Юрій Михальчишин

Юрій Михальчишин

культуролог, літературознавець, політик

Осіння депресія? Із цим фарсом не варто панькатись

Юрій Михальчишин | 25 вересня 2021 Думка
Share Button
Фото ілюстративне
Нескінченна канонада дощових крапель на підвіконні. Закарпатський коньяк, цитрина, цинамонові сутінки, холодні батареї і настрій десь на рівні ватерлінії.
Дощова вода струменить всередині нас, як змиті осінніми зливами навпіл з пентаграмами кленового листя міста з невідомих глибин і тривожних сновидінь нашої юності. Командувач групи армій “Б” фельдмаршал-антигітлерівець Ервін Роммель з усмішкою дивиться з чорно-білого портрета на стіні так, наче особисто його все, що тут відбувається, аж ніяк не стосується, та він усе чудово розуміє.
Осіння депресія? Із цим фарсом не варто панькатись. Її вигадали для утилізації протестних настроїв, аби підлі поради клишоногих фінансистів з МВФ серед вогкої мряки не здавалися такими вже огидними.
Ми б хотіли стояти на варті порядку і спокою – горді спадкоємці древніх традицій, але несамовитий потік відчаю, від якого паморочиться в голові, сповиває гіркотою та злістю. Тільки віра в нашу юність і вогонь, що проростає в зболених очах, нагадують про інші обличчя, що випромінювали світло, осяювали чорні тротуари і наповнювали наші сни.
Їй хочеться виїхати до Варшави, Братислави, Відня чи Праги. Їй не потрібні львівські вулиці, трамваї, чавунні ліхтарі та базальтова бруківка, кращих за які нема в світі. Їй не потрібні новий айфон з екраном на чотири дюйми та сапфіровим шклом і нове БМВ-купе. Їй навіть не потрібна весільна сукня. Їй хочеться тільки до столиці східноєвропейського лімітрофу – п’ять з половиною годин по автобану до інакшої реальності. Тут довкола безлад, убогість і загнивання, апатія і непереборна огида, але ж ми не за це морозили сідниці на майданах, голубе сизий?
Ми всі троє познайомилися в університеті до війни ще в ті часи, коли поява у вишиванці на вулиці в будній день навіть у Львові одразу робила тебе працівником філармонії в очах перехожих. А у нас обличчя світились вірою та переконаннями, і ми всі утрьох хотіли жити і вмирати за нашу прекрасну націю. Після аспірантури вона працювала в адвокатській компанії, поки ми хитали режим злочинної влади, билися з міліціантами та обиралися до міськради. Потім з патріотичних міркувань вона телефонувала нам вечорами і надсилала світлини на Вайбер, коли ми були в так званій АТО і марнували час в штабі на аеродромі в Краматорську. Коли давала про себе чути накопичена втома, безсонні ночі та легке запаморочення від побаченого за день.
– То евакуація, старий. Як на фронті. Геть-чисто.
– Ні, просто реструктуризація преференцій і диверсифікація ризиків.
– Ти де таких слів набрався ? Ще скажи щось про токсичність !
– На філософському факультеті, як тобі добре відомо, непогано розширювали нам стилістичні горизонти.
– Через такі горизонти в тебе складні стосунки з мешканцями оточуючої реальності. Ти хоч намагайся на людях свої фанаберії не показувати.
– Замість читати мені лекції та цмулити на роботі казенний віскі, краще подумай, де нам взяти зимову ґуму на L-200 не за всі гроші. Якісь добродії поцупили нашу минулорічну у Валєри з гаража.
– А що Валєра каже ?
– Та Валєра як Валєра. Любов, надєжда і вєра. Він у відпустці ще три тижні буде.
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі