Бізнес на глухих: “геройські” здобутки ексголови Укравтодору Івана Вужинського

Богдан Скаврон | 22 лютого 2021 Львів
Share Button
Фото: Галінфо
Одним із першопрохідців успішної схеми ведення бізнесу підприємствами Українського товариства глухих за рахунок державних замовлень на мільйонні суми, про яку “Діло” писало раніше, був львів’янин Іван Вужинський, який короткий час очолював Укравтодор, а незадовго до Помаранчевої революції його несподівано відзначили орденом Держави та званням Героя України. Він причетний до діяльності одразу трьох підприємств УТОГ — “Гарант”, “Граніт” та “Маріон”.

…У Львові віддавна опікувалися людьми, позбавленими слуху. Перші заклади для допомоги глухонімим у місті з’явилися майже 200 років тому, тобто ще задовго до появи Українського товариства глухих, яке кілька років тому гучно відсвяткувало 85-річний ювілей із врученням подяк та грамот у кожному обласному осередку.

Свій родовід ця структура впевнено веде від розпорядження Раднаркому 1933 року, яким було засновано УТОГ. Не важко здогадатися, що Львівська обласна організація цього товариства відзначила свою 80-річницю зовсім недавно, осередок УТОГ у Львові з’явився водночас із “золотим вереснем” 1939-го…

УТОГ досі залишається таким собі реліктом радянської епохи, як і, скажімо, облспоживспілка – в часи СРСР такі організації були розпорядниками великої кількості набутого від держави майна, а після здобуття Незалежності основою їхньої діяльності стало здавання цього майна в оренду. З розвитком раннього українського капіталізму чітко структуроване товариство почало обростати бізнес-підприємствами, які з часом ставали доволі успішними на ринку послуг завдяки чималим пільгам від держави щодо сплати податків.

За тогочасним законодавством, підприємства УТОГ не платили податок з прибутку підприємств, не були платником збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг, не платили земельний податок і платили мінімальний соціальний внесок (5,3%, тоді як для бюджетних установ єдиний внесок було встановлено у розмірі 36,3% визначеної бази нарахування).

Можливість демпінгувати вартістю своїх послуг, які завдяки згаданим пільгам значно дешевші, ніж у конкурентів, дозволяла підприємствам УТОГ перемагати в тендерах на замовлення від таких серйозних державних компаній як “Укрзалізниця”, “Нафтогаз” чи державна резиденція “Синьогора”, а також вести будівництво спортбази київського “Динамо” на Закарпатті (відомої як резиденція Віктора Медведчука) та карпатських дач екс-міністра транспорту Червоненка та екс-президента Ющенка в урочищі Женець у Татарові на Івано-Франківщині.

До усіх згаданих об’єктів був причетний львів’янин Іван Вужинський, який так чи інакше мав чи має стосунок до діяльності одразу трьох підприємств Українського товариства глухих — “Гарант”, “Граніт” та “Маріон”.

Свій шлях підприємця Іван Вужинський розпочав ще у “буремних дев’яностих”, коли у 1993 році разом із своєю бізнес-партнеркою Ганною Прончак організував будівельну фірму з дивною назвою “Ніршік”. Підприємство було зареєстровано за тодішньою домашньою адресою Вужинського на Левандівці, де він проживав у багатоповерхівці на вулиці Вигоди разом із дружиною, також, до слова, Ганною.

Статутний фонд цього підприємства, яке займалося будівництвом і було ліквідоване у 2011 році, становив всього 0,5 гривні (оскільки в ті роки гривні ще не було в обігу, очевидно, йдеться про якийсь еквівалент у тогочасних купоно-карбованцях). Про якісь особливі успіхи фірми “Ніршік” в сфері будівництва отримати інформацію не вдалося.

Однак, Ганна Прончак на довгі роки стала діловою партнеркою Івана Вужинського, а згодом навіть його сусідкою по обійстю в Холодновідці. Про повну довіру цій бізнесвумен, яка стала засновницею та керівничкою багатьох різнопрофільних підприємств на Західній Україні та в південному місті Миколаєві, свідчить те, що у 2005 році Вужинський передав вузи правління у ТОВ “Гарант” саме їй.

…Коли Іван Вужинський як молодий львівський бізнесмен на початку 1990-х відкривав першу фірму, йому було вже 38 років, тож за спиною він мав певний досвід роботи за часів Радянського Союзу. На жаль, в якій саме сфері працював тоді наш герой встановити з відкритих джерел неможливо.

Навіть на інтернет-ресурсі, присвяченому Героям України, на сторінці з його біографією вказано тільки те, що він народився у 1955 році, а наступні записи — про те, що упродовж п’яти днів у грудні 2003 року (24-29 грудня 2003 року) Іван Вужинський був заступником генерального директора Державної адміністрації залізничного транспорту України і понад рік (з 27 грудня 2003 до 22 лютого 2005 року) очолював Державну службу автомобільних доріг України (Укравтодор). Останнім місцем праці до переходу на чиновницьку роботу вказана керівна посада директора на підприємстві “Гарант” Львівської обласної організації УТОГ.

Одразу слід зауважити помилку, якої допустилися і укладачі переліку Героїв України і сайт Вікіпедія. В обох випадках Івана Вужинського назвали директором фірми “Гарант” у Львові, хоча в реєстрі на офіційному сайті Міністерства юстиції місце розташування підприємства — місто Київ, вулиця Кіквідзе, 11.

Початок діяльності цієї фірми, яку було зареєстровано у 1999 році, припав на той час, коли президентом України був Леонід Кучма, його “сірим кардиналом” та головою адміністрації глави держави Віктор Медведчук, СДПУ(о) називали партією влади, а одним з локомотивів бізнесової діяльності за принципом “і собі, і людям” та полігоном випробування корупційних схем були підрозділи міністерства транспорту і зв’язку під головуванням колишнього начальника Львівської залізниці Георгія Кірпи, який застрелився під час Помаранчевої революції.

Власне, як стверджували тогочасні ЗМІ, міністр Кірпа допоміг становленню бізнесмена Івана Вужинського та його бізнес-партнерки Ганни Прончак. Про матеріальну вигоду, яку отримував львів’янин від співпраці підприємства УТОГ із підрозділами Мінтрансу, зокрема Укрзалізницею, можна тільки здогадуватися. Очевидними ознаками благовоління до нього тодішньої влади були державні відзнаки та нагороди, які посипалися на Івана Вужинського у той час.

У 2002 році він отримав звання заслуженого будівельника України. Через рік — орден “За заслуги” ІІІ ступеня, а під завершення другої каденції Кучми, у жовтні 2004 року, із формулюванням “за видатний особистий внесок у розвиток дорожнього комплексу України, забезпечення будівництва та введення в дію швидкісної автомагістралі “Київ-Одеса”, багаторічну самовіддану працю” Івану Вужинському було вручено орден Держави та присвоєно звання Герой України.

Ганна Прончак як керівник ТОВ “Гарант” у 2004 році теж була нагороджена Почесною грамотою Кабінету міністрів Януковича “за особистий внесок у підвищення якості обслуговування пасажирів на залізничному транспорті, високий професіоналізм та ініціативність у роботі”.

У приватній розмові з репортером “Діла” один з тодішніх працівників української спецслужби зізнався, що над присвоєнням Вужинському звання Героя правоохоронці у той час дуже потішалися, співставляючи дійсний стан доріг, зокрема, на Львівщині і з присвоєнням нагороди керівнику Укравтодору.

“Пригадую, тоді говорили, що вартість присвоєння звання Героя України в адміністрації президента коштувало від 1 до 10 “лімонів” доларами – у залежності від особистості претендента. І це при тому, що особа, яка на це претендує, повинна цього вартувати”. – зауважив співрозмовник “Діла”.

Згодом Вужинському ця нагорода ледь не вилізла боком. Після Помаранчевої революції правоохоронні органи встановили, що під час спорудження автобану Київ – Одеса, за яке його було нагороджено, посадові особи Укравтодору розікрали близько 200 млн гривень. Крім того, в МВС зацікавилися тим, як Іван Вужинський поєднував державну службу з бізнесом, очолюючи фірму “Гарант”, яка отримувала багатомільйонні замовлення від Мінтрансу та інших державних органів.

До міністерство внутрішніх справ, яке у той час очолював Юрій Луценко, тоді навіть запрошували колишнього голову комісії державних нагород при президентові України Віктора Медведчука – для надання “пояснень із приводу присвоєння окремим громадянам високих державних звань”.

На жаль, тоді розслідування цієї справи завмерло і всі обставини “геройства” голови Укравтодору не було встановлено. Тому лише на рівні припущень можна говорити про те, що Іван Вужинський отримав звання Героя на знак вдячності – при чому, не тільки за будівництво автобану, під час якого начебто розкрадалися бюджетні кошти. Віктор Медведчук мав за що особисто подякувати йому, насамперед, як директору ТОВ “Гарант”.

Саме це підприємство УТОГ у 2003-2004 роках стало генеральним підрядником будівництва бази футбольного клубу «Динамо» (Київ) у селі Жденієві Воловецького району Закарпатської області. Під вивіскою футбольної бази тут насправді будувалася карпатська резиденція Віктора Медведчука, який неодноразово відвідував цей маєток зі своєю дружиною Оксаною Марченко. Згодом це обійстя стало відоме як “Ведмежа діброва”.

Згідно з тогочасним повідомленням Департаменту зв’язків з громадськістю МВС, спорудження об’єкту відбувалося за кошти Львівської залізниці, а частину виконаних робіт, як не дивно, оплатила Львівська обласна організація УТОГ. У 2005 році, після приходу помаранчевої команди, за фактом зловживань було порушено кримінальну справу. Уже не тільки Медведчука, але й президента “Динамо” Ігоря Суркіса викликали на допити до Закарпатської обласної міліції.

У відповідь в ФК “Динамо” заявили, що для будівництва бази “було укладено і оплачено у повному обсязі контракт із підприємством “Гарант-УТОГ”, яким, нагадаємо, у той час керував Іван Вужинський.

“Ця організація в рамках загального контракту на субпідрядних умовах залучала організації дорожнього господарства і підприємства іншого профілю, з якими робила розрахунки коштами клубу”, – йшлося в тогочасному повідомленні.

Тоді ж міністр Юрій Луценко в одному з чатів на “Українські правді” заявляв навіть про спробу арешту Вужинського.

«О 10 вечора я отримав дзвінок від одного із заступників прокурора з проханням затримати громадянина Вужинського. Працівники міліції взяли його під спостереження, але до обіду наступного дня так і не змогли отримати офіційного доручення прокуратури на його затримання. А коли отримали – той уже лежав у лікарні Львівської залізниці. Після кількох місяців “лікування” йому оформили запобіжний захід – заставу в сміховинну суму – близько 10 тисяч доларів”, – написав тодішній очільник МВС.

Ця кримінальна справа, на жаль, також закінчилась нічим. До речі, ремонт приміщення лікарні Львівської залізниці свого часу також виконувала фірма Івана Вужинського, мабуть, отримати тут ліжко-місце під час загрози арешту для нього не було труднощів.

Відбувшись легким переляком, бізнесмен повернувся до звичних справ, зрозумівши, що правила ведення бізнесу в країні суттєво не змінилися, та очолив підприємство “Граніт” Львівської обласної організації УТОГ (цього разу — з місцем реєстрації у Львові).

Обидві фірми УТОГ, до яких мав причетність Іван Вужинський, — і “Гарант” і “Граніт” — продовжували успішно працювати, виграючи тендери на мільйонні замовлення. Як свідчать відкриті джерела, замовниками робіт були ті ж таки залізничники, підприємства Укртрансгазу, митники, військові частини та заклади освіти.

Ще у 2005 році Іван Вужинський зумів знайти підхід до тодішнього міністра транспорту Євгена Червоненка, оформивши при цьому субпідряд на спорудження двох маєтків у мальовничому урочищі Женець у Татарові (Івано-Франківська область), неподалік знаменитого водоспаду. Один з них належав власне Червоненку, а інший — призначався для тодішнього президента України Віктора Ющенка.

У той же час фірма “Гарант”, якою офіційно керувала уже бізнес-партнерка Вужинського Ганна Прончак , виконувала роботи з реконструкції залізничного вокзалу у Вінниці.

Коли ж “помаранчеві” часи в Україні минулися і до влади повернулася команда Віктора Януковича, обраного у 2010 році президентом, для цього підприємства знову настали благодатні часи.

Найвідомішою оборудкою стала проведена у грудні 2010 року закупівля ДО “Резиденція “Синьогора” (карпатська дача глави держави в селі Гута на Івано-Франківщині, – авт.) за неконкурентною процедурою “у одного учасника” – підприємства «Гарант» Львівської обласної організації Українського товариства глухих, на ремонт інженерних мереж на суму 33 млн грн.

Тоді ж «Гарант» взявся за реконструкцію вокзального комплексу станція Карлівка за 3,50 млн грн та будівництво посту ЕЦ (електричної централізації) на станції Нові Санжари за 9,31 млн грн.

Підприємство “Гарант” Львівської обласної організації УТОГ із київською пропискою існує дотепер. Від 2012 року керує ним, згідно з реєстру, юрист Валерій Нечитайло, який тоді був відомим як гендиректор юридичної компанії “Центуріон”, що займалася ліквідацією підприємств і навіть надавало колекторські послуги.

На даний момент за підприємством “Гарант” рахується податковій борг у розмірі майже 13 мільйонів гривень.

Валерій Нечитайло відомий також тим, що два роки тому він балотувався по мажоритарному окрузі у рідній Черкаській області – його передвиборча програма займала один аркуш формату А 4, у ній він обіцяв дбати про Наш Край (саме в такій транскрипції) та допомагати найбільше дітям (ніби за старою літературною традицією, запровадженою ще Остапом Бендером).

Треба сказати, що Іван Вужинський теж намагався у 2015 році зробити політичну кар’єру і балотувався до Львівської обласної ради за списком партії “Наш край”, яку на Львівщині очолює Мирослав Хом’як, відомий своєю роботою в податковій службі Львівщини, коли її очолював брат Віктора Медведчука — Сергій. Після Помаранчевої революції Мирослав Хом’як на деякий час відійшов з влади, але повернувся після перемоги на президентських виборах Віктора Януковича.

На сьогодні актуальна посада 65-річного Івана Вужинського, відповідно до реєстру на сайті Мін’юсту, – директор ТОВ “Маріон” УТОГ, зареєстроване в Києві.

Стаття Діла “Як бізнесмени та ексчиновники заробляють мільйони на глухих”.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі