Оскандаленє «Jedynego sejmu polskiego». Про що писало «Діло» 28 січня 1910 р.

28 січня 2021 РетроДіло
Share Button
Фото з відкритих джерел Nowości ilustrowane; 5.II.1910
Одного погожого зимового дня 1910 р. депутат Тимотей Старух прийшов на роботу – на сесію Сойму. Раптом до нього підскочив якийсь матолко і заїхав у вухо. Оскільк Тимотей – екс-жандарм, за мить матолко уже валявся у калюжах власної крові, і чи б лишився живий – хто зна; тим більше, що на допомогу Тимотеєві прибув його брат Антін, теж депутат! І якби колеги-поляки не відтягнули зденерованих лемків геть та не викликали поліцію – хто зна, чим би то скінчилося. «Діло» – про безпрецедентну подію за всю історію Галицького сейму – напад журналіста на депутата. Такого в Галицькому сеймі не було ні до, ані після того!

Як відомо, польська соймова більшість докладає всіх зусиль, щоб галицький сойм представлявся на зверх як одинока в своїм роді інституція, якій щодо поважности не дорівнає ніякий інший новочасний парламент. В тій ціли не допускають до сойму представників народних мас, щоб вони не внесли в соймові наради радикальнійшого тону, в тій ціли заострено до крайних границь регулямін.

І справді, чи може серед таких обставин бути гірше «Fluch der boesen Tat» [прокляття злого вчинку, нім.], як те, щоб «jedyny sejm polski» став оскандалений польським  публіцистичним  наймитом, і то оскандалений в спосіб, нечуваний в ніякій законодавчій інституції. Сього оскандалення в соймі допустився власне вчера п. Витовт  Демянчук, редактор видаваного за гроші «Rady Narodowej» для баламучення руських селян «Руського селянина», співробітник «Dziennika Polskiego» для руських справ і взагалі довірений польських політичних кругів, і в тім і польської ц. к. поліциї для інформацій в руських справах, – напавши в соймовім будинку на пос. Тимотея Старуха (…)

В 1900р. п. Демянчук, покликаючися на переслідування за руську справу, які перешкодили йому довчитися до якогось становища, впросився до редакції «Діла», де вів новинкарський відділ. Але швидко виявилося, що він грає роль шпіона і провокатора. В «Dzienniku Polskim» почали появлятися інформації «Ze sfer ruskich», які, як виявилося пізніше, він достарчав; під час страйкового руху він замість агітації вів провокацию, підбурюючи в порозумінню з властями до нелєґальних поступків. Коли се сталося ясним та вийшли наверх його маніпуляції в адміністрації «Свободи», поповнив самоубійчий замах – і опинився поза межами нашої суспільности і – що за тим пішло – на явній польській службі, яка датується від осени 1902р. При нагоді розсліджування його особи показалося також, що в тих «переслідуваннях», про які він говорив, лише стілько правди, що він був більше караний в ріжних місцевостях Галичини за крадіж і т. п. «подвиги» (…) Бо тільки індивідуум такої моральної вартости, як їх наймит, могло на стільки позбутися всякої горожанської етики, щоб в будинку законодавчої палати для особистої пімсти піднести руку на посла – вибранця народу.

Напад на пос. Старуха

Вістка про вчорашню небувалу в галицькім соймі сцену розійшлася швидко по місті і викликала велику сензацію. Пополудневі часописи лише деякі вспіли дати про се гадки і аж окремий додаток «Kurjera Lwowskiego» приніс докладний опис цілої події. Публика розкупила його в короткім часі. Вит. Демянчук сидів через ціле соймове засіданє в дневникарській ложі, хотя й не писав справозданя до жодної часописи, та обсервував пос. Старуха. Під конець засіданя, коли посли стали виходити зі салі, Демянчук станув перед головним входом. Опісля спитав співробітника «Kurjera Lwowskiego», чи пос. Старух вже вийшов, а не одержавши ясної відповіди, заглянув до соймової салі. Пос. Т. Старух порядкував якраз на своїм пульті папери. Демянчук сей час вернувся і станув зараз за правим крилом дверей, що ведуть з салі на коритар, то є прислонені котарою. Ледве пос. Старух вийшов з салі, Демянчук, держучи в правій руці палицю, кинувся на него зі словами: «ти  лайдаку  будеш  мене  нападати!» і  замахнувся  пястуком, щоб  ударити послав лице. Однак пос. Старух зориєнтувася в одну мить в ситуації і луснув напасника кілька разів по лици. Рівночасно прискочив на поміч братови посол Антін Старух і став окладати напасника кулаком по голові. Тоді Демянчук замахнувся палицею і вдарив п. Т. Старуха по голові. Се додало очевидно оливи до огню. Т. Старух відобрав від напасника палицю і так нею почав його гатити, що він облитий кров’ю, кинувся втікати. Оба Старухи крайно роз’ярені, дігнали його по кількох кроках, звалили на землю і били дальше без пощади. Серед послів настала нечувана метушня.

Демянчук, лежачи на земли, впялився руками в Антона Старуха і тягнув його до себе, а той бив його «по-війтівськи» куди попало. Між присутними зайшлися посли: кн. Сапєга, Лєвенштайн, Длугош та инші і вони стали розборонювати противників тим способом, що тягнули одного Старуха за чуприну, а другого за руки. Між тим Демянчук піднісся на ноги і довкола трьох противників склубила товпа послів та служби, не допускаючи до дальшої бійки. На се надбіг посол Скварко і думаючи, що тут доперла заноситься щойно на бійку, втиснувся в саму середину і раменами розіпхав обі сторони від себе. Серед загального крику почулися голоси деяких польських послів з докорами під адресою послів Старухів, але пос. Длуґош крикнув: «Dajcie spokój, poseł Staruch został napadnięty”. З’явився і краєвий маршалок гр. Бадені, а тоді Т. Старух зажадав від нього піднесеним голосом, щоб спровадив поліцію і звелів Демянчука заарештувати. Демянчук тим часом місто «спалитися з місця», станув недалеко коло філяра в лівім коритарі кульоарів. Тоді Т.Старух вирвався з рук польських послів, та скочивши до місця, де висіло його верхнє одінє, вхопив свою грубу, черешневу війтівську палицю і дірвавши напасника, став його наново обкладати. Удари падали такі сильні, що здалека було чути глухий лускіт по черепі.

Кров текла грубими струями по лици і одязі Демянчука. Бідолашний пустився тепер на втікача і сховався в товпу послів і урядників краєвого виділу, що зібралися коло кацеляриї. Роз’ярений пос. Старух кинувся й туди за ним, але товпа його спинила. «А лайдак! – кричав пос. Т. Старух – він називає мене жандармом! Нехай тепер знає, що то жандармська рука». Серед товпи роздавалися голоси руських послів, що Демянчук дістав мало за свої лайдацтва, В.Демянчук стояв в куті коридора і не знав, куди вже тікати. Серед окровавленого лиця жевріли чорні розіскрені очи, а з ковнірця лишилася лише кровава шмата. На жаданє деяких послів, щоби його арештувати, маршалок гр. Бадені сказав: «Най тим займеться поліція і суд. Посли до того свинства не повинні втручатися». Згодом посли стали розходитися, а побитий Демянчук – сильна натура! – поїхав фіакром додому для  переслухування. Небавом явився в соймовім будинку поліцийний комісар Квятковський, але не застав вже нікого. Тому удався до мешканя Демянчука, де його переслухав. Демянчук каже, що Старух перший напав на него, та що він не мав у соймі палиці. Опісля комісар поїхав ще раз до соймового будинку і переслухав разом з аґ. Пшестшельським соймову службу.

Розходиться головно о те, чи Демянчук, нападаючи на Т. Старуха, мав у руці палицю. Служба, з котрою Демянчук як звичайно остає на добрій стопі, зізнала, що Демянчук прийшов до сойму без палиці. Зізнала се та сама служба, яка в часі бійки зовсім не спішилася на поклики руських послів. Комісар сказав, що Демянчук показував йому свою палицю в мешканю. На се замітив пос. Райський, що можна мати кілька палиць. Замітити треба, що навіть деякі польські посли, як кс. Стояловський, обурювалися на небувалий напад на посла в соймовім будинку. На підставі поліційного слідства зроблено карне доходженє – як пишуть польські часописі – проти обох  Старухів. Демянчук лежить тяжко ранений – як доносять польські ґазети – і нині має піддатися судово-лікарським оглядинам.

Нинішні зарядженя

Нині строго контрольовано вступ до журналістичних лож та не впускано нікого без лєґітимації.

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі