Героїзм будня. Про що писало «Діло» 7 жовтня 1926 р.

07 жовтня 2020 РетроДіло
Share Button
Домівка українського «Сокола» в Станіславові. Фото з відкритих джерел
6 жовтня того року «Діло» звітувало про успіх ІІ Української Ярмарки в Станіславові. Організаційний комітет винайняв два великі будинки – «Сокола» і «Рідної школи». Незважаючи на це, місця для всіх не вистачило.

Для порівняння пригадаємо, що 1882 р. у Львові діяло аж дві українські крамниці – Михайла Димета і «Ставропігії». Ось так –поступово, але невпинно, український середній клас, викинутий польською владою з бюджетних установ, поповнював ряди підприємців, «тихою сапою» завойовуючи собі місце під сонцем.

Український Ярмарок у Станіславові є тільки дрібною мініятюркою подібних виставок. Мініятюрою, бо мініятюрно представляється наш доробок в ділянці торгівлі і промислу, а крайно примітивно соціяльно-професійний уклад нашого громадянства.

Для ілюстрації проілюструємося першою з краю цифрою польської статистики з вересня 1921 р. Без сумніву, польська статистика є дуже ховзькимгрунтом для надійних висновків з огляду на свою тенденційність і фальшивість. До того ж від 1921 р. мусіли наступити в нас більші переміни соціяльно-професійного характеру з огляду на економічну політику польського уряду у відношенні до українців. Одначе – незважаючи на ці недомагання, цифра все-так скриває в собі мову фактів – як не безоглядно, то хоч гіпотетично. Цифра все-таки дає своєрідну загальну характеристику.

На території трьох східно-галицьких воєвідств було у вересні кругло 75 000 осіб, що працювали в товаровій торгівлі. З того на греко-католиків (себто українців) припадає кругло 2.000 осіб, на римо-католиків (поляків) – 6.600 осіб, на мойсеєвого віросповідання (жидів) – 66.200, решта на инших. На поодинокі воєвідства українці розділяються так: Львівське – 1.123 осіб, Станіславівське – 431 осіб, Тернопільське – 365; поляки: Львівське – 5.260, Станіславівське – 578, Тернопільське – 756; жиди: Львівське – 36.116, Станіславівське – 14.034, Тернопільське – 16.006. Це тільки одна позиція з широкої рубрики: торговля і обезпечення. Одначе вже ця одна позиція є незвичайно багатомовна.

Дві тисячі осіб у товаровій торговлі, в найбільш зисковій ділянці, де при рухливости і солідности капітал подвоюється пересічно кожного чвертьріччя – це справді страшна цифра, яка кричить про нашу примітивність, первобутність, недорозвиток. Дві тисячі осіб на три з пол. міліона українського населення, в країні, так щедро наділеній природою, в країні, якої національна свідомість українського населення стоїть найвище. Ця цифра доказує, що ми в своїй загальній політиці пливали верха, що ми не сягнули вглиб народньої душі під соціяльно-професійним оглядом, що ми не вспіли створити найметкішого, найрухливішого, а при тому розмірно найбогатшого елементу, не говорячи вже про те, що ми не дали перенаселеній країні нових варстатів праці. Купецтво – це елємент, що через нього бистрою хвилею переходить пливкий гріш.

Очевидно, купець – вже по своїй психіці – не є примушений рахуватись з ним так, як glebaeadscripti[раби землі – лат.], себто хлібороби і навіть прицвяхована до своєї місячної платні інтелігенція. Нарікаємо – зовсім слушно – на упадок нашої культурної творчости. Одначе, хіба ж може бути инакше, коли вона не має своєї національної матеріяльної бази, коли ми посередньо даємо основу польсько-жидівській культурній творчости, двигаючи на своїх плечах 73.000 чужинних торговців, будучи їх невільниками-консументами? А це тільки одна з багатьох позицій нашого непосильного тягару. Чи ж з огляду на те приходиться дивуватися мініятюрнійскромностистаніславівського ярмарку?

Та все-таки його значіння в показовости, в пробности порівняння, в очевидній наглядности нашої примітивности в порівнянні з широтою всебічностиинших народів, що живуть на нашій національній території. Форми поневолення є дуже ріжнородні. Одною з них, і то головною, є промислово-торговельне засилля, перетворення території даного народу в терен експльоатації шляхом опанування найбільш дохідних, зискових ділянок суспільного життя.

Поруч експпльоатації, яка є вислідом збройного завойовництва, часом ще грізнішою є екпльоатація мирного населення, замулювання ґрунту для всесторонньогоекономічного будівництва, підривання основ існування. І тут в економічній боротьбі вимагається не меншого геройства, як у збройній війні. Часом той перший героїзм, г е р о ї з м будня, є навіть більший, як героїзм збройної боротьби, бо малопомітний, а ще менше цінений. Але з ширшої перспективи він однаково вартний, однаково славний.

Героїзм будня, якого природнім імпульсом є боротьба за існування, мотивом для ширення варстатів праці для багатьох родин, метою створення економічних цінностей як бази для розвитку культурного життя і сили народу, є так само величний і цінений як найкращі геройські вчинки на полі бою. Як збройна боротьба, особливо боротьба за визволення нев’янучим вінцем слави опромінює борців народніх, так економічна боротьба, якої релігією є щоденний труд, невсипуща праця, підносить націю на вищий щабель у безупинному розвитковому ході людськости.

Найкращим доказом цього є факт, що такі великі народи, як англійці й американці найбільших своїх героїв, перед якими клониться увесь світ, нараховують серед купців і промисловців, серед тих творців матеріальних цінностей, які розширяють рямки життя, які встають і лягають серед грімких пісень фабричних гудків, які опоясують землі залізничними шляхами, добувають все нові скарби з лона землі, перетворюють їх у пригожі приладдя і товари, дають світло і життя міліонам. А німці, упокорені на кривавих полях битв, чи не тим героїзмом будня двигаються все вище і вище, стаючи поруч вчорашніх побідників, а навіть переростаючи їх?

Героїзм збройної боротьби витворює нев’янучу славу, кидає своє червоне проміння на цілі покоління, витворює традицію, яка в одно в’яже минувшину і сучасність та дає леліяти величню думку про майбутність. Героїзм будня витворює національну свідомість, єднаючи в щоденному труді працюючих людей, поглиблюючи національну солідарність у всіх ділянках, навчаючи громадянство покладатися на свої власні сили, поширюючи складну мережу самовистарчальности. До того ж героїзм будня заставляє нас щоденно виходити на бій, випробовувати свої сили, наставлювати  їх, заправлятися до побіди.

Станиславівський ярмарок, хоч є мініатюрою наших досягнень на економічному полі, одночасно є проречистим експонатом нашого економічного розвитку. Даючи нам змогу усвідомити собі наш примітивізм, нашу соціяльно-економічну відсталість, а поруч з тим будучи висловом героїзму будня, сповнює він велике педагогічне завдання. І в тому поки-що його значіння.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі