Львівські лікарі врятували чоловіка, який втратив 6 літрів крові

05 березня 2021 Львів
Share Button
Фото ЛОКЛ
У практиці відомого львівського судинного хірурга Ігоря Кобзи було лише шість пацієнтів з діагнозом «розрив аневризми аорти з проривом крові у живіт». Перша пацієнтка з таким діагнозом потрапила до лікарні 25 років тому. Усі пацієнти після операції через декілька днів померли. Хворі з таким діагнозом тривалий час не лише в Україні, а й у світі вважалися неоперабельними.

Про це пише Zaxid.net

У лютому 2021 року такий же діагноз поставили й 68-річному мешканцю Рівного Віктору Жуку. Чоловік, у якого складний діагноз ще неабияк ускладнився прямо на операційному столі, не просто вижив, а у четвер, 4 березня, поїхав з лікарні додому.

Дзвінок з Рівного до львівських судинних хірургів пролунав увечері 16 лютого. Колеги повідомили, що у 68-річного мешканця Рівного розірвалася аневризма аорти. Діагноз підтвердили після комп’ютерної томографії (КТ). І попросили судинного хірурга, професора Ігоря Кобзу допомогти врятувати чоловіка.

«Якщо довезете, везіть», – відповів їм професор.

Уранці 17 лютого пацієнт вже був у Львівській обласній клінічній лікарні, де його терміново почали готувати до операції. Чоловік уже був на операційному столі, анестезіолог готувався вводити наркоз, як раптом у хворого почалося посмикування тіла, він став неадекватним. Були й деякі інші сигнали, які свідчили про те, що кров прорвалася у черевну порожнину. А це у рази ускладнювало і так непросту ситуацію.

Аорта, як пояснив професор Ігор Кобза, розташована в заочеревинному просторі. Якщо розривається аневризма аорти чи виникає її надрив і за очеревину виливається літр чи навіть більше крові, то людина може з таким крововиливом деякий час ходити. Там є клітковина, яка діє як тампон. Але ось коли ця кров проривається в живіт, то врятувати хворого майже неможливо.

Віктору пощастило, що цей прорив стався не дорогою до Львова, а на операційному столі, коли судинні хірурги вже були готові до операції. Від моменту прориву крові і до того часу, коли судинні хірурги дісталися до черевної порожнини, минуло лише 10 хвилин. Якби минуло трохи більше часу, невідомо, який був би результат.

До складу операційної бригади, окрім професора Ігоря Кобзи, увійшли судинні хірурги Тарас Вихтюк, Олег Щепітко, судинний хірург з Рівного, який привіз пацієнта, Юрій Самойлик і анестезіолог Роман Михальчук.

Передусім, треба було зупинити кровотечу, тож хірурги затиснули аорту вище ниркових артерій. Кровотечу зупинено, але від цього проблем не поменшало, бо до нирок перестала надходити кров.

«Нирки без крові можуть бути не довше 40 хвилин. Тому ми мусили діяти максимально швидко, щоб відновити кровотік до нирок, нижніх кінцівок. На це нам знадобилося близько 30 хвилин», – каже Ігор Кобза.

Загалом Віктор Жук втратив близько 6 літрів крові і дивом вижив. У нормі при його зрості і вазі мав би мати 6-7 л крові.

Кров, яка вилилася у черевну порожнину чоловіка, зібрали за допомогою спеціального апарата – геманетика. Він фільтрує кров, забирає усе непотрібне і далі кров повертають пацієнту. З допомогою цього апарата зібрали 4 л крові, але після очистки вдалося повернути хворому лише літр.

Ще у два літрові лотки зібрали згустки крові. Спершу сподівалися, що можливо певну кількість крові після очистки вдасться отримати і тут, але не вийшло. Тож більшу частину крові пацієнтові довелося вливати. У його організмі зараз тече більше чужої крові, ніж своєї.

Під час порятунку Віктора Жука було дуже багато нюансів, які серйозно ускладнювали ситуацію: це і прорив крові у черевну порожнину, і відключення нирок на деякий час від кровопостачання, і велика кількість крові, яку пацієнту довелося влити. Це все відбилося на організмі загалом і на роботі нирок зокрема. Усе це і окремо, і разом узяте провокує ниркову недостатність.

Але найбільше тривожила судинних хірургів величезна гематома, що виникла під час крововиливу. Зібрати усю кров просто нереально, бо частина просочилася у м’язи, пішла в кишки тощо. І ця гематома також провокує ниркову недостатність.

Але і це ще не всі проблеми, які виникли перед хірургами. Після завершення операції вони стояли перед дилемою: зашивати живіт чи ні. Вирішили наразі не зашивати і це рішення, найвірогідніше, і врятувало чоловікові життя.

«Якби ми зашили живіт відразу, підвищився б внутрішньочеревний тиск, стиснулися б судини і ниркова недостатність була б ще вища. Чоловік до ранку міг би й не дожити, тож вирішили наразі не закривати. Аорту закрили очеревиною, кишки прикрили жировим сальником, а відкрите місце прикрили стерильними серветками і спеціальною плівкою», – каже Ігор Кобза.

Наступного дня ці серветки забрали, злегка стягнули живіт і знову закрили відкрите місце серветками і плівкою. Лише на третій день остаточно стягнули живіт і зашили рану.

У Віктора таки виникла ниркова недостатність. Креатинін піднявся до 800 мкмоль/л, при нормі 62-115. У перші дні не вдавалося його суттєво знизити навіть після гемодіалізу. Перші п’ять днів після операції були доволі тривожними.

Попри те, у чоловіка було багато таких моментів, які підсилювали його шанс подолати усі перешкоди й вижити. Чітко спрацювали судинні хірурги в Рівному, швидко поставили правильний діагноз і зорієнтувалися, як можна врятувати чоловіка. Прорив крові у черевну порожнину відбувся тоді, коли вже хірурги були поруч. Це неабияке везіння, бо тут роль грають хвилини. Пацієнт потрапив у руки професіоналів, які знали як діяти і обрали правильну тактику порятунку.

А ще, за словами лікарів, важливу роль зіграло те, що чоловік не мав хронічних захворювань і загалом у свої 68 років він жодного разу не робив не то що КТ чи МРТ, а навіть УЗД. Тому й не знав, що у нього є аневризма.

«Чоловік не ходив до лікарів, бо не хворів. Бувало скаржився, що поперек поболює. Я натру його маззю і проходить. Все сталося раптово. Поїхав вранці з невісткою на ринок, а додому його вже привезли у такому стані, що сам роздягнутися не міг, я допомагала», – розповіла дружина Рая.

«Чоловік – оптиміст, має відмінне почуття гумору. Навіть у найважчі моменти не занепадав духом, намагався жартувати. А в критичних ситуаціях лише такі люди й виживають», – каже Ігор Кобза.

4 березня Віктор Жук поїхав до рідного Рівного, де буде ще деякий час під наглядом місцевих лікарів. Але пообіцяв, що до літа він обов’язково прийде в норму.

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі