Білгород – це Україна. Ретро

Історична правда | 24 квітня 2022, 16:52
Share Button
Залізничний вокзал у Білгороді
Коли у 1917 році розвалювалась Російська імперія, то стояло питання про кордони нових національних держав. Україна претендувала на території, заселені переважно українцями. Більшовики ж прагнули загарбати усю територію колишньої імперії.

ІІІ Універсал, яким було проголошено Українську Народну Республіку, містив норму: “Остаточне визначення границь Украінськоі народньоі республики, що до прилучення частин Курщини, Холмщини, Вороніжчини і сумежних губерній і областей, де більшість населення украінська, має бути встановлено по згоді організованоі волі народів”.

По селах “сумежних” територій почали збиратись сільські сходи, які постановляли до якої держави їм приєднатись. Якісь села голосували за Україну, якісь – за Білорусь. Після сільських сходів подібні рішення ухвалювали міські думи, волосні та повітові народні ради (колишні земські збори). Більшовик Християн Раковський на українсько-російських мирних переговорах влітку 1918 року заявляв, що на підтримку радянського уряду з Курської губернії, до складу якої входив Білгород, вони отримали аж одну телеграму.

На жаль, російські архіви наразі не доступні для українських дослідників. Тому поки що не можемо стверджувати точно, яке рішення ухвалила Білгородська міська дума. Утім, не думаємо, що воно було на користь російських більшовиків, адже інакше радянська пропаганда поширила би такий документ по усіх усюдах.

Більшовики силою захоплювали Білгород. Навіть вбили командира військової частини, що дислокувалась у місті. А потім рушили захоплювати Україну. Утім, це їм не вдалось.

10 квітня 1918 року місто було звільнено від більшовиків-загарбників. У Білгороді встановлено українську владу. За законом “Про адміністративно-територіальний поділ України” від 6 березня 1918 року Білгородський повіт мав увійти до земель Донеччина та Харків (однак, адміністративна реформа так і не відбулась). Регіональні органи влади та управління зосереджувались у Харкові.

Міським головою був Микола Слатін (у 1919 році його розстріляють більшовики). Повітовим старостою призначений Володимир Куколь-Яснопольський. У Білгороді відкрилась митниця, прикордонний “дозорчий пункт”, у школах вводились українознавчі предмети та викладання українською мовою. У кіосках з пресою появились україномовні видання. Працювала Державна варта.

Кілька раз більшовики пробували захопити Білгород. Утім, швидко відступали. Лише після накопичення сил та скориставшись політичною ситуацією в Україні наприкінці 1918 року, росіяни відновили наступ. 10 грудня повітовий староста розпочав евакуацію повіту вглиб України. 20 грудня 1918 року, після восьмигодинного бою, українські сили та німецький гарнізон покинули Білгород. Туди вступили росіяни.

“Тимчасовий робітничо-селянський уряд України” фактично зробив Білгород столицею радянської України, а невдовзі спеціальним декретом підтвердив приналежність Білгородського повіту до України. Через місяць більшовики спохопилися і передали Білгород до Росії.

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі