Перше травня у Львові: під червоними прапорами і з кордонами поліції. Ретро

01 травня 2021 РетроДіло
Share Button
Першотравнева демонстрація у Львові проходить вулицею Зиблікевича. Nowości Illustrowane, 1908 рік
Традиція відзначати робітниче свято 1 травня у Львові триває вже понад 130 років. За часів Австро-Угорщини містом проходили багатотисячні маніфестації з вимогами кращих умов праці під пильним наглядом поліції та навіть пожежників.

Як відомо, перші демонстрації боротьби робітників за свої права відбулися у 1890 році у багатьох країнах Європи. Дату 1 травня для відзначення міжнародного дня трудящих було обрано установчим конгресом ІІ Інтернаціоналу, які відбувся в Парижі, щоб у такий спосіб вшанувати страйк робітників у Чикаго у 1886 році, жорстоке придушення якого поліцією стало причиною масових протестів у США.

У тогочасній львівській пресі виступи робітників на 1 травня часто називали зборами “четвертого стану”, підкреслюючи класовий характер цього святкування. Ідея, яка об’єднувала тоді учасників протестів, полягала в тому, щоб добитися кращих умов праці для робітників, зокрема, запровадження восьмигодинного робочого дня.

Політичною складовою вимог до влади учасників першотравневих демонстрацій було затвердження рівних виборчих прав для робітників – його активно просували тогочасні соціалісти, сподіваючись прийти до влади, опираючись на підтримку “широких мас трудящих”.

Окрім того, існувала також емоційна складова цих зібрань, яка солідаризувала робітників через нагадування про кривди від капіталістів та жорстокі розправи над побратимами під час страйків та протестів. Над головами учасників часто з’являлися революційні червоні прапори, на грудях вони носили такі ж багряні банти.

Перше “робітниче свято” у Львові, який був тоді столицею краю в Австро-Угорщині, відбулося 1 травня 1890 року. До його проведення готувалися завчасно, мури та стіни кам’яниць ще наприкінці квітня були обклеєні відозвами до робітників зібратися на подвір’ї ратуші. Запланована поява кількатисячної юрби представників “четвертого класу” тоді сильно занепокоїла власників крамниць в середмісті, деякі з них у той день вирішили взагалі не відкриватися. На вулицях міста з’явилися посилені поліцейські патрулі, поблизу місця зібрання вранці 1 травня вишикувалися пожежники в бойовому спорядженні, тримаючи напоготові свої водяні помпи.

У тогочасні газеті Kuryer Lwowski появу пожежників з водометами пояснили вимогами протипожежної безпеки: мовляв, зібрання відбувається у дворі ратуші, в якому розташовані казарми та гаражі пожежної охорони, тож у випадку пожежі вогнеборцям довелося би пробиратися крізь велелюдний натовп. Тому, буцімто, пожежну команду і вивели на вільний простір біля ратуші.

“Такого натовпу біля ратуші давно вже не бачили, це було неподібно на все, що практикувалося роками раніше. Тлуми прислуги та робітників усіх професій, більшість із них одягнені у святковий одяг, приходили до ратуші ще за годину до запланованого часу. У брамі представники комітетів, позначені червоними стрічками, пропускали їх до середини, де під наглядом пожежної охорони було встановлено трибуну зі столами для журналістів та урядового комісара. З початком 10 ранку весь величезний двір ратуші був заповнений навіть у найвіддаленіших куточках. У всіх вікнах триповерхового будинку були глядачі”, – писала тогочасна газета.

За приблизним підрахунком, на першому першотравневому мітингу зібралося близько 3000 учасників. Перед зібранням виголошували промови, в яких були озвучені головні тодішні вимоги робітників — полегшення умов праці, восьмигодинний робочий день, заборона використання дитячої праці, загальне виборче право для робітників від 21 року життя, зменшення постійної армії.

Останню антимілітарну вимогу виголосив друкар та редактор першої львівської соціалістичної газети Praca Йосиф Данилюк, якого було обрано головою перших першотравневих зборів. Із виданням, яке він редагував, співпрацював, до речі, Іван Франко. У газеті Praca 1882 року вперше було опубліковано його вірш «Вічний революціонер» (українською мовою, але латинськими літерами). Франко також бувало жив у помешканні Данилюка на вулиці Вірменській, 29, коли не мав у Львові свого помешкання.

Коли віче дружно прийняло всі проголошені вимоги до влади, їх записали у вигляді резолюцій та передали послу до австрійського парламенту Кронаветтеру. Перед тим, як розійтися, один із промовців звернувся до натовпу з проханням подякувати президенту міста Мохнацькому за дозвіл на проведення зборів у дворі ратуші. Над площею Ринок пролунало шестикратне “Віват!”. На відміну від Іспанії чи Франції, де того дня були криваві сутички з поліцією і підпали заводів, в столиці Галичини все пройшло дуже чинно та спокійно.

Відтоді такі першотравневі зібрання відбувалися кожного року, часом змінюючи місце проведення. Наступного року робітників підтримали актори міського театру, які в той день поставили соціальну п’єсу німецького драматурга Людвіка Фульди “Втрачений рай” — про зажерливих капіталістів та страждання пролетаріату.

Майже одразу з’явилася традиція після завершення мітингу робити пікніки. У 1900 році таку “маївку” провели у селі Лисиничах, причому з учасників брали символічний внесок — 10 геллерів (трохи більше, ніж 10 гривень за нинішніми цінами, – авт.). Згодом трудящі збиралися на забаву на Високому замку, під недавно спорудженим Копцем 300-ліття Любінської унії (тепер — оглядовий майданчик).

“Пополудні о третій годині у Лисиничах за Личаківською рогаткою велика народна вечірка з наступною програмою: танці, різноманітні соціальні ігри, такі як: ігри в обручі, колесо удачі, кошики щастя, стрільба з флобертів (пневматичної зброї, – авт), боулінг, листування, фонограф, робітничий хор. О п’ятій годині буде спільна фотосесія, у сутінках – електричне освітлення. Вхід до розваги 10 гел. На випадок дощу збір та розваги відбуватимуться у залах музичного товариства у будівлі театру”, – повідомляла газета Kuryer Lwowski.

У 1901 році вулицями міста пройшла перша робітнича демонстрація. Із площі Стрілецької (тепер — площа Галицька), де відбувався мітинг, тисячі його учасників пройшли колонами, викликаючи подив у городян.

“Львів такої демонстрації ще не бачив. Рушила хвиля народу, розбурхана піснями та радісними вигуками, з верхнього боку площі Стрілецької до вулиці Скарбовської (тепер — Лесі Українки). Аж почорніло від тисяч голів, аж пішов блиск від червоних бантів та яскравих, святкових облич… Солдати дивились на хвилю народних мас своїми безглуздими і вимученими очима, на величезні транспаранти із величезними літери, що складали короткі та рішучі «Геть царизм», «Хай живе Перше травня», «Хай живе соціал-демократія!”. І йшов темний натовп із вигуками та розміреним кроком. Жінки з чоловіками, босі люди здалеку з Личакова та Байок поруч із нарядними інтелігентами, дітваки поруч із згорбленими старцями, муляр зі слідами вапна на зношеному одязі йшов поруч із зашмірованим слюсарем та підперезаним мотузкою поденним працівником. П’ятнадцять тисяч цих людей було підраховано, але, мабуть, їх було набагато більше. Початок був уже на висоті вулиці Галицькій, коли кінець колони ще чекав на площі”, – описувала той похід газета Kuryer Lwowski.

Кордон поліції під час походу робітників вулицями Львова. Nowości Illustrowane, 1908 рік

Цікаво, що, окрім пролетарських транспарантів на таких походах з’являлися і гасла із закликом до побудови незалежної української держави. Зокрема, у 1904 році під час першотравневого походу в руках його учасників був щит із написом “Хай живе вільна і незалежна українська республіка”.

“Сотні глядачів спостерігали за процесією. Біля будівлі міського театру процесія зупинилася. Доктор Діаманд (один з організаторів того мітингу, – авт.) зазначив, що якщо свято робітників закінчується біля мистецької будівлі, це знак того, що робітнича партія хоче повести народні маси до вершин культури. Під час цього виступу робітники розгорнули червоний шовковий прапор, але незабаром з’явилася поліція і наказала згорнути штандарт. Після співу Марсельєзи тисячна маса людей розійшлася в різні боки”, – описувала.

Після Першої світової війни у Львові відновилися святкування Першого травня. У 1923 році пройшла перша спільна демонстрація, яку організували представники соціалістичних партій та професійних спілок. Колони цього разу супроводжували оркестри та український хор. Поліція пильнувала тільки за тим, щоб над головами учасників не з’являлися революційні червоні прапори. Порушників арештовували, а знамена конфісковували.

Газета “Голос Волині”, 1942 рік

Відзначення 1 Травня за СРСР та нацистської Німеччини. Газета “Зірка”, 1925 рік

У 1930-х роках першотравневі демонстрації львів’ян тривали понад дві години. На той час перекривали рух транспорту на головних вулицях міста. Піші колони демонстрантів якось супроводжували навіть автомобілі. А охорону правопорядку, окрім поліції, забезпечували також волонтери-міліціонери із червоними пов’язками на руках.

Репортаж про демонстрацію 1 травня 1936 року. Chwila, 1936

За часів Радянського Союзу та німецької окупації Перше травня відзначали на державному рівні, в обидвох тоталітарних системах цей день називали святом визволеної праці робітників, змагаючись поміж собою, де краще працювати робітникам — у комуністів, чи у нацистів…

Богдан Скаврон

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі