Короткий начерк історії «Діла». Про що писало «Діло» 3 січня 1905 р.

03 січня 2021 РетроДіло
Share Button
Ювілейний номер «Діла» 3 січня 1905р. у відділі періодичних видань ім. Мар’яна  та Іванни Коців  Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України
У той день вийшов перший ювілейний випуск «Діла» – до його 25-ліття. Про склад редакції, формат, бюджет, зарплати, борги, права власності і взагалі, про все-все-все, що стосувалося видавництва газети у перші чверть віку її існування, – у хронологічно першому нарисі історії «Діла».

Ґенеза «Діла»

Гадка видавання народовецької політичної ґазети зродилася в році 1879, а батьками сеї гадки був тогдішній редактор місячника «Правда» Володимир Барвінський (кандидат адвокатури) і адміністратор «Правди» і Дам’ян Гладилович (професор руської гімназії). (…)

Нарада львівських русинів в справі народовецької політичної часописі відбулась в «Руській Бесіді» одної неділі сполудня при участи около 60 людий і була строго довірочною (кождий зобов’язався до тайни поданєм руки вибраному на провідника наради проф. Ю. Романчукови). В дискусії всі узнали потребу ґазети, тілько одна часть уважала її за передчасну і радила лучше підготовити почву, щоби на случай, якби та ґазета не удержалась, народовці не скомпромітувалися. Вол. Барвінський і Дам. Гладилович (розумієсь, і деякі инші) горячо промовляли за ґазетою зараз від початку 1880 року, а коли пок. Вол. Барвінський заявив, що він в потребі готов редагувати ґазету безплатно, доки не буде змога оплачувати редактора, запала ухвалу видавати ґазету від 1 ст. ст. 1880 року.

Не основуючи свого політичного товариства, народовці рішилися були поступати в члени «Русскої Ради» і в листопаді зголосилось було їх кількадесять (28 зі Львова, між ними д-р Омелян Огоновський, д-р Корнило Сушкевич, д-р Олександр Огоновський, Дам. Гладилович, д-р Юліян Целевич, Нат. Вахнянин, Ізид. Громницький, Вол. Барвінський і инші, а також деякі з провінції, між ними Олекс. Барвінський з Тернополя і о. Данило Танячкевич), – однак Русская Рада» нікого не приняла, відписавши (щодо львівських членів): «Виділ «Русской Ради» рішив не приняти в члени политического общества: Господина Данила Танячкевича, гр.-кат. капеляна із Закомаря, також тіх 28 синів львовскіх, коториє тут о принятю подали. От Виділа Общества «Русская Рада», Львов дня 9 (21) ноября 1879 года. Павликов, Предсідатель. Площанский, секретар». Треба знати, що після статута всіх поручали два члени «Русской Ради», тож не диво, що по оголошеню тої справи Стеф. Качалою і Романчуком (летучим листком) під конець падолиста 1879 р. настало серед народовців загальне обуренє на «Русскую Раду».

Формат, об’єм і ціна «Діла»

В 1880, 1881 і 1882 р. «Діло» виходило двічі в тиждень що середи й суботи в форматі аркуша (меньшого, ніж нинішній, хотя й від 1882 р. аркуш побільшено в ширину) й коштувало в дорозі передплати для провінції 8 зр. річно (піврічник і квартальник цін не подаємо, бо они завсігди становили половину зглядно четвертину річної ціни).

Від 1883 р. до кінця 1887 р. «Діло» почало виходити тричі тижнево, що вівтірка, четверга й суботи, а передплата на провінцію була 12 зр. річно. Формат був до кінця 1886 р. такий, як в 1882 р., а в 1887 р. збільшено єго на формат більше менше на формат краківського «Czas-у» без підвисшення передплати.

В 1888 році «Діло» почало виходити щодня, в форматі незміннім донині, а річна передплата на провінцію була до кінця 1899 р. 18 зр. річно, а від 1900 р., по скасуваню ґазетного штемпля, 16 зр.

В першій половині 1881 р. подав був редактор Барвінський прошенє до «Главного управления по делам печати» в Петербурзі о дозвіл «Діла» в Росиї. Відповідь прийшла прихильна і «Діло»  кілька літ ішло туда при передплаті 12, а з «Бібліотекою найзнаменитіших повістей» 16 руб. Дуже значного числа передплатників там не було (з причини етимологічної правописі і замазування й вирізування цензурою уступів або й цілий статий), а все-таки багато українських патріотів передплачували «Діло» не лиш по більших містах України, але й по селах і хуторах. Користь із сего була моральна, бо українці запізнавалися з відносинами галицькими, а знов галичани могли в тім часі могли читати дописи й студії про відносини на Україні. Розумієся, передплата з Росиї була для «Діла» і з матеріального боку немалозначущою допомогою. Дебіт в Росиї віднято «Ділу» в січні 1886 р., як упевнювано з Росиї, внаслідок доносів від аґентів московського правительства з Галичини, котрим дуже не на руку були ревеляції «Діла» в справі скрахованого банку москвофілів – «Общого рольничого заведенія». Від того часу «Діло» двічі старалося о дебіт до Росиї, але без успіху.

Друковалося «Діло» (з додатком «Бібліотеки найзнаменитіших повістей») в друкарні Товариства імени Шевченка, від 1897 до кінця н. ст. 1903 р., в друкарні Ставропігійського Інститута, а від 1. н. ст. 1904 р. мусіло (задля різних недогід в тій друкарні) перенестися до друкарні Манєцких.

«Бібліотека найзнаменитіших повістей»

Зараз в другім році видавання «Діла» почала виходити яко додаток «Бібліотека найзнаменитіших повістей», а то до кінця 1887 р. двічі в місяци по два аркуші великої вісімки і коштувала для передплатників «Діла» 4 зр., а для непередплатників 5 зр. річно. Коли ж від 1888 р. «Діло» стало щоденною ґазетою, «Бібліотека найзнаменитіших повістей» стала складовою частиною «Діла», виходячи в малій вісімці, але зате шість аркушів на чотири тижні. (остатними часами менше, бо нині є й инші видавництва того рода).

«Бібліотеки найзнаменитіших повістей» вийшло доси 69 томів. Сповнила она дуже важну задачу: дала руським домам повістеву лектуру в рідній і (особливо у наших женщин) виперла лектуру польську. В руських домах читано на своїй мові творів таких визначних писателів, як Тургєнєв, Достоєвський, Гончаров, Данилевський, Костомарів, Короленко, як Дікенс, Вальтер Скот, Бульвер, Брет-Гарт, як Бальзак, Альфонс Доде, Золя, П. Льоті, Фейлет, Еркман Шатріян, як Йокай, Еберт, Еліза Оржешко, Вазов і инші. Попри переклади, подано також оригінальні повісти українсько-руських писателів: Івана  Левицького (Нечуя) чотири, Куліша одну, Андрія Чайківського три і Т. Бордуляка «Ближні» (збірник).

Права власности «Діла»

Від часу основаня «Діла» аж до часу переміни єго в щодений орган (т .є. від 1880 до кінця 1887 р.) було оно власностею оснувателів, т. є. тих, котрі т зв. «уділами» допомогли до єго заснованя. В перших трох роках, коли жив Володимир Барвінський, оснувателі не відбували специяльних зборів і з’їздів, а справи «Діла» обговорювались на зборах львівської «громади» попри инші справи. (Збір «громади» мусів бути найменше раз до року, але в потребі бував і частійше). Редактор Барвінський і адміністратор Гладилович, маючи повне довір’є загалу народного сторонництва, дбали о «Діло» і порядкували всі справи редакцийні і адміністраційні, хоч адміністратор виплачував редакторови пенсію місячну так само, як би співробітникови. По смерти Барвінського зійшлася зараз львівська «громада» і, з дбалости о будучину органу, увійшла в свої права: ухвалила, хто має підписувати «Діло» як властитель і редактор, хто має вести редакцию і т. д. Важні були збори оснувателів в часі сесій сеймових, на яких бувало проводив о. Степ. Качала.

Коли ж «Діло» мало перемінитися в щоденну ґазету, треба було для більшої обезпеки істнованя дневника нової, поважнійшої форми власности «Діла» і для того під конець 1887 р. уложив д-р Кость Левицький «Контракт Спілки». Контракт сей з дати 31 грудня 1887 р. зачинався: «Ми підписані (імена всіх спільників), набувши від оснувателів і попередніх властителів видавництво політичної часописі «Діло» разом з цілим інвентарем того ж видавництва і всіми правами в рівних частях на виключну і необмежену власність – заключаємо межи собою «Контракт Спілки» і т. д. (Дня 17 цвітня 1895 р. відновлено той «Контракт Спілки» на підставі одноголосної ухвали заг. зборів спільників з 31 грудня 1887 р.). За права свої до «Діла» спільники зобов’язувалися до беззворотних вплат на видавництво «Діла».

(При переміні «Діла» на щоденну ґазету потрібно було доповнити кавцію квотою ?.000 зр. [пробіл у тексті] Сю квоту зложив о. Стеф. Качала, постановляючи, що она є власностею «Просвіти», але має служити за кавцию «Ділу», доки буде потреба).

Редактори й персонал «Діла» й позаредакцийна поміч

Першим редактором був оснуватель «Діла» Володимир Барвінський до своєї смерти (2 лютого 1883 р.). Яко видавець і редактор підписував «Діло» в 1880 р. Михайло Коссак, в 1881 р. Барвінський підписувався яко одвічальний редактор, аж від 6 числа 1882 р. підписувався яко властитель і редактор.

По смерти Барвінського «громада» установила редактора Антіна Горбачевського, кандидата адвокатури. Новий редактор не був фірмантом (як Коссак), писав до кождого числа, але що був зайнятий в адвокатській канцелярії, то фактично вів редакцию Іван Белей, котрий вже від другого року (від 26 числа в 1884 р.) почав підписувати «Діло» яко видавець і редактор. Під єго редакциєю оставало «Діло» до кінця марта 1902 р., коли задля важкої недуги Спілка уділила єму цілорічну відпустку.

На місце Белея обняв редакцию провізорочно Вол. Охримович і вів єї півроку. На єго місце Спілка покликала д-ра Евгена Левицького. Спершу яко провізорочний, а з марта 1903 р. яко фактичний редактор веде д-р Евген Левицький редакцию «Діла» по нинішній день.

Щодо редакцийного персоналу – наведемо найвизначніших.

Першим співробітником «Діла» був Іван Белей, вступивши до редакциї в лютім 1880 р. Другим був Іляріон Грабович, від 1881 до 1884 р. По смерти Барвінського були співробітниками: Ів. Франко (в 1883, 84 і 85), Вол. Масляк, Кирило Кахничкевич (від липня 1888 до 1891 р., коли відійшов на редактора «Народної часописі», Вол. Коцовський, Нат. Вахнянин (від 1885 до січня 1894 р.), Евг. Олесницький (від 1885 до 1889), Мих. Струсевич (до смерти в 1898 р.), Корнило Устиянович, Павло Кирчів (1890 р.), Ант. Березинський, Ос. Маковей, д-р Щурат (в 1895 і 98). Донині є членами редакциї: дир. Олександер Борковський (від 1895 р.), Вячеслав Будзиновський (від 1898 р., покликаний на місце пок. Струсевича), Льонгин Цегельський (від 1900 р.), і Олекса Кузьма (від 1902 р.).

З бувших членів редакциї особливі заслуги положили для «Діла»: Вахнянин, Струсевич, Калинович, д-р Олесницький, д-р Франко, д-р Щурат (о членах нинішньої редакциї не говоримо).

Кромі того, «Діло» мало велику безінтересову поміч від людей зпоза редакциї. В початках від Стеф. Качали (майже до самої єго смерти в 1888 р.), Володимира Навроцького, Олександра Барвінського (головно до 1888 р.) і д-ра Юліяна Целевича (до єго смерти в 1892 р.). Пізнійше, почавши від другої половини 80их років, особливо прислужився до «Діла» посол Юліян Романчук (в 1889 р. був навіть членом редакциї), дальше Ом. Партицький, д-р Ярослав Окуневський, о. Т. Бордуляк, О. Василь Чернецький, д-р. Андр. Чайківський, Богдан Лепкий і багато инших, а з України передовсім Ол. Кониський і Іван Левицький (єго писання печаталися під трома псевдонімами). Дописувателів мало «Діло» без числа.

«Діло» було від самого початку органом народовців. В грудни 1899 р., як відомо, настала за згодою «Народної Ради» національно-демократична організація і «Діло» стало єї органом. Для того «Діло» завсігди було речником кождочасної організациї народовців (зразу «громади», відтак, від 1886 р., політичного товариства «Народна Рада»), а від 1900 р. національно-демократичної організациї.

Ідея «Діла» була все одна, та тактика в ріжних часах бувала ріжна, відповідно до постанов кождочасної організациї. Вол. Барвінський, стремлячи до того, щоб народовці переняли від москвофілів політичний провід Галицької Руси, проголосив з’єднання людий доброї волі з обох партий і, по мисли тої тактики, почав видавати «Діло» етимольогічною правописсю, дав почин до тзв. Йозифінського віча 1880 р., до спільних комітетів для доповнюючих виборів. Наслідком сеї тактики (якого Барвінський не дожив) був великої ваги для народовців факт, що при загальних виборах до сойму увійшли народовці навіть в значнійшому числі, як москвофіли (з народовців вибрано між иншим Качалу, Романчука, о. Січинського, Лінинського). За тим пішло по неудачних виборах (через інтригу пок. Сильв. Сембратовича, котрого польський виборчий комітет ужив за своє орудє, і через нельояльність москвофілів) основанє «Народної Ради». Опісля тактика змінилася. Вибори переводилися то спільними комітетами «Народної ради» з «Русскою Радою», то окремо, поки не наступив цілковитий розрив.

За час свого видавництва «Ділу» два рази грозила небезпека. Перша в 1885 р., коли пок. кардинал Сильв. Сембратович оснував при помочи поляків ґазету «Миръ» в першій мірі для поваленя «Діла». Се не вдалося. «Миръ», редагований москвофілами, по пару літах нужденного істновання завалився.

Друга небезпечність для «Діла» була по так зв. «новій ері» за так зв. «нового курсу» – в 1895 році. При суперечности між двома «тактиками політичними» послів Романчука а Барвінського, т. є. опозицийної а т. зв. «опортуністичної» редакция «Діла» стояла по стороні тактики опозицийної а рішучо виступала проти опортуністичної. Між членами Спілки були сторонники обох «тактик». В маті 1894 р. ухвалила була Спілка, щоби редакция «не в’язалася з хвилевою тактикою політичною», однак для редакциї було се просто неможливостию. Внаслідок того прийшло до кризи, котра закінчилася в лютім 1896 р., на загальних зборах Спілки ухвалою більшостию спільників, що «Діло» має заступати політику опозиційну

Фінансова сторона «Діла»

Коли основувалось «Діло», оснувателі мали дуже малі бажання: «аби 400 передплатників в першім році, а ґазета, при уділах оснувателів, виплатиться». І справді, виплатилося, хоч при незвичайній ощадности. Передплатників було більше, ніж 400, хоч не досягло цифри 500. З передплати і уділів вплинуло 4.733 зр., з інсератів 470; цілий прихід в році був 5.206 зр. В розходах було: на редакцию 1396 зр. (редактор Барвінський побирав 80 зр. місячно, Белей 25 місячно); хата, услуга, опал і сьвітло коштували за цілий рік 50 зр.! – цілий розхід (ще на друкарню, на марки й стемпель ґазетний і т. д.) був 5.133 зр. Недобору на перший рік було всего 586 зр. довгу друкарні, який мав покрити в «посліплаті» т. зв. «медлительних» передплатників. Льокаль редакційний містився при ул. Краківській (в домі, де нині реставрація Віксля) на першім поверсі в мешкані Барвінського; у фронтовій кімнаті він мешкав і принимав гостей, а друга від подвір’я служила для сотрудників та адміністрації і експедиції (розумієся, одної й другої безплатної). Там містилося «Діло» до кінця 1882 р., але в січни 1883 р. перенеслася вже з тяжко хворим Барвінським до нового льокалю, яке займає й нині. Від 1881 р. редактор Барвінський побирав 100 зр. місячної платні.

Як ім’я Вол. Барвінського яко редактора славно в’яжеся з «Ділом», так само в’яжеся з ним ім’я Дам’яна Гладиловича, довголітнього адміністратора «Діла». Він не тілько положив багато праці як адміністратор, але й був ініціатором розвою «Діла».  Його ім’я написане буде в історії руської журналістики яко того, що дав ініціативу і перевів в діло видавання першої щоденної ґазети. Правда, матеріяльний стан «Діла» до 1888 р. був ліпший, ніж через ряд років опісля, але дарма! Більше діло вимагає більших жертв. Від 1888 р., мимо можливо низької платні членів редакциї, недобори зростали з кождим роком. Було кілька причин: передплата 18 зр. на шість чисел в тижні була занизька в порівнянню з 12 зр. за три числа в меньшім форматі, властиво повинна була бути 24 зр., а знов число передплатників не збільшалося аж так, щоби тую ріжницю вирівнати; по-друге, не дописували інсерати (при щоденнім видавництві преліміновано інсерати на 6.000 зр. річно, а дійсно приносили всього 4.000); по-третє: друк ґазети ставав щораз дорожчим; вкінци – що, мабуть, найважнійше, «рутенська» посліплата замість передплати! Спільники складали раз уділи і ще додавали, була поміч від Ст. Качали, була й дворазова поміч з України, та все те не вистарчало. Зміна настала, аж коли видавництво взялося не на жарти до «посліплатників». Ще заки «Діло» відійшло з друкарни ім. Шевченка до Ставропігійської, вже єго стан фінансовий став поправлятися, а від 1897 р. поправа поступала з року на рік. З поступом часу і число передплатників зростає з року на рік. Тут годиться зазначити, що в часах прикрих хвиль для видавництва «Діла» від 1895 до кінця 1897 р. був головою Спілки д-р Кость Левицький, тож коли уступив з того уряду, члени Спілки висказали єму подяку за щиру, ревну і щедру в успіхи діяльність єго.

Перший адміністратор і оснуватель «Діла» [Дам. Гладилович]  помер в січни 1892 р. На кілька літ перед смертю передав він адміністрацію на молодші сили, хоч сам він до послідної хвилі життя горячо, як усе, інтересувався «Ділом». Адміністрацію вели Кость Паньківський і Ол. Ярема, а в 1893 р. розписало видавництво конкурс на адміністратора і приняло п. Івана Зарицького, котрий до сегодня із справдешнім посьвяченням трудиться на сій посаді.

Експедицію вели зразу молоді мужчини, а від липня 1893 р. віддано єї женщині, п. Йосифі Ігнатівній, і відтоді теж експедиція «Діла» остає в руках женщин під проводом совісної і ревної п. Ігнатівної. Експедицию «Діла» на почту і обслугу редакциї держить від початку 1892 р. чесний русин Іван Стецик.

Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі