Як головний лікар «Укрзалізниці» Андрій Гур’єв знищував принципову лікарку, маму 4-х дітей

Юлія Бориско | 09 вересня 2020 Думка
Share Button
Фото: УП
П'ять років потому я зважилася розповісти свою історію. Зважилася, тому що головний лікар Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті Андрій Гур'єв мене знищив як лікаря, як професійну особистість. Я відверто боюся за своє майбутнє, так як тепер всі дороги в Одесі мені «замовлені» і не знаю іншого способу себе захистити, як не розповісти свою історію.

Мене звати Юлія Бориско, я лікар терапевт-кардіолог, мама 4-х дітей. До 2015 року я працювала в Одеській залізничній лікарні і була щаслива! Я була щаслива лікувати людей, постійно розвиватися, підвищувати свою кваліфікацію, і жити повноцінним життям жінки! Я прагнула здійснити свою другу мрію – стати кардіологом. І коли я була в кроці від неї, я допустила грубу помилку. Я посміла перечити головному лікарю Андрію Гур’єву і його найближчому оточенню.

Навесні 2015 я відмовила вчиняти посадовий злочин, і після моє життя круто змінилася.

Але все по-порядку. 5 років тому я була лікарем приймального відділення, тільки заступила на чергування. Я готувалася до прийому пацієнтів, як до мене підійшов лікар-анестезіолог, завідувач відповідного відділення В’ячеслав Чорний і тихо на вухо сказав: «Юліє Миколаївно, зараз їде в лікарню бригада швидкої допомоги, і вони везуть пацієнта – діагноз набряк легенів. Але там насправді його немає. Але Ви, будь ласка, покладіть його з таким діагнозом».

Про такі випадки в лікарні, коли родичів або просто потрібних людей «лікували» без будь – якого діагнозу, я вже чула. Але ніколи не думала, що це торкнеться мене. Точніше навіть побоювалася. Я завжди була проти таких речей! Можливо, ви мене назвете принципової і навіть дурною, ймовірно. Але як тоді, так і зараз, я впевнена, що людина має право чинити по совісті, і по закону!

Так я і не могла вчинити інакше. По-перше, всі ці інтриги ось просто не моє! І також, будучи дочкою головного лікаря СЕС, я не могла порушити догми, яким вчив мене мій батько. Я бачила як протягом 13 років мій тато, обіймаючи свою посаду, ставився до людей. Його поважав весь колектив за його мудрість, порядність, виваженість рішень. Підсвідомо мені здавалося, що головні лікарі такими і мають бути.

Але дуже скоро я усвідомила наскільки помилялася. Андрія Гур’єва в лікарні боялися, ніхто і слова не мав права йому сказати, тільки якщо це не хвалебні оди. Він жорсткий, деспотичний, мстивий. Я з повною мірою відповідальності заявляю, що колектив Одеської клінічної лікарні на залізничному транспорті боїться Гур’єва і знаходиться в постійному стані стресу.

Так ось, після нашіптування мені на вухо з боку лікаря-анестезіолога Чорного і моєї йому відмови, мені подзвонив начмед Володимир Кобзарев і в наказовому порядку зобов’язав мене покласти хворого, який і хворим то не був. Як потім мені вдалося з’ясувати, син нашої співробітниці не хотів йти в армію.

Кобзареву я теж відмовила. Я не хотіла нести відповідальність за це порушення. Мої доводи він не почув, а тільки кричав. Довго з ним говорити не змогла, так як до того ж він був відверто п’яний. По той бік слухавки я чула незв’язану і загальмовану мову. Для мене як лікаря визначити середню ступінь сп’яніння було не складно, тим більше це повторювалося регулярно. Але його відносини з алкогольною залежністю могли б залишатися суто його особистою справою, тільки якщо б він не керував лікарнею з 800 чоловік і не приймав рішення, які могли коштувати людині здоров’я і / або життя.

В результаті здоровій людині, якого привезла швидка допомога, моя колега анестезіолог Ольга Благодир-Бардіян поставила діагноз «набряк легенів» і він був госпіталізований.

Після того, як мої колеги «вирішили своє питання». Думала, що про мене забудуть. Але цей вечір розділив моє життя на «До» і «Після»! Вранці начмед Володимир Кобзарев повідомив, що восени буде реорганізація і деяких людей звільнять. Коли він це говорив, він дивився на мене. Я зрозуміла, що ці слова адресувалися мені!

І з цього все і почалося!

Я сподівалася, що вони зрозуміють, що я не така людина, щоб подібними справами промишляти, але я помилялася. Наприклад, я йду з роботи, а вони дзвонять і повертають через якусь дрібницю назад. Чіплялися до моїх історій хвороб. Все це могли винести на обговорення на планьорці при всіх колегах. Взагалі почався булінг, мене тероризували з будь-якого приводу!

Далі, події розвивалися як в поганому кіно. У серпні в лікарню поступило двоє хворих. Один з них на ранок самовільно покинув лікарню і більше він не з’являвся. Він не писав розписку про те, що він не хоче лікуватися, а просто самовільно пішов. Це як раз було після 24 серпня, це був вихідний –  День Незалежності.

25 серпня не встигла я прийти на планьорку, як на мене обрушився головний лікар Андрій Гур’єв. Мовляв, як Ви могли відпустити хворого? Я була дуже здивована, так як я його нікуди не відпускала і про це сказала Гур’єву. Він з таким напором говорив, що я не можу виконувати свої обов’язки і почав примушувати писати заяву на переклад в дільничні терапевти поліклініки. Я була налякана і деморалізована, тому в той момент не змогла себе захистити. Під його тиском я побігла переводитися.

Там така обстановка була…гнітюча. Наш головний лікар завжди говорив, що його усні розпорядження виконуються негайно. Тобто не існує КЗпП і ніяких інших норм і правил, а лише його розпорядження. І не важливо для Гур’єва, якщо вони суперечать законодавству.

Трохи пізніше я прийшла до тями та зрозуміла, що не маю права здаватися. Тим більше вдома мене чекали 4-ро дітей і чоловік, який в розпал військових дій на Донбасі залишився без роботи. Була така гнітюча атмосфера по всій країні, всі боялися вторгнення з боку РФ, а тут ще й Гур’єв.

Цю міні битву я відстояла, відмовилася писати заяву, парирував, якщо вони вважають за потрібне, нехай в наказовому порядку це роблять. Але так як юридичних підстав у них не було, в дільничні лікарі мене не перевели. І цькування продовжилася з більшою силою.

Мені ставили чергування в один день, а коли я приходила на роботу, головний лікар відправляв мене додому серед ночі. Через страх добиратися додому вночі, я залишалася на робочому місці і намагалася виконувати свої обов’язки. Саме намагалася, так як паралельно викликали іншого лікаря, який приймав моїх хворих. Піти я не мала права за законом, інакше потім вписали б мені прогул, залишатися і працювати було неможливо. І так тривало не один день.

Мене викликав Андрій Гур’єв на бесіду, і за 5 хвилин до мого призначеного часу, терміново їхав у своїх справах. Я була на межі зриву! Я постійно стикалася з приниженнями і знущанням. Нарешті, Гур’єв знайшов для мене час і навіть говорив більше двох годин. Тільки протягом цього часу він переконував мене, що, так як у мене маленькі діти я перебуваю в стані глибокої пост родової депресії, мовляв, мені потрібно терміново лікуватися. Коли я відмовилася проходити комісію і відповідне лікування, мені було запропоновано в ультимативній формі звільнитися!Потім головний лікар Гур’єв і начмед Кобзарев перевершили самі себе!

У призначений день чергування, а саме 2 вересня, я не вийшла на роботу, бо напередодні Гур’єв сказав, що я звільнена і на роботу приходити заборонив. Але вже на ЛКК, де розглядали «дезертирство» з лікарні моїх пацієнтів, Гур’єв і Кобзарев завели мене до кабінету і запитують: «Чому Ви не були на роботі?» на що я відповіла, що він мене звільнив. Ті в свою чергу переглянулися і кажуть, мовляв, вона над нами знущається? Тобто вони робили все, щоб визнати мене психічно нездоровою і повністю деморалізувати мене.

Такий пресинг і приниження тривав до тих пір, поки мене не звільнили. Хоча згідно законодавства, я не порушила жодного пункту КЗпП. І зараз це доводжу в суді. Ось як вже 5 років.

Одного разу, після своїх поневірянь і боротьби, я вирішила набрати Гур’єва, подумала, що він усвідомив як жахливо він вчинив зі мною і з моєю сім’єю. Але зробила я це даремно! До моралі і совісті було волати марно!

Свого часу мені говорили, поговори з ним. Він такий «душка». Але він живе за принципом друзям усе, ворогам закон. Ті, хто носив йому подарунки і всіляко догоджав всім його примхам, був згоден йти на посадові злочини, відчували себе добре. Решта ж колектив був в постійній напрузі, вони його всі бояться.

Ніхто і ніколи не брав до уваги, що я багатодітна мама. На момент цих подій моїй молодшій доньці було 5 років, вона ходила в садок. Чесно кажучи, часом я відправляла дітей в садок і школу тільки для того, щоб вони поїли! Одного разу мій 16-річний син Микола знепритомнів через голод на зупинці, а потім і я з ним. В той день у мене не було навіть хліба, тільки один суп. Нам допомогли люди.

Чим все закінчилось?

Після того, як 17 вересня мені вручили наказ про звільнення, я відстоюю своє право повернутися на роботу в суді п’ять років. У кулуарах, в особистій бесіді мені активно натякають про те, що мені буде складно домогтися справедливості, так як Гур’єв в Одесі впливова людина і «дорога мені замовлена» в будь-який медичний заклад.

Звичайно, я не вірила і продовжувала відстоювати свої законні і моральні права. Але коли  мені відмовили у третій лікарні у працевлаштуванні, я почала розбиратися, в чому ж причина. Виявилося, що навіть після того, як приймалося рішення про прийом мене на роботу, дзвінок головного лікаря Одеської клінічної залізничної лікарні Андрія Гур’єва, все вирішував не на мою користь. В одній з лікарень про це мені сказали прямо!

Як ви розумієте, що заяви я писала в усі інстанції, куди я тільки не зверталася: НАБУ, в прокуратуру, поліцію, захист Держпраці.

В процесі судових тяжб мені вдалося довести, що Гур’єв зі своєю «командою» підробили мій підпис на посадової інструкції. Питання стосувалося пацієнта, який самовільно покинув лікарню. Почеркознавча експертиза була призначена судом. Злякавшись офіційного висновку експертизи в лікарні визнали, що «підпис поставлено не позивачкою, а іншою особою».

І хоча поки віз і нині там, я хочу попередити своїх кривдників: Андрія Гур’єва, Володимира Кобзарева, Оксану Пшеничну – ви понесете відповідальність за свої діяння !!! Зупинятися я не збираюся! Заради своїх дітей! Заради людської гідності! Інакше, навіщо жити як черв’як під ногою панського черевичка!

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі