Не робіть із правопису політики!

12 листопада 2019 Політика, РетроДіло
Share Button
Фото з відкритих джерел
Нова зараза в правописі (Про що писало «Діло» 12 листопада 1938 р.)

Турція чи Туреччина? Олена чи Альона? Шептицкі чи Шептицький, Пжемисль чи Перемишль, Ряшів чи Жешув, Кракув чи Краків? Новий правопис не критикує лише лінивий. Як на мій погляд, проблема полягає насамперед у тому, що його київські автори здебільшого спілкуються українською лише на роботі; по телефону з дітьми, а навіть викликати таксі – то вже російською. А психологічна слабкість носіїв української переварювати іноземні терміни полягає, зокрема, й у тому, що селяни не мастили голову подібними проблемами і в стосунках із зовнішнім світом звикли переходити на мову своїх панів. Так було й раніше. З тою різницею, що наші люди мали більше гідності і йшли за такі речі – дрібні, на перший погляд – до суду.

Наше духовенство тягають тепер по судах за «рущенє» прізвищ. І суди задумуються, чи писати треба «Оберски» чи «Оберський», «Ваньковіч» чи «Ванькович», бо головно за закінчення «ий» і «ич» ведеться тепер боротьба.

Оповідають, що в однім такім процесі останніх днів обвинувачений священик оправдовувався зовсім розумно, що закінчення прізвищ «ий» і «ич» питоменні українській мові та що всі прізвища, чи вони українські, московські, польські, чеські, – взагалі славянські віддавна в українській мові передаємо паростком «ий» і «ич».

На це прокурор виняв кілька чисел одного львівського українського щоденника і дав цілий ряд прикладів з того часопису, де прізвища кінчались на «ий», «ій», «і» та навіть «и» – а врешті на «ич» і «іч»: «Раковський» (голова НТШ), «Раковскій» (звісний більшовик), Собєскі, Словацкі, Хвальковски, Шимоновіч, Робакевіч, а навіть прізвище жида – Хадаєвіч.

На те обвинувачений відповів. Для мене не є міродатне те, що пишуть малограмотні, хоч би навіть і в газетах, – для мене міродатні є граматичні закони і правописна традиція, що виводяться від віків і затверджена вченими. Писати нпр. «Словацкі» – це нонсенс, бо в такім разі мусіли б ми писати в 2 відмінку «Словацкія», 3 відм. Совацкієві і т. п. граматичні дивогляди. Тому треба писати Словацький, Словацького, Словацькому і т.д. – так само по-польськи пишуть Хмєльніцкі, Хмєльніцкєґо – хоч це прізвище звучить по українськи: Хмельницький і т. д.

Твердження правописного правила, що імена власні треба писати так, як їх пишуть у даних мовах, з яких походять, торкаються імен власних західноєвропейських народів, особливо французьких і англійських, де вимова деяких голосівок і приголосівок ріжниться від нашої вимови. І так в українському правописі пишемо Шікаґо, а не Хіцаґо (Chicago), Чемберлен, а не Хамберляйн (Chamberlain), Бордо, а не Бордеавкс (Bordeux), Клемансо, а не Цлєманцеау (Clemenceau).

З приводу тих процесів треба завважити, що по всій імовірности, цілу хрию «рущеня прізвищ» викликали таки наші редактори, що бажають бути «оригінальними». А що в нас є страшний «гін» до всяких новин, особливо в мові і правописі, що найбільшу дурницю приймають за модну, то з часописів ця зараза перекидається на сторінки книжок.

Отже діється, що в нас тепер ім’я президента польської держави пишуть уже трояко: «Мосціцький», «Мосціцкі» і «Мосціцкий» (дивись декрет про розв’язання сойму). Ба, ще більше – навіть історичні прізвища, яких правопис устійнила вже літописна традиція, змінюють за вподобою цього або того редактора: Собіський – Собєскі; Казимир Великий – Казімєрж Вєлькі, Болеслав Смілий – Болєслав Смяли.

Денникарі, які з політичних оглядів хотять зазначити закінченнями слів, до якої національности належить дана особа, попадають у вічну плутанину, бо часто, подаючи прізвища арештованих з приводу якоїсь «темної історії», самі не знають, чи мають до діла: з українцями, поляками чи іншими славянами. Якби триматися послідовно закінчень і паростків нашої національности в її оригінальному вигляді, то треба б писати росіян «Достоєвскій», сербів «Вуїць» зам. «Вуіч», болгар «Стояноф» зам. Стоянов, чехів «Вхрліцкі» зам. Вхрліцький.

Усі славянські народи, так само як і ми, витворили собі вже закони, за якими віддавна передають чужі прізвища по-свому, зокрема ж ті закони торкаються паростків і закінчень і цих законів треба придержуватись.

Ігор Чорновол, 

для ІП «Діло»

 

Читайте більше про теперішній новий правопис.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі