Містечко-привид Поліське: як живе Чорнобильська зона відчуження через 35 років після катастрофи

Альона Мишакова | 30 червня 2021 Життя
Share Button
Фото Інни Буряк
Поліське – друге за чисельністю населення місто в Україні, жителів якого примусово виселили після аварії на Чорнобильській АЕС.

Спершу радіаційна хмара накрила Прип’ять – сусіднє місто атомників. Одразу після аварії на ЧАЕС жителів Прип’яті терміново евакуювали в нібито безпечне Поліське, що за 60 кілометрів від Чорнобиля.  І ще близько семи років люди жили, у місцевості радіаційний фон якої перевищував норму у 5-7 разів. Ситуація змінилась лише з приходом незалежності, 1993 року Рада ухвалила рішення, згідно з яким людей примусово звідти виселили. Відтоді Поліське, у якому раніше цвіло життя перетворилось на місто-привид. 

Якраз на межі із зоною заховалось у лісі маленьке село. Буряк Інні 19, майже все своє життя до вступу в університет, вона провела у рідних Луговиках. Згадує, як під час навчання в школі, до них щороку приїжджали лікарі та вимірювали рівень радіації. Глянувши на моє здивоване обличчя, питає: “а вам хіба такого не робили?”.

Та все ж не зважаючи на те що, поруч тут простягається майже не заселена людьми безлюдна зона у Луговиках кипить життя.

Інна запрошує додому, по-перше, аби зібрати речі для велосипедної поїздки в Поліське, та по-друге, щоб отримати настанови діда, який був ліквідатором і сто відсотків краще знає всі нюанси нашої подорожі.

По дорозі Інна анонсує майбутню мандрівку. Переказує спогади тодішніх місцевих мешканців про Поліське. Згадує, як люди розповідали, що інколи навіть черги були, до контор, де можна було здати те, що зібрали у лісі. Бо на той час у Поліському був великий завод, де виробляли різні консерви і навіть вино. 

Микола Буряк свою молодість провів у Поліському, він працював там кіномеханіком. Дід після знайомства не без прихованого задоволення воскрешає з пам’яті давно забуте місто. 

Микола Буряк з дружиною Оленою Буряк

“Порівнюючи з іншими райцентрами Поліської зони, наше містечко ще було сучасним та прогресивним”, — каже ліквідатор.

Чоловік згадує, як у 70-ті роки з’явились перші «Жигулі», то Поліське стало першим із сусідніх районів, де відкрили станцію техобслуговування для цих машин. Тоді по найближчих районах таких станцій ще й близько не було, а от в Поліському відкрили…

Каже, місто цвіло. Фабрики, лікарня, великий льонозавод, лісгоспи, молокозавод, комбікормовий завод. 

Микола згадує, що в місті завжди було повно молоді, бо було багато можливостей працевлаштуватись: величезний хлібозавод, там пекли ледь не для всієї області. Промкомбінат, побуткомбінат, телерадіоательє, кінотеатр, Дім культури, музична школа, гурток «Юний технік».

Ще була велика друкарня. Газети, накладні, квитанції – замовлень вистачало. І банк свій, і аптека була, і дві школи, пожежна частина, військовий комісаріат, сільгосптехніка, сільгоспхімія. Роботи повно.

Вже з сумом ліквідатор згадує роки після катастрофи, каже за кілька тижнів після аварії у місті почали проводити масштабні роботи, поклали новий асфальт, зняли верхній шар грунту, побудували багатоповерхівки для переселенців. І вже з початку навчального року діти пішли до школи. 

Дід каже, що тоді масово почали хворіти всі: діабет, хвороби щитоподібної залози, з того часу розповідає, і він має проблеми з серцем.

Та звичайно все ж краще побачити це містечко на власні очі, тому вирушаємо. 

У центрі міста Інна показує кінотеатр, де працював її дідусь. Каже, “він тут крутив фільми, а на другому поверсі в нього була своя будочка, куди раніше можна було долізти на драбині, але драбина була з заліза, і її вкрали”.

“Це лікарня. Будинок був зовсім новий, коли сталася аварія на ЧАЕС, але нині його потихеньку розбирають ласі до того, що не так лежить. Ще мама мені розповідала, що коли вона тільки приїхала в Поліський район, то проходила в цій лікарні медогляд, щоб влаштуватися на роботу в місцеву школу”, — каже дівчина.

Там також було пологове відділення. Малюнки на стінах де-не-де вигоріли й облущилися, але все одно є доказом того, що це містечко колись нараховувало близько 12 тис. осіб.

\

Клуб радгоспу теж тепер стоїть покинутий.

У центрі височіє «Вузол зв’язку», де було поштове відділення, а також там ставили поштові машини, а ще до цього була телефонна станція з телеграфом. Пізніше будівлю добудували й розширили.

«Бєлий дом» – як називали цей будинок поліщуки. Райком партії відома споруда в Поліському, яка височіє поверхами аж ген до верхівок сосен. На першому поверсі – виконком, на другому райком. 

Старенька середня 10-річна школа під номером 1. Напис: «ЗНАННЯ ГЛИБОКІ, ТВОРЧИЙ ТРУД – ДО КОМУНІЗМУ НАС ВЕДУТЬ!». 

Пам’ятник загиблим ліквідаторам аварії на ЧАЕС.

“Будинок культури, який був побудований на початку 50-х років минулого століття. Тут часто проводилися концерти, виступало самоврядування. Ще якось давно дідусь розповідав, як він водив бабусю сюди на танці”, — каже дівчина.

На території Поліського дуже багато гільз, де-не-де видно сліди від вибухів – інколи тут проводять військові навчання.

У покинутому будинку лежать забуті господарями речі, крім того є ще багато сміття, яке вже після евакуації залишили безхатьки.

Як вже згадувалось, Поліське виселили лише 1993 року. Однак там досі живуть самосели: офіційно зараз залишилося двоє. Одним із них є Дім Дімич (так на нього каже Інна), а якщо ж офіційно то Герасименко Дмитро Дмитрович, він поет та вчитель Луговицької школи.

Після аварії його евакуювали до міста Куп’янськ Харківської області. У рідному місті він не був 9 років. Коли повернувся побачив, що батьківська хата завалилась, завершили руйнування мародери.

Тоді придивились з дружиною будинок, який ще більш-менш тримався купи, та мав в дворі колодязь, потроху відновили його. На питання «Як Ви там живете, там же ж немає людей?» відповідає: «А що тут, людей багато, але ж ми лише перетинаємося, та й усе… А там, вдома, самому спокійніше, та й я не сам». Має коло себе кота Ізю та собаку Нафаню.

На вході в будинок має столика, над яким висять колишні дерев’яні колеса й митець жартівливо називає це місце «кафе «УКОЛьос»

1999 року селище Поліське зняли з обліку як населений пункт і передали у розпорядження Міністерства надзвичайних ситуацій та Адміністрації чорнобильської зони відчуження. Сьогоднішній спокій Поліського порушує лише черговий обвал будівельних конструкцій або падіння старих дерев.

Фото Інни Буряк

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі