Подружжя львівських екскурсоводів про скарби Львова, нетипових туристів та історію кохання

19 серпня 2019 Культура
Share Button
Подружжя Ігор Бараняк та Лідія Губич з донькою Юстинкою. Фото: Соломія Крацило
Ігор Бараняк та Лідія Губич – подружжя львівських екскурсоводів. Ігор працює гідом уже 5 років, Ліда – 7. Зазвичай мають по дві-три екскурсії в день. Якщо костюмовані, буває і сім екскурсій впродовж дня. Перевага подружжя у тому, що вони можуть працювати в парі. Кажуть, це дуже вигідно. Хтось один працює з групою в першій половині дня, інший – в другій. Коли Ігор каже туристам: «після обіду до вас прийде моя дружина», всі з нетерпінням чекають, хто це така і коли ж вона буде.

Жартують, якщо обоє працюють, дохід збільшується і враховуючи, що зараз у них маленька дитина, ще й зручно мінятися професійними і домашніми обов’язками. «Це гарна робота, – каже Ліда. – І дитина у цьому нам тільки допомагає».

Ігор водить також екскурсії замками Львівщини, у Карпати, Закарпаття, Жовкву і Крехівський монастир.

Окрім екскурсій, у кожного є ще основна робота. Ліда – науковий співробітник Інституту Історії Церкви УКУ. Ігор – провідний інженер Інституту регіональних досліджень ім. М. І. Долішнього НАН України.

Журналістка ІА «Діло» поспілкувалася з парою, точніше сімейством екскурсоводів, оскільки маленька Юстинка теж була присутня під час розмови. Обоє були після екскурсій, втомлені, але щасливі. Відкриті, усміхнені, щирі – таких людей приємно слухати, а з їхніх оповідок заново закохуєшся у Львів.

Ніколи не мріяли стати гідами

­ Що спонукало вас, економіста та журналістку за спеціальностями, стати екскурсоводами?

Ігор: Я випадково став екскурсоводом. Ніколи не планував працювати гідом. Так склалось, що був знайомий з дівчиною, яка водила екскурсії, і вона порадила мені піти на курси екскурсоводів, щоб краще пізнати Львів. Так я і зробив, а коли закінчив курси і почав водити екскурсії, то зрозумів, що мені ця робота дуже до душі. З цього все почалося. Через дівчину став екскурсоводом (Сміється, – автор).

Ліда: Я теж ніколи не мріяла стати гідом. Все почалося зовсім випадково. Коли захистила свою другу магістерку в Українському Католицькому Університеті і почала працювати в Інституті Історії Церкви. Як наймолодший співробітник Інституту мала інколи таке прохання – повести учасників тієї чи іншої конференції в центр. І якось зловила себе на думці, що я, окрім того, що можу показати, де Ратуша, Оперний театр чи церква Святого Андрія, нічого більше не знаю. Мені стало соромно. Тим паче, що я вже тривалий час живу в цьому місті. Я люблю це місто. Тут живуть мої друзі, тут народжуються мої похресники. Це стало поштовхом до того, щоби вчити історію Львова. У цей час моя співробітниця навчалася на курсах гідів Львовом, могла розказати, як проходять заняття, де брати матеріали для навчання і ще багато всього цінного порадити. Отож, всі пазли склалися. І я записалася на курси екскурсоводів. Досі пам’ятаю, що на першому ознайомчому занятті я переконливо сказала, що екскурсії водити не планую, хочу вивчити історію Львова для себе. Для гідів зі стажем це звучало, мабуть, досить дивакувато. І коли заходила мова про конкуренцію в цій галузі, то мене це анітрохи не турбувало.

Я – класичний інтроверт – люблю робити те, що подобається, і там, де мені комфортно. Не люблю публічних виступів, тому гідом не планувала бути. Але під час навчання втягнулася настільки, що хотілося ще і ще. Це як закоханість, весь світ тут, у Львові.

Ну і останній момент, який зіграв не останню роль на користь екскурсій, – це можливість їх водити ще під час навчання. Нас, кращих студентів з курсу, залучали до туристичного процесу ще під час навчання. Ми йшли і відчували смак цієї роботи. Після семи років роботи в туризмі, я досі вчуся, відкриваю щораз інші грані Львова або ж феномени людей, які творили живий образ цього міста.

Лідія Губич. Фото: Дежа Брют

– Пригадуєте свою першу екскурсію? Для кого вона була, який маршрут, чи виправдали ви свої очікування? А очікування туристів?

Ігор: Першу екскурсію я провів 24 серпня – на День Незалежності. Це було двоє людей з Києва, які приїхали на концерт «Океану Ельзи». Їх мало бути троє, а оскільки третього не було, то один квиток вони віддали мені (Сміється, – автор). Тому після першої екскурсії отримав чайові – квиток на концерт «ОЕ». Екскурсія проходила по старому місту.

Ліда: Мої перші екскурсії були для збірних груп. Це були екскурсії по старій частині міста. Пішохідна – вулицями давнього Львова – як ми її називаємо. Цікаво те, що екскурсія була розрахована на три години, а я її проводила три з половиною, а то й чотири години. І мене слухали (Сміється, – автор). Тепер дивуюсь, бо зараз часто, якщо туристи замовляють екскурсію на дві години по середньовічному Львову, то я скорочено, але можу показати все за дві. А тоді мені трьох було замало, виявляється. Всі мене чемно слухали. Я тільки закінчувала курси, дуже багато всього знала, і думала, що якщо чогось не розповім, то екскурсія буде неправильною (Сміється, – автор), тому я її вела такою розлогою.

Любимо багато говорити і ходити

– Запам’ятати силу-силенну інформації, впродовж дня говорити, намотувати кілометри, працювати з людьми – це дуже втомлює. Як тримаєте себе у формі?

Ігор: Напевно ми любимо багато говорити і ходити. Без того нікуди (Сміється, – автор). А коли ти любиш свою роботу – все само собою вдається. Коли я веду екскурсії, мене ні ноги не болять, ні горло не захрипає. Іноді після екскурсії буваю емоційно виснажений, нічого вже не хочеться, але під час екскурсії того не відчуваю. Напевно, «перебуваю під адреналіном». Тому можу працювати і працювати багато. Рецепту як такого немає. Просто – любити свою роботу.

Ліда: Фізичний гарт дають самі екскурсії. Бо їх часом буває багато, так що не встигаєш розслабитися, тому замість спортзалу ми ходим на екскурсії (Сміється, – автор).

Ігор: Особливо, коли на Високий Замок кілька разів піднімемось.

Фото з сімейного архіву

Ліда: Наші туристи іноді жартівливо питають, скільки разів ми на Замку буваємо. Скажу, не дуже часто – два рази в день, у високі туристичні сезони – три рази максимум. Але три на три, це дев’ять! годин роботи на ногах, все одно відчувається втома. Це такий стан, коли ти фізично зовсім втомлений, але дуже щасливий. Робота з людьми – це взаємообмін позитивними емоціями та доброю енергією. Тому екскурсії зазвичай взаємно наповнюють.

– Ігорю, твоя родзинка – костюмовані екскурсії. Це важче, ніж звичайна? Які основні відмінності?

Ігор: На звичайній екскурсії люди дізнаються багато фактологічної інформації, костюмована відбувається з емоціями, театралізованими вставками. Саме в нашій екскурсії є бургомістр, єврей, жебрак, монах, батяр. Ми гуляємо по цій же старій частині міста, але зустрічаємо історичних персонажів у відповідних костюмах, які між собою пережартовують, співають, танцюють. Екскурсія проводиться у розважальному форматі і доповнює звичайну змістовну частину. Її люблять як діти, так і дорослі. Вона також розрахована на контакт з аудиторією. Якщо група вміє жартувати, то екскурсія більш ніж успішно проходить. Її часто замовляють як дарунок до дня народження, для корпоративних груп або в загальну програму відпочинку у Львові включають.

Костюмована екскурсія. Фото з сімейного архіву

Цукерки, квести та інші «гачки»

Екскурсію для п’яти дорослих і групи дітей, 20-30 маленьких туристів, мабуть не порівняти. Як даєте собі раду?

Ліда: Дуже різні категорії людей приходять на екскурсію, тому й екскурсії бувають різні. Звичайно, відрізняється індивідуальна екскурсія для кількох осіб і екскурсія для збірної групи. Групи також бувають різні – лише діти, а це в основному – школярі, чи збірна група, де і дорослі, і діти. В останньому випадку треба вести так, щоб усім було цікаво – і дорослі залишилися задоволені, і діти не нудьгували. Шкільні групи потребують особливо креативного підходу до справи.

Ігор: З дітьми часто просто бавимося. Треба бути трохи актором.

Ліда: Перетворюємо все у гру, щоб тримати увагу. Питання, вікторини, більше контакту з аудиторією. Я часто кажу на початку екскурсії, що в кінці пограємо у вікторину, хто що запам’ятав з екскурсії. Навіть коротка гра дуже подобається дітям. А це також гарний методичний прийом, щоби пригадати, де ми були і що бачили. Я часом питаю: «Хто ще Данилом називається, крім нашого короля Данила, який заснував місто?». І всі діти запам’ятають короля Данила, якщо в групі є хлопчик Данилко. Такі от кумедні точки дотику шукаємо.

Ігор: Мотивують також квести, які включаємо в екскурсійну програму. В результаті дізнаються ще багато цікавинок про Львів, але водночас виконують завдання. Це також певна перевірка на вміння працювати командою та орієнтування у місті. Діти із превеликим задоволенням беруть участь у квестах, а потім із захопленням розповідають, як вони шукали завдання і як їм вдавалося їх вирішувати. За пройдений квест кожна команда набирає певну кількість балів і та, яка отримала найбільшу кількість, відповідно перемагає і отримує приз.

Дорослі також полюбляють квести. Фото з сімейного архіву

Ще можна цукерки давати за відповіді на питання. Це відразу вмотивовує дітей слухати.

Ліда: Хоча іноді це діє як побічний ефект. Коли цукерки закінчуються, тоді вже нема бажання слухати.

Індивідуальні екскурсії теж дуже різні. Часто на екскурсії приходять такі люди, після зустрічі з якими треба перечитати книгу, розгорнути енциклопедію, щось нове довідатись. Вони багато розпитують, потрібно знати відповіді на питання. Я дуже люблю такі групи. Одну з останніх екскурсій я проводила під переклад для групи угорців. Це були туристи-інтелектуали, які побували у багатьох містах Європи, побачили знакові музеї, дуже багато всього знають, можуть порівняти чи доповнити. Вони знають, наприклад, данського скульптора Бертеля Торвальдсена. Їм цікаво, як роботи цього скульптора опинилися у Львові. Їм також було цікаво побачити якісь сліди угорської культури у нашому місті. Тому екскурсовод мусить постійно бути у формі – інтелектуальній, що не менш важливо, ніж фізичній.

Ігор: Це робота, яка постійно потребує нових знань.

Жебраки плутали мене зі своїм

– Постійні клієнти є? А може є туристи, які запам’ятались? Чи про яких ви залюбки розповідаєте іншим туристам?

Ігор: Десь місяць тому у мене були туристи з Латвії – донька з мамою. Екскурсія була у спеку 33 градуси. За планом було – сім годин екскурсії. Але вони сказали, що їм цього мало, хочуть подивитися все. Без перерви екскурсія тривала 10 годин. З другої дня до дванадцятої ночі. Коли ми закінчили дивитись старе місто, піднялись на Ратушу, Високий замок, вежу церкви Ольги і Єлизавети, подивились всі об’єкти, які можна. В одинадцятій вечора вони сказали, що хотіли б ще на цвинтар (Личаківський, – автор) поїхати подивитись. І ми поїхали. Нас зустрів охоронець, який був дуже здивований. Але екскурсію ми таки провели і закінчили її о 12 ночі на могилі Артура Гротгера – відомого польського художника. Така була крапка у нашій екскурсії. Це був подвиг з їхнього боку. Бо люди навіть не мали перерви на їжу, ми тільки випили каву. Це винятки – такі витривалі і цікаві туристи. Вони дуже мотивують і до роботи, і до розвитку.

– Дуже цікаво. Які ще курйозні випадки у вашій практиці траплялись?

Ігор: У костюмованій екскурсії я граю роль жебрака. І коли тільки починав, то жебраки плутали мене зі своїми, казали, що я не на свою територію зайшов (Сміється, – автор). Коли граю роль батяра, ми використовуємо пляшку як атрибут, то поліція підходила перевіряла, чи не розпиваємо алкогольних напоїв у центрі Львова.

Ігор Бараняк. Фото: Соломія Крацило

Ліда: Якось моя подруга побачила Ігоря біля Успенської церкви у костюмі жебрака, і дуже перейнялася, думала, що він насправді щось просить, що це його життя до такого стану довело. Ще наша мама постійно переживає, щоб викладачі не побачили часом Ігоря у ролі жебрака, бо не всі одразу розуміють, що це екскурсія, ну і нічого дивного, що дивуються.

Костюмована екскурсія. Фото з сімейного архіву

Ігор: Серед курйозного ще бувають п’яні туристи. З нещодавніх – подружжя з Одеси перед екскурсією пішли в «Золоту розу» («Під Золотою розою» – тематична львівська жидівська кнайпа, – автор), там почали торгуватись. Але не врахували той факт, що за кожен торг їм приносили фірмовий напій – пейсехівку. Опісля прийшли на екскурсію на Личаківський цвинтар. Жінка була готова до екскурсії, а чоловік, на жаль, вже ні (Знизує плечима, – автор). Тому екскурсію ми змушені були завершити, так і не розпочавши.

Ігор Бараняк. Фото: Соломія Крацило

Ліда: Для нашої сім’ї – один з найцікавіших екскурсійних випадків – це, мабуть, те, що саме на екскурсії ми з чоловіком і познайомилися. Як у фільмі, біля романтичної Бернардинської стіни. Хоча потім з’ясувалося, що я живу в будинку поруч з офісом, де Ігор працює. Але для того, щоби зустрітися, ми обоє прийшли на квест, який організовувала наша спільна подруга. Звичайно, що після цієї зустрічі ніхто з нас не подумав, що ми можемо зустрічатися, тим паче, одружитися згодом (Усміхається, – автор). Ми навіть контактами не обмінялися. Але через якийсь час до Львова їхала переможниця дитячого голосу країни Анна Ткач і її мама замовила провести для них екскурсію Львовом. У цей час я зі своїми подружками їхала в тур за кордон. Тому почала шукати екскурсовода для них. І тут я згадала про хлопця, якого раз у житті бачила, але інтуїція мені підказала, що це надійна людина, якій можна довірити таких дорогих гостей. Після цієї знакової екскурсії ми і почали з Ігорем дружити (Усміхається, – автор). Так що у нас не просто є постійні клієнти, часто наші туристи стають нашими добрими знайомими.

– Неймовірна історія. А скажіть, мовні чи політичні розбіжності впливають на якість та настрій екскурсії?

Ігор: У нас неписане правило – ми не говоримо на екскурсії про політику. Я намагаюсь згладжувати такі кути, бо можна дуже легко посваритись під час екскурсії. Через те, що часто приїжджають білоруси, литовці, молдовани, то я працюю з російськомовними туристами, і в них позиція часом трішки інша. Але через прямі доводи їм не поясниш, бо вони сильно заангажовані. Треба м’яко і виважено підходити до ситуації. Політика дуже сильно впливає – це очевидно. Якось через політичні розбіжності на мене написали поганий відгук, мовляв, я не знаю історії. Бо історія, яку я розповідав, не збігалася з поглядами екскурсантки. Таке теж буває, ми ніколи від цього не застраховані.

Ліда: У мене не було таких дуже гострих випадків. Зазвичай я приходжу на екскурсію і стараюсь відчути людину, з яким вона настроєм прийшла, що хоче почути і т.д. Стараюсь не вникати у якісь суперечки, бо це марна трата часу. Ніколи не підтримую політичних дискусій, натомість кажу, що екскурсія – це відпочинок і ми продовжуємо насолоджуватися Львовом (Усміхається, – автор).

Храми – найбільший скарб Львова

– Які екскурсії найчастіше обирають туристи, а які найменше?

Ігор: Найчастіше туристи обирають підземелля Львова. Це найпопулярніший маршрут, бо саме слово «підземелля» асоціюється з чимось містичним, таємничим. Хоча на цій екскурсії туристи менше дізнаються історію Львова, а більше чують легенди – про ката, відьом, жебраків. Але екскурсія дуже популярна, бо всі чекають чогось дуже незвичного.

– Маєте можливість порекомендувати. Можливо, з вашого боку, є цінніші екскурсії, ніж ті, які користуються попитом, але чомусь залишаються поза увагою?

Ігор: Особисто мені найбільше подобається австрійський Львів. Цей маршрут пролягає через Оперний театр, Будинок вчених, Палац Потоцьких, Галицький сейм. Ці об’єкти мають дуже пишні інтер’єри. У результаті виходить цікава і багата екскурсія. А друге місце, де я люблю бувати з туристами, – це Личаківський некрополь. Через його спокій насамперед. Але також і тому, що тут дуже багато людей, про яких хочеться розповідати і розповідати, і які гідні нашої пам’яті. Ну і в плані надмогильної скульптури та архітектури Личаків вражає. Свого часу тут працювали кращі скульптори з цілої Європи і залишили нам пам’ятники-шедеври. Ця екскурсія також є популярною, хоча не всі туристи хочуть потрапити на цвинтар, бо не завжди уявляють, що там можна цікавого побачити. Ну й останнє, що б я порадив тим, хто планує поїхати до Львова, це обов’язково оглянути храми Львова, незалежно від ваших релігійних поглядів чи конфесійної приналежності. Храми – це найбільший скарб Львова у всіх планах. Тому, щоби краще зрозуміти це місто, варто ознайомитися з його соборами.

Будинок вчених. Фото: Дежа Брют

Ліда: Я теж більше люблю інтелектуальні екскурсії, ніж, скажімо, легендарні. Дитячій аудиторії легенди дуже подобаються, але для дорослих це часом видається кумедним. Бо у підземеллях, окрім самих підземель, їхньої історії, для чого вони використовувались і якого вони часу, нічого більше показати. Та обираючи підземелля, люди, мабуть, щось таке й очікують. Правда, у підземеллі костелу єзуїтів (Гарнізонний храм св. апостолів Петра і Павла, – автор) є макети нашого міста, тому там можна багато чого розказати-показати. Таке собі місто в мініатюрі. Можна показати, які пам’ятки і яких століть збереглися у місті, а що зовсім чи частково було втрачено. Тому це дуже цікаво. Для мене в пріоритеті завжди залишаються побажання туриста.

Підземелля храму св. ап. Петра і Павла. Фото: Дежа Брют

Хоча я сама люблю більше тематичні екскурсії, наприклад, в Оперний театр. Це завжди буде вишукана аудиторія – люди, які люблять мистецтво, яких цікавлять інтер’єри, які вміють насолоджуватися красою. Сама атмосфера театру створює свято. Ми заходимо іноді в театр, а там висить знаменита театральна завіса «Парнас» польського художника Генриха Семирадського. На такій екскурсії ми даємо час, щоби просто посидіти в тиші, побути зі собою і з шедеврами мистецтва. Мене особисто такі екскурсії дуже наповнюють.

Оперний театр. Фото з сімейного архіву

Після Львова любимо їздити в Карпати

– Назвіть топ-3 ваших улюблених місць Львова?

Ліда: Дуже люблю собор Святого Юра. По-перше, це пам’ятка пізнього бароко. Тут є що показати і розказати. Та навіть просто оглянувши цей храм, люди уже наповнені. Друге – це головний храм греко-католиків нашого міста, який мені близький. Третє, поруч з храмом розташована резиденція греко-католицьких єпископів, де зупинявся Папа Іван Павло ІІ, а це, погодьтеся, знакова для львів’ян подія. В цих палатах за сприянням Митрополита Андрея Шептицького у 40-х роках була врятована велика кількість єврейських дітей. Такі факти слугують, як ключі, до розуміння окремих людей, певного регіону чи навіть народу. Під вівтарною частиною храму – крипти, в яких поховані греко-католицькі єпископи – митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосиф Сліпий…

Собор св. Юра. Фото з сімейного архіву

З нетуристичних місць мені дуже подобаються трояндові сади біля Львівської Духовної семінарії в літню пору. Там поруч також є озеро. Це така квітуча оаза Львова. Тому дуже цікавими є індивідуальні екскурсії, коли можна сісти в автомобіль і поїхати по місту в ті місця, які варто побачити, щоб не обмежуватись класичними маршрутами. А ще мені дуже подобається новозбудований Центр Митрополита Андрея Шептицького. Храм Софії – Премудрості Божої. Поруч також мальовничий Стрийський парк. Ці об’єкти я інколи включаю в оглядову автобусну екскурсію Львовом.

Окремої уваги заслуговує вулиця Генерала Чупринки, забудована романтичними віллами кінця XIX –початку XX ст. Особливо взимку, притрушені снігом, навіть з вікон трамваю творять неабияку красу. Я деколи раджу туристам сісти на 2-й трамвай і зробити собі навіть таку самостійну мандрівку в цей район Львова. Його варто показувати також з екскурсіями.

Ігор: З місць, де я люблю відпочивати, це Панорама на готелі «Дністер»… А оскільки у нас зараз маленька дитина, то ми любимо разом гуляти міськими парками – Стрийський, Сихівський, Знесіння…

– Самі подорожуєте? На що в першу чергу звертаєте увагу в нових містах/місцях?

Ігор: Стараємось подорожувати, може зараз трохи менше. Я після Львова дуже люблю їздити в Карпати. Для нас, як для екскурсоводів, найважливішим в іншому місці є екскурсії. Тому найперше ми замовляємо екскурсії. Бо екскурсовод – це професія, яка постійно закликає розвиватися, купувати книги, дізнаватись нове, вивчати історію, розширювати свій кругозір.

Ліда: Якщо буваю у великих містах, то обов’язково йду в Оперний театр. Я дуже люблю архітектуру. Скажу чесно, я мало запам’ятовую екскурсійний матеріал (Сміється, – автор). Я – візуал. Моя фотопам’ять дуже добре працює. Звичайно, це також залежить від настрою. З однієї подорожі мені пригадується величний собор Святого Марка у Венеції, а з іншої – густий дощ у Ліоні, що також наповнює позитивними спогадами. Мене зачаровують панорами міст і мальовничих місць. Скажімо, осінні пейзажі, які відкриваються з гори Казбек у Грузії чи милі оку засніжені вулиці Зальцбурга. Я люблю неспішні подорожі, такі, щоб можна побути з містом. Мандри завжди надихають. Їх можна проживати на різних рівнях. Головне – мати можливість подорожувати.

Розмовляла Наталія Фанок

 

Щоб бути у курсі новин, підписуйтесь на сторінку «Діла» у Фейсбуці

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі