Між двох воєн проти Росії та ковіду

Вікторія Балицька | 12 листопада 2021 Думка
Share Button
Фото ілюстративне
Технологічна схожість (навіть тотожність) інформаційних диверсій у 2014-15 і тих, що відбуваються зараз проти вакцинації й навколо ковід.

Це дві війни. Тоді починалася з ворогом в формі людини. Зараз – з ворогом у формі вірусу. І там і тут – не на життя, а на смерть. І там і тут є фронт боротьби. Передова. І тили. І жертви. І провокатори. І ті, хто повівся на провокаторів.

Самим лише інструментом знищення вже ніхто не воює. САУшками багато не вб’єш. А от якшо так вплинути на свідомість великої кількості людей, шоб вони самі прийшли на лінію обстрілу, то можна вбити багатьох і відразу.

А паралельно треба зменшити опір. Просто кажучи, щоб не хотіли і не йшли воювати. Але не від страху померти, бо це крихкий фундамент і не схвалюється в суспільстві, а з ідейних обґрунтованих міркувань. Тобто «я не тому не воюю, що я сцикун, а тому, що я маю гострий розум, аналітичне мислення і тверді переконання». Є різниця? Звісно, є!

От це примітивізована модель гібридної війни.

Як втілити? Елементарно. Посіяти сумніви. В інформаційному суспільстві це легко і швидко. От я впевнена, що як би задався ціллю посіяти сумніви що, наприклад (візьмемо щось найпростіше), сірники викликають рак пальців руки. Думаєте, цей маразм не можна довести до статусу поширеної і популярної в суспільстві теорії? Кілька статей «незалежних» фахівців і експертів з галузі онкології, кілька історій про якусь «бабу Раю», яка «завше розпалювала дрова сірниками, і от тепер без пальців» і все… Ні, люди не віритимуть прям відразу , але щоразу запалюючи газ сірником, згадуватимуть про це… а згодом це стане «доведеним (якимись вченими) фактом».

Так от, повернемося до воєн.

В 2014-15 що тільки не вигадували «щирі українці», під впливом інформаційних диверсій, щоб не йти боронити країну. Ховалися по квартирах тещ/цьоток/вуйків, втікали на заробітки закордон, проводили антимобілізаційні бунти і тд. Під цей «набір патріота» підводили ідеологію, звісно.

«Це не моя війна». А тим часом такий самий простий сусід/односелець/співгромадянин сидів в мокрому окопі і чекав на ротацію.

«Війна- це бізнес». Так, війни завжди були бізнесом, але в той час простий сусід/односелець/співгромадянин тримав аеропорт під обстрілами і чекав ротації.

«Мобілізація не відповідає Конституції». І це теж можна обґрунтувати-зманіпулювати в правовому полі. Але простого сусіда/односельця/співгромадянина, який не дочекався ротації, вже везли під грифом «200»…

«Хай назвуть АТО війною і я піду»… а тим часом вже загинуло сотні тисяч таких самих простих співгромадян…

Ці «анти» на все мали аргументацію. Ну шо ж, загинув сусід, Герой! Шана і повага. А тісному колі патякали – «ех, що ж той Іван/Василь/Павло таким лохом і рабом був? Міг ж відкосити. Але він не був вільною гордою людиною, як ми. Ну що, помянемо!?»

Чим сьогоднішній фронт війни з вірусом в технологічному плані відрізняється від того?

Нічим.

Вакцинація – це та ж мобілізація. Бо іншого шляху протистояти вірусу нема. Ну, весь світ так протистоїть. Немає іншої зброї, окрім колективного імунітету.

Так що треба зробити ворогу, щоб «вільні і горді» накрилися мідним коронавірусним тазом ? Посіяти сумніви. А це легко.

В будь-якій війні є незмінний фундаментальний принцип: жертва особистим інтересом заради суспільного. Іншого в людства не існує. Лише це є інструменти збереження виду/стада/підрозділу/країни і т.д.. Задача: підірвати цей принцип і все посиплеться.

«Я здоровий і не боюся захворіти» = «це не моя війна». Це якесь прям уявлення про власне безсмертя.

«Вакцинація суперечить Конституції» = «мобілізація суперечить Конституції» Конституція як м’ячики для жонглювання.

«Війна – це бізнес» = «ковід придумали, щоб продати нам вакцини» І тд.

Більшість суспільних явищ є «штучно придуманими». Установка «Град» не виникає на кордоні внаслідок природних мутацій. Але це ніяк не означає, що ми не маємо чинити опір. Яким шляхом би не з’явився ковід – це факт і смертельна загроза. І є два шляхи: здатися або боротися. Ну, а війна виграється внаслідок спільних зусиль. Це такі прості очевидні речі, що аж незручно писати про них.

Але є «вільні і горді», які не готові нехтувати особистими інтересами заради суспільних. Ну, припустимо, мають право. Але мало хто щиро скаже: я не вакцинуюся, бо боюся. Зрозуміло і чесно. Але для цього треба мати чесність і мужність, а це рідкісні продукти. Тому «уклоністи» часто поширюють єресь, отруюючи уми іншим, таким самим малокритичним довірливим людям. Тим самим виступаючи вже інструментом в руках тих, хто запустив цю диверсію.

А у тому, що це диверсія, і де її корені, у мене сумнівів немає.

«Вільні і горді» часто вживають в бік тих, хто підкоряється суспільним правилам: «ви стадо».

Так, ми «стадо». І це для суспільного співіснування та виживання дуже круто бути «стадом», організувати відсіч і втримати удар. Стану «стада» під час війни ще треба вміти досягти, і це десь навіть вищий пілотаж. Який приводить до перемоги. А стадо, яке перемогло = живе, а не розірване вовками з лісу.

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі