Діана Макарова

Діана Макарова

Волонтерка

Хто має забезпечувати спорядженням українських військових

Діана Макарова | 27 липня 2022, 10:59 Думка
Share Button
Фото: Діана Макарова
Цей текст писати дуже важко, він викличе ряд коментів з прокльонами і звинуваченнями "та який ти після цього волонтьор!". Але рано чи пізно подібний текст написати треба.

– Мій чоловік служить в ТрО (ЗСУ), нам видали список, що потрібно купити. Сім’я цього не потягне. Волонтери, допоможіть!

– Ми виходимо на позиції, в нас список потреб, куди вам можна його відправити?

Правда ж, ви теж захлинаєтесь від подібних списків, точно так як ми? Мабуть, ви, як і величезна кількість волонтерів, гасаєте, висолопивши язика, у пошуках…

У пошуках чого?

Коптерів? Автомобілів? Протидронних пушок? Ноутбуків, моніторів, планшетів, нічної оптики, будівельних матеріалів, тактичної медицини та інших дорогущих, але таких необхідних для фронту речей? Речей, які армія не може (не хоче) закуповувати чи видавати. Речей, які іноді взагалі не входять в число армійських закупівель.

Та ні.

Найперший список, який кидають вам, приблизно такий:

– форма

– берці

– тактичні окуляри

– тактичні рукавички

– наколінники

– налокітники

– футболки

– термобілизна, якщо список отримуєте в холодний час

– бронежилет

– плитоноска і полегшені плити до неї

– шолом кевларовий

– розгрузка і ціла купа тактичного спорядження, від підсумків різного калібру до тактичних ременів різноманітного призначення

– рюкзак тактичний

– апгрейд зброї, від глушника до булпапу, у проміжку між цими прибамбасами може бути що завгодно

Дуже часто до списку додається туманне – “і для гігієни, ну, всяке мильно-рильне”

В 2014 році ми тонули в цих запитах, але виявилось, що тоді ми навіть не знали, що значить тонути. Бо як сипляться на нас подібні запити зараз, чотирнадцятому року й не снилось.

За вісім з половиною років війни волонтери і військові не раз піднімали оце найсакральніше питання – так що ж треба зробити, щоб одна бойова одиниця (один боєць) був забезпечений всією цією купою дрібних, але вкрай необхідних речей.

Дійсно необхідних?

Дійсно.

Якщо ви не бачили, з якими баулами, сумками, рюкзаками виходить на фронт одна бойова одиниця – вважай, ви не бачили нічого. До речі, повертається бойова одиниця з фронту ще з більшою кількістю речей. І це говорить про хорошу роботу волонтерства України, яке стабільно підганяє класних і потрібних речей на фронти.

Виключення – вихід з оточення, вихід після вогню. Тут все зрозуміло. В таких випадках горить чи кидається все, бо життя наших військових важливіше від речей. Тут крапка.

Ми розглядали, як вирішуються проблеми забезпечення в різних країнах, там дійсно продумано все, аж до дрібниць, і військовий йде воювати, покладаючись на повне забезпечення від держави. Але зауважимо – ті країни не перебувають в стані довгої, виснажливої війни.

Аж тут, в ході розмов і суперечок, виник десь комент з прикладом від воюючої країни. Здається, мова йшла про Ізраїль, якщо я помиляюсь, поправте. Там проблема забезпечення була вирішена просто – бойова одиниця могла просто купити собі потрібне спорядження в стилі:

– Тобі натирають п’яти штатні берці? Ти любиш Біллі Віллі? Купуй, серденько, представ армії чек, вона сплатить.

А потім прийшов хто зовсім розумний і сказав:

– Так, може, просто підвищити зарплатню військовим, у першу чергу тим, хто вже на бойових, і нехай вони собі самі куплять, що вважають за потрібне?

Це була досить хуліганська пропозиція, але вона пом’якшувалась тим, що ШТАТНЕ СПОРЯДЖЕННЯ НІХТО НЕ ВІДМІНЯЄ

Тобто – ти отримуєш Талани, але якщо вони тебе не влаштовують, ось тобі досить висока зарплатня – вкладись і купи собі чи тактичні кросівки, чи твої любі Лови, а грьобані Талани лиши для параду по Червоній площі.

Тобі видали українську “цифру”, але ти хочеш парочку комплектів “мультика” на підмінку і Атаку, щоб ходити в розвідку і сканати при випадку за руського – так на здоров’я, ось в тебе зарплатня, купуй.

– Ага, вам легко говорити, а якщо в бійця троє дітей, а хвора мама, треба операція, а старша дитина пішла вже вчитись, треба платити за навчання. Та він взагалі свою картку віддав дружині, бо хороший батько й чоловік.

Теж правильно.

Проблема етичного складу. Чи повинен військовий вкладатись в особисте спорядження, якщо він і так віддає країні своє здоров’я і життя? Чи мусить страждати від нестачі грошей сім’я, коли вона і так віддала на захист країни свого кревного?

Я розкажу вам, як вирішили цю проблему ми. Вірніше, як її вирішили за нас.

– Хлопчики, вам потрібні Тори. Я бачу, не у всіх є. Давайте порахуймо, в кого немає, будемо вкладатись

– Ще чого! Всі, в кого є, купували Тори за свої гроші. Всі, в кого ще немає, теж куплять. Не вистачало, щоб ви вкладались в наше спорядження. Купіть нам краще дрона з теплом, на це ми з общака не зтягнемось. Та й парк машин, які треба ремонтувати, ми самі не потягнемо. А Тори ми собі купимо, зарплатню маємо.

(погугліть вартість шолому ТОРд)

– Сонечка, ви ж потребуєте оцих чудових компасів, так?

– Ваааааау, які компаси. Авжеж потребуємо.

(розвідка, ясен пень)

– Тоді порахуйте, скільки треба, ми вкладемось.

– Ще чого! Компас коштує 700 гривень. Кожен з нас в змозі виділити ці гроші з зарплатні. А вам ще купувати нам отой автомобіль для евакуації поранених, спрямуйте ваші гроші краще туди.

І так на кожному кроці. Оце ми в змозі купити самі, це річ для особистого вжитку. А волонтери нехай краще акумулюють гроші на закупівлю чогось дорогого, такого, чим користується весь підрозділ. Так нас виховував фронт, так він нас виховує й зараз. Але тут я говорю про тих, хто воює з перших днів війни (з першого чи другого років війни). Нагадаю спеціально для тих, хто рахує “Ну, от, йде 150-тий день війни” – ні-ні, йде дев’ятий РІК війни. Прошу не помилятись.

Ці досвідчені воїни вже навскидку знають, що їм потрібно, а що буде зайвим баластом, знають також, де що купується, аж так, що навіть волонтери в них беруть консультації.

А що сказати про новеньких? Про тих, хто вперше виходить на фронт? Хто свято вірує, що оці налокітники йому вкрай потрібні, бо так сказав інструктор – і треба купити ці налокітники, поносити їх пару годин, щоб потім відкласти і не згадувати про них взагалі. Досвід приходить з часом, це теж ясно.

На цих фото приклад.

Що змогли купити для себе бійці, які наразі перебувають на полігоні і готуються до виходу на фронт. Купити за свої, тут жоден волонтер нічим на вклався.

Приклад не зовсім релевантний, бо військові добре знали фронт, добре готувались до нього зарані, були знайомими зі спорядженням, чітко знали, які вони хочуть берці і яку підмінку, який глушник тощо, але ми знаємо що досвід приходить з часом…

В цих фото спорядження всього двох військових.

Робились ці закупки протягом двох місяців, поступово.

Робились вони лише за рахунок зарплатні (ще навіть без бойових)

На цих фото навскидку близько 90 тис грн. Тобто, дві зарплатні з гачком. І це навіть дорого, бо ці військові перфекціоністи, і там, де можна було обирати, чи нове, просто з магазину, а чи військовий секонд – вони обирали нове. Військовий секонд знизив би ці суми сильно.

Як бачите, тут навіть продумано спорядження на холодну пору року, але з врахуванням того, що видасть армія.

А що ж видасть армія?

Армія видасть форму, взуття, білизну, теплий одяг на холодну пору року. Армія видасть бронежилет і шолом. Видасть зброю. Ще армія мусить видати аптечку, але це окрема розмова. Я не медичний волонтер, тут я некомпетентна, тому не буду плакати про провалену медичну роботу на фронті.

Щодо всього іншого – отих обвісів на автомат, підмінки улюбленого камуфляжу, та навіть наколінників та налокітників – бойова одиниця може поступово закупити все це для себе сама.

То що, ви такі погані волонтери, що не видаєте форму, берці, тощо з сього-такого? Ні, видаємо. Але по обраних для себе пунктах:

– коли сім’я багатодітна, батько йде на фронт

– коли сім’я віддає на фронт більше одного захисника (батько й син, два сини, чоловік та дружина і т д)

– коли військовий вийшов з оточення

– коли військовий після поранення і втрати спорядження знову виходить на позиції

– коли військові стоять в таких гребенях, що і зв’язку, і інтернету немає, які вже там покупки спорядження

– і останній пункт, найважливіший – КОЛИ ВІЙСЬКОВИЙ ВОЮЄ ДАВНО І МИ ТОЧНО ЗНАЄМО, ЩО ВІН ВКЛАВСЯ У ВЛАСНЕ СПОРЯДЖЕННЯ ЗА ВСІ ЦІ РОКИ НЕЛІЧЕНО

– і тільки в тих підрозділах, де діє обов’язковий армійський общак, тобто, військові і самі вкладаються в покупку автомобілів та їх ремонти, в ремонти техніки, ба навіть в закупівлю БПЛА, наприклад.

А всі інші кошти ми, з вашого дозволу, спрямуємо на закупівлю:

– електроніки

– оптики

– будівельних матеріалів

– автомобілів та їх ремонтів

– БПЛА

– та інших корисних речей для всього підрозділу

Резюмую.

То чи може бути зараз оце:

– Там хлопчики голі-босі, їм не видали геть нічого!

Може. Але тільки коли “хлопчики” виповзли з оточення чи вийшли з-під шалених обстрілів. На фронт ніхто голих-босих не випускає.

Чи може бути так, що військовий не може купити собі геть нічого, навіть наколінників по 250 грн?

Може, але лише тоді, коли військовий стоїть в якомусь умовному Сіверську, де і зв’язку немає.

Чи варто перед виходом на фронт у всьому покладатись на волонтерів, що зійдуть яко янголи з небес і привезуть усе військовим, аж до зубної щітки й мила?

Ні, точно не варто. І от чому:

– бо скільки б не було волонтерів у наш буремний час, вони не в змозі закупити спорядження для кожного бійця

– бо нині кожен волонтер, і навіть ота сім’я, що віддає фронту свого кревного – куди діватись, вони теж волонтери

– бо перш ніж шукати допомоги де-інде, варто озирнутись і все ж спитати в себе – а чи все можливе я зробив сам?

ПИТАННЯ:

– Так ми не знаємо, де купити. Добре отим вашим, що знають.

ВІДПОВІДЬ:

– А ніхто зараз не знає достеменно, де і що можна купити. Навіть досвідчені військові та волонтери починають пошуки з серфінгу інтернету.

ПИТАННЯ:

– А якщо наша сім’я вже купила і плитоноску, і шолом, і навіть тепловізор, та в нас вже просто не вистачає на ті берці та мультикам!

ВІДПОВІДЬ:

– Золота ви наша сім’я. Цей пост не про вас. Таким сім’ям, як ваша, волонтери мусять допомагати в першу чергу. Бо ви ВЖЕ вклались. Бо ви не чекаєте, доки спуститься яко янгол з небес, волонтер у білих шатах… корочє, ви поняли. Знімаємо капелюха і уклін вам.

ПИТАННЯ:

– Так я не знаю, що то за шолом і як ото їм написали? Каріматор? Як я буду шукати?

ВІДПОВІДЬ:

– Серфінг інтернету. Та й забудьте ви поки що про коліматори. Подумайте про форму й покращенні берці для свого кревного. От ви не повірите, але це важливіше за апгрейд зброї. А ще купіть йому лопату Фіскарс. Ви знову не повірите, але він буде король позиції.

ПИТАННЯ:

– Так я що, ДОЛЖЕН вкладати ще і свою зарплатню? Мало того що я пішов на фронт добровольцем?

ВІДПОВІДЬ:

– Ні. Дійсно, ви не повинні цього робити. Якби була моя на те воля, я б вам додала ще стільки ж зарплатні за ризики, які ви несете, за вашу добру волю по захисту своєї країни. І заборонила б її витрачати на спорядження, бо якби була на те моя воля – я б все зробила, аби ви були спорядженими до зубів.

Але такі наразі реалії.

Але якщо ти хочеш вижити, зберегти своє здоров’я хоч більш-менш – солдат, почни з того, що подбай про себе сам.

Як оці двоє, які не чекали милості від когось, а просто вклали по одній зарплатні на свою екіпіровку. Як і всі інші, які давно вже роблять так – докуповуючи собі потрошечку достойне, сучасне спорядження.

А ми підтягнемось.

Ми до таких завжди підтягуємось і допомагаємо чим можемо.

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі