Дмитро Банах

Дмитро Банах

Засновник громадської спілки «Промінь Україна»

Ми знову прокинулись у новому світі

Дмитро Банах | 02 травня 2022, 22:05 Думка
Share Button
З червня 2014 року я живу у двох світах… Хотів би написати паралельних, та ні, вони усе-таки час від часу пересікались…

Світ перший, коли ми залишивши роботу, вперше поїхали на Схід, коли вперше побачили розбиті будинки, знищені мости і дороги, випалену «градами» землю і понівечені війною життя… Світ, у котрому існувало бойове братерство, самовіддача, воля і сміливість… Світ, у якому усім було пофіг, хто ти і звідки, а твоя цінність і вага вимірювалась лише тим, що ти робиш і як… Це був дивний світ – у ньому ти, зовсім уже цивільний чоловік, разом із друзями вів конвой із діючими працівниками, ще тоді міліції, до місця їх постійної дислокації на Луганщині, тому що ти БУВ і ЗНАВ, а вони ще ні.

Це був світ, де під’їжджаючи до блокпоста, ти раптом побачив на ньому людей у козачих папахах і триколірну ганчірку і розвертався у них під носом і давав драла, а вони дивились на твій тарантас із номерами ІФ з широко відкритими очима і дебільними виразами… Це був світ, де ти приїжджав на базу відомого підрозділу, а бачив зграю бомжів у одязі «що Бог послав» і кімнатних тапках, а через декілька годин спілкування і спільних справ вважав і досі вважаєш їх братами. Це був світ, де ти і з тобою, без жодних питань ділились усім – від зброї і набоїв до останньої пачки цигарок… Дивний, але такий живий, страшний і реальний світ…

І був інший світ, до котрого я повертався. Світ мирних міст… світ, де у всіх робота, справи, життя, кафешки, футбол і Свята… Світ, у котрому усе тихо і весело. У котрому, якщо щось і бракувало, то лише в телевізорі і головах…

І ці світи пересікались. Особливо пересікались у перші дні, місяці. Пересікались страхом пересічних, допомогою «на армію», сякою-такою мобілізацією, похоронами «хлопців звідти», похоронами, котрі з кожним подальшим днем збирали все менше людей, а допомога «на армію» ставала що раз меншою… І кожен раз повертаючись із зони проведення АТО до цього мирного світу приходило розуміння, що тут це не треба, що тут ти напружуєш і своїм видом, і своїми розмовами, і своїм існуванням… І таке життя тривало аж поки ці світи не стали зовсім паралельними і уже майже не пересікались…

А найдивніше, чи найгірше стало тоді, коли ці світи стали майже однакові! Що у тому, нібито світі війни, з’явились свої бариги, свої контрабандисти, свої заробітчани… Коли зовсім часто, а потім і регулярно ти почав чути слова – «статус», пільги, УБД… Коли на блокпостах з’явились свої вимагачі, коли на тебе почали дивитись із думкою, як використати і що можна взяти… Коли у тому світі почали з’являтись туристи, коли у службах і структурах почали «рішати» і платити, щоб поїхати в АТО чи ООС…

І я зрозумів, що більше той світ мене не потребує… Але і мирний світ змінився! Він наситився тими ж словами – УБД, пільги, земля, квартири… У нього прийшли срачі і бійки між «захисниками». І коли уже серед працівників усіх можливих органів УБДшниками стали всі до останньої секретарки, то і цей світ став для мене зовсім-зовсім «нормальним».

І я, і мої друзі, з котрими разом з 2014, ми пішли з цих світів і стали ну зовсім цивільними – бізнес, сім’ї, ліс… Ні, ми ще повертали голови і руки, але то вже було разово, особливо, коли просили і коли варто…

24.02.2022

Усе змінилось! Для країни! Для всіх! Для нас! І ми знову прокинулись у новому світі, у новій реальності… Перший страшний місяць… Братерство! Взаємодопомога! Сміливість! Самопожертва! І страх! Наш! І страх пересічних, котрі знову згадали, що хтось їх має захистити… Усе як тоді… лише масштаби інші… гірші, значно гірші… І знову усі для всіх і всі для одного! І знову змішались всі і лиш мета одна – вбити москаля… І все для війни! Все для перемоги! І спрацювало! І війна тепер знову далеко! І я знову живу у двох паралельних, ні не так, у двох світах, котрі ще пересікаються, та з кожним днем, стають все паралельніші…

Там, де війна там військовий світ, страшний, огидний, неправильний, та реальний… І світ мирних міст – де ти знову усіх напружуєш, бо нагадуєш про те, що людям заважає, про те, що людей напружує, про те, що людям створює незручності, про війну, будь вона проклята… Клята війна…

Але ж ми переможемо! Бо іншого нам не дано! Або перемога, або смерть і знову рабство на віки…

Після стількох букв відомі волонтери чи блогери, як правило, пишуть реквізити для допомоги… Я не писатиму. Не писатиму, бо вони і так є на моїй сторінці! Бо реквізити на допомогу ЗСУ є усюди і в усіх під руками, бо і так допомагають одні і ті ж люди, котрим поки не байдуже! І за те їм велика дяка!

Слава Україні! Слава ЗСУ! Слава тим, кому не пофіг!

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі