вимерли всі дебіли?

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі