Ми не можемо змінити все, але можемо змінитися самі

Share Button
Фото з відкритих джерел
Ми можемо перемогти зло в собі, і цим подати приклад праведності та спонукати до побожного життя наших ближніх.

Дорогі брати і сестри! Христос народився!

У недільний день після святкування Різдва Христового Церква подає нам для настанови читання з Євангелія від апостола Матфея про втечу праведного Йосифа Обручника і Пресвятої Діви з Богонемовлям до Єгипту для того, щоби врятуватися від гніву царя Ірода.

В чому була причина цього гніву, який спонукав Ірода до страшного злочину – до винищення у Віфлеємі та його околицях усіх дітей від двох років і менше?

З історії нам відомо, що юдеї очікували в особі обіцяного Месії приходу царя-визволителя. Довгий час царство Юдейське перебувало під чужоземною владою. У дні, коли народився Спаситель, володарями Юдеї та всіх навколишніх країн були римляни. Для правління чужим для них народом римляни погодилися, щоби у юдеїв був свій цар, однак він не був повновладним володарем. До того ж на царський престол був поставлений Ірод, який не лише не був з нащадків царя Давида, але й взагалі був ідумеянином, тобто належав хоча і до спорідненого та сусіднього, але іншого, ніж юдеї, роду.

Все це викликало у Ірода постійні побоювання за свою владу, адже він розумів, що на царському престолі він перебуває, як узурпатор. Тож з одного боку він намагався добитися прихильності народу, зокрема тим, що велично відбудував Єрусалимський храм, а з іншого – був підозрілим, підступним і жорстоким володарем. Особливо ці його риси характеру стали виявлятися в останні роки життя і його жорстокість дійшла до того, що за підозрою у змові він наказав стратити трьох рідних синів.

Тож коли від волхвів Ірод почув про народження Царя Юдейського, про що сповістила їм чудесна зірка, то не радів він, але дуже стривожився, думаючи не про прихід обіцяного Месії та сповнення пророцтв, а про появу суперника і претендента на престол. Відтак він хитрістю хотів вивідати у волхвів про те, хто ж є цей народжений Цар, якого східні мудреці прийшли шукати – не для того, щоби поклонитися Йому, а для того, щоби убити. Але Господь сповістив волхвів про царську підступність і вони пішли до свого краю, проминувши Єрусалим. І коли цар зрозумів, що не дочекається звістки від волхвів, тоді віддав злочинний наказ: якщо не зміг знайти одне Немовля, Якого хотів убити, то вирішив убити всіх, хто міг би бути народженим Месією.

Але, як чуємо з Євангелія, Бог попередив праведного Йосифа Обручника і він разом з Дівою Марією та Немовлям втекли з країни, ставши біженцями у Єгипті аж до часу смерті Ірода, після якої змогли повернутися, оселившись у Назареті.

Чого навчає нас ця євангельська розповідь?

Найперше вона вказує на велике Боже смирення. Адже Господь, Цар Небесний, терпить втечу і вигнання від злочинного гніву царя земного. Терпить не тому, що Він нібито безсиле Немовля, але тому, що прийшов Він у цей світ, добровільно підкорившись його недосконалості. Він не вживав Своєї влади для досягнення особистої зручності, але добровільно підкорювався тим умовам, які склалися серед людей на час Його пришестя. Бо Спаситель прийшов не для того, щоби покарати одного злого Ірода за пролиту кров, жорстокість та вбивства чи щоби узурпатора прогнати з трону, – але народився у світ, щоби покарати самого начальника зла – диявола, і його позбавити привласненої влади над родом людським.

Водночас Бог не допустив, щоби задум Ірода перешкодив виконанню Його волі, тому сповістив праведного Йосифа про необхідність втечі. І це є прикладом для всіх, що ніщо і ніхто не може стати на перешкоді здійсненню Божої волі та задуму.

Здавна і від багатьох можна почути нарікання і на Церкву, і на Самого Господа Ісуса Христа, її Главу, за те, що вони не викорінювали всієї несправедливості, яка існувала і дотепер існує серед людей. Але чи справедливі ці нарікання?

Хіба Спаситель не залишив для всього людства найдосконаліші моральні заповіді, вказавши, що є добро і що є зло, як треба діяти, а чого – уникати? Хіба не заповів любити ближнього як самого себе, бути милосердними, прощати? І не лише заповів плекати чесноти, але й подав духовну силу для здійснення оновлення і утвердження в добрі, пославши вірним Духа Святого.

То кого треба винуватити у тому, що недостатньо у світі добра і любові – Бога чи нас, людей? Якби всі люди жили у згоді з волею Творця, то насправді світ цей був би подібний до Раю. Але бачимо, що не тільки ми самі грішимо, але що і спільноти людей, і цілі народи дотримуються багатьох гріховних звичок та навіть видають закони для їхнього виправдання, зло іменуючи добром, а добро – злом.

Одна Дитина видавалася для Ірода загрозою – і тому він наказав віддати на смерть сотні дітей. Ми справедливо осуджуємо цей злочин. Але хіба не так само чинять тоді, коли у світі щороку вбивають в материнських утробах мільйони ще не народжених дітей лише тому, що вони з якоїсь причини здаються їхнім батькам небажаними? Вони так само чинять дітовбивство, позбавляють життя невинних і беззахисних, як зробив це Ірод, хоча цей гріх народи і покривають та захищають силою закону.

Тому не слід нарікати на Бога і Його Церкву за те зло, яке бачимо навколо – але маємо виправляти те, що в наших силах. Все ми не можемо змінити, але можемо змінитися самі, можемо перемогти зло в собі, і цим подати приклад праведності та спонукати до побожного життя наших ближніх.

Ірод довго царював, але його царюванню прийшов кінець, який зустрів він у важких муках тілесних і душевних. Після смерті ж був він справедливо зневажений людьми і на Суді Божому отримає належне за свої діла. Це є теж нам повчальний приклад, що якою б могутньою не була влада людська – всьому приходить завершення і за все треба буде відповісти перед Богом. «Не надійтеся на князів, на синів людських, в них нема спасіння. Вийде дух його і вернеться в землю свою; в той день загинуть усі помисли його. Блажен, кому Бог Якова – помічник його; у кого надія на Господа Бога свого» (Пс. 145:3-5) – ці слова псалма ми чуємо на літургії як нагадування Боже про тлінність і скороминучість всякого земного владарювання. Бо не на людину, навіть могутню і премудру, навіть і на святу, але на єдиного Бога слід нам покладатися! Тим більше не слід покладатися на грішників, яким був Ірод, бо вони й самі чинять зло, й інших спонукають до нього. Але від гніву Божого ні самі вони не спасуться, ні послідовників своїх не захистять.

Згадаймо два приклади з недавнього минулого – Гітлера і Сталіна. Обох народи вшановували на рівні богів, обидва повелівали життями і смертю мільйонів. Обидва обіцяли своїм послідовникам різні блага. Але правління обох обернулося морем крові й сліз, мільйонами вбивств невинних і стражданнями цілих народів. І самі вони завершили життя безславно – один убив себе, а інший був уражений хворобою і помер безпомічним. Так на обох справдилися згадані раніше слова псалма, як і на мільйонах послідовників, що довіряли їм, як ніби богам.

Тож приклад Ірода навчає нас пам’ятати про Божий суд над грішниками – не тільки над тими, хто грішить зі своєї волі, але й над тими, хто чинить зло, підкоряючись чужому спонуканню, як це робили воїни царські, що вбивали дітей у Віфлеємі. Коли закон і наказ людський спонукає до гріха і виправдовує зло, а Божий Закон викриває гріх і зло осуджує – то треба обирати Боже, а не людське. Бо як прийде час останнього Суду – чи захистять грішників від справедливого покарання ті, хто криве називав прямим і беззаконня прикривав назвою закону?

У світі цьому ми бачимо, що і суддів обманюють або підкуповують чи залякують, і тому вони виносять несправедливі рішення – але останній Суд буде звершувати Сам Господь. Якого ніхто ані введе в оману, ані злякає, ані підкупить, і присуд Якого – незмінний.

Дорогі брати і сестри!

Ми зараз перебуваємо у час святкувань, але бачимо, що і в ці радісні дні Церква подає нам застереження через євангельське повчання. Бо і Син Божий не лише приймав славослів’я від ангелів, поклоніння від пастухів, дари – від волхвів, але зазнав ще Немовлям і замах на життя Своє, і був переслідуваним вигнанцем. Тож і нам належить не лише приймати від Бога те, що приносить радість, але бути уважними і до гіркого напоумлення. Бо шлях спасіння – це шлях смирення і несення хреста свого, як про це сказав нам і приклад чого показав нам Сам Господь, Якому слава навіки.

Амінь.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі