Первісне життя біля Львова: як у довколишніх печерах ховалися неандертальці. Фото

Богдан Скаврон | 10 травня 2021
Share Button
Листівка із зображенням родини неандертальців, початок ХХ століття
Народні перекази про диких людей та карпатських єті ще донедавна можна було почути у гірських селах, особливо охоче ці байки переповідали заїжджим туристам, а в карпатському фольклорі дослідники у ХІХ-ХХ століттях фіксували розповіді про чугайстрів — пастухів диких звірів та охоронців первісного лісу.

Цих істот змальовують подібними на людей, але волохатими і дуже сильними, з ними можна було порозумітися, але своєю поведінкою вони більше нагадували звірів.

Хоча це й виглядає фантастичним, але тривале співіснування людей з такими істотами справді відбувалося на землях теперішньої Галичини близько 40 тисяч років тому.

У той час із Африканського континенту на території Євразії з’явилися кроманьйонці — представники виду Homo sapiens. Під час свого розселення світом безпосередні предки сучасних людей виявили, що простори Європи вже обжиті їхніми далекими родичами (спільний предок населяв Землю близько 650 тисяч років тому) — неандертальцями. Ці печерні люди дійсно були ще наполовину звірами, але вже добували вогонь, полювали на мамонтів і печерних ведмедів, облаштовували зимівники у печерах, робили прикраси із костей, мушель та пташиного пір’я, доглядали своїх старих та хворих, посипали покійників охрою і навіть пробували залишати на стінах перші мистецькі зображення.

Реконструкція загінного полювання, автор Леонід Мацкевий, 2001 рік

 Сучасні науковці (зокрема, професор зі Швеції Сванте Паабо), розшифрувавши геном неандертальців, знайшли переконливі докази того, що вони бувало парувалися з людиною розумною, при чому лише в одному напрямку  (“вони – нас”), оскільки в самих неандертальців слідів схрещування з кроманьйонцями не виявлено. Тож тепер у сучасних африканців, які не були учасниками переселення до Євразії, повністю відсутній геном неандертальця, а всі європейці та азіати успадкували від 1% до 4% “дикої людини”.

Скульптура на відкритті першої виставки у німецькому місті Дюссельдорфі, поблизу якого вперше було виявлено череп неандертальця, Das interessante Blatt, 1926 рік

 Про стоянки цих первісних людей біля Львова археологи зібрали достатньо багато інформації – перші знахідки крем’яних виробів часів мезоліту в пісках на Левандівці, а також у Скнилові та на Кульпаркові було зроблено ще у 1920-х роках. Дослідження, які розпочалися у 1970-80-х роках, підказали науковцям місця, де таборували неандертальці на території сучасного Львова (урочище Чатова (Чортова) скеля та на березі Винниківського озера), а також в сусідніх Брюховичах (неподалік вулиці Фруктової в урочищі Ясені-Городи).

 Однією із найвизначніших пам’яток палеоліту, в якій, як раніше вважалося, було знайдено навіть кістки неандертальця, є печера Прийма біля Миколаєва. До цього доволі важкодоступного місця промарковано туристичні маршрути, але щоб потрапити сюди все ж краще користуватися GPS-навігатором. До речі, навіть без праісторичного бек-граунду ця місцевість приваблює відвідувачів, які просто милуються химерним багатоярусним гротом, в якому природнім шляхом утворилися химерні “колони” та “скульптури”.

Печера, в якій було виявлено, за припущеннями, кістки неандертальця

 Місцева назва цієї скелі – Дірява, вона розташована за кілометр від хутора Прийма в південно-західному напрямку, за 2,3 км на схід від Дністра. Грот височіє на 45-метровому мисі лівого, північного берега каньйону пересохлого безіменного потічка, колишньої лівої притоки Дністра.

 За даними науковців, у ті далекі часи клімат відрізнявся від сучасного, це був перiод останнього зледенiння і значна територiя сучасної України була зайнята тундрою i сухими холодними степами. Основою господарства неандертальців було колективне загiнне полювання на великих тварин: мамонтiв, шерстистих носорогiв, бiзонiв.

 Давні мисливці йшли слідом за звірами і селилися на берегах річок, куди ті приходили на водопій і де, окрім того, водилася риба та молюски. Придністровські скелі поблизу сучасного Миколаєва з їхніми печерними утворами створювали прекрасні умови для таборування, а тутешні урвища давали непогані можливості для проведення загінного полювання.

 Як зауважили у своєму описі дослідники цієї пам’ятки, найімовірнішим часом проживання людей власне у печерах була холодна пора року, а влітку поселенці перебували на березі Дністра. Науковці також вважають, що найбільш сприятливим часом для полювання на мамонта, кістки якого було виявлено в навісах гроту Прийма, була саме зима.

 Стаціонарні розкопки у печерно-скельному ансамблі Прийма І, як цю пам’ятку називають в науковій літературі, розпочалися ще 1987-1993 роках. Експедиції  археологів Інституту українознавства імені І. Крипякевича НАН України при активному залученні спеціалістів інших установ дозволили визначити це місце як зимові мисливські табори неандертальців. Неподалік досліджувалися також майстерні крем’яних виробів.

Багатоярусний грот Прийма вражає химерними “колонами” і “скульптурами

 Ба більше, як стверджував у своєму описі виявлених знахідок керівник дослідницької групи археологів Леонід Мацкевий, при зачистці під час розкопок тут було зафіксовано “фрагмент потиличної частини черепа людини”.

 “Поряд, у квадраті Ь-57, де шар пошкоджений норами, знайдено уламок верхньої частини черепа та гостроконечник. Ще 5 кісток неандертальців, включаючи променеву, були зафіксовані компактно у північно-західній частині грота, на скельній долівці поблизу трьох гостроконечників, зубів печерного ведмедя та залишків вогнищ у інситному культурному шарі”, – йдеться у матеріалах дослідження.

 Якби ця знахідка підтвердилася, грот Прийма став би другим місцем в Україні, де було виявлено рештки неандертальців. Раніше кості цих первісних істот знаходили лише в кримській печері Киїк-Коба.

 До речі, під час розкопок, які тривали до 2004 року, у відкладах культурного шару на майданчику перед гротом було простежено також досить тонкий прошарок (до 1-2 см) горілої деревини, а часом і кісток тварин. Тут же археологи зауважили уламки брил пісковику та щебеню із червонувато-бурим забарвленням, яке, очевидно, утворилося через дію вогню. Загалом тоді було зафіксовано близько 2000 екземплярів остеологічних решток – кісток різного походження.

 На жаль, як зауважив у коментарі “Ділу” доктор історичних наук, керівник відділу археології Інституту українознавства ім. Івана Крип’якевича НАН України Микола Бандрівський, наукова експертиза, яку проводили у Німеччині, не підтвердила знахідку костей неандертальців на Львівщині, всі фрагменти кісток, які передали на вивчення, виявилися рештками тварин.

 Як розповів професор Бандрівський, археологічні розкопки на місцях таборування прадавніх людей відбуваються дотепер. Скажімо, у 2018 році такі дослідження проводили в Східниці найзахіднішій із відомих на території України палеолітичних стоянок. У схилових відкладах голоценового часу тут було знайдено серію кам’яних виробів, які за своїми техніко-морфологічними показниками можуть бути визначені як належні до нижнього палеоліту.

 Як пояснив археолог, ця знахідка проливає світло на одну з проблем, довкола якої в останні роки відновилися жваві дискусії, – визначення шляхів проникнення спільнот часу нижнього палеоліту на терени Європи. В обговоренні цього питання все частіше згадують Східні Карпати, Середнє і Верхнє Придністер’я і Подільську височину як один із можливих транзитних маршрутів просування давньої людини.

 До речі, побутує думка, що Карпати були одним з льодовикових притулків для людства і центром його наступного розселення в Східній Європі. Як довго у цьому прихистку, де у той час була доволі розвинена річкова система та зручні для поселення печери, затрималися неандертальці поруч із кроманьйонцями?Може не такі вже й міфи ті давні перекази про “волохатих диких карпатських єті”?

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі