Польське радіо й українці. Про що писало «Діло» 17 лютого 1937 р.

17 лютого 2020 РетроДіло
Share Button
Степан Біляк у 1935 р. Фото: вікіпедія
З промови пос. Ст. Біляка при буджеті міністерства почт і телєґрафів

1936 р. на польському радіо працював один український диктор, який провів 30 програм українською мовою. А Степан Біляк (1890 – 1950) – адвокат у Городку, секретар Української Національної Ради (передпарламенту) ЗУНР, депутат польського сейму в 1930 – 1939 рр. від УНДО. З промови депутата С. Біляка також дізнаємося, що лиш тоді польський уряд почав впроваджувати інститут сільських листонош. Доти їх не було!

В суботу 13 ц. м. сойм радив над буджетом міністерства почт і телєґрафів. Під час дискусії над бюджетом промовляв теж пос. Ст. Біляк. Промовець домагався, щоб міністр скоротив передбачений 4-літній речинець заведення сільських листоношів і вже в найближчому буджетовому році ввів їх на просторі полуднево-східних воєвідств. Мотивував тим, що слід направити погане доручування кореспонденції мешканцям села і припинити нелєґальну цензуру, якій піддаються почтові пересилки, висилані до українців. Цю нелєґальну цензуру переводять посередники між почтовим урядом і адресатами, у першу чергу нижчі службовики волосної та громадської управи. Останніми часами просто масово пропадають посилки лєґальних українських часописів, видаваних у Львові, до передплатників на Волині, головно на терені Костопільського повіту, та до передплатників на Лемківщині. Така самовільна конфіската почтових пересилок є просто присвоюванням чужого майна та нарушенням листової тайни і тому повинна бути рішучо заборонена. Тайні цензори забувають, що такими своїми практиками викликують недовір’я населення до держави та роблять їй медвежу прислугу. Цей стан можуть змінити сільські листоноші, відповідальні карно й дисциплінарно за загинення почтових посилок і сітки почтових аґенцій.

Далі висунув домагання, щоб українською мовою можна було адресувати не лише звич. почтові посилки, але й усі інші посилки, а саме поручені листи, грошеві перекази, пачки, телєґрами і т. д. на українських землях у Польщі. Домагався теж, щоб написи у почтових і телеєґрафічних урядах на просторі 5ох воєвідств на українських землях були крім польської мови теж і в українській мові. Далі домагався зміни персональної політики, бо на 31 940 почтових працівників кількість українців не доходить навіть ½ – 1%. На 1 242 новоприйнятих працівників не припадає навіть 10 українців. До поправи цього стану не причиняється теж переношення на емеритуру почтових працівників українців, зовсім здібних до праці, які працювали в почтовій службі ще з передвоєнного часу.

І далі багато побажань і застережень – говорив промовець – маємо до установи польського радія. Признаю лояльно, що коли польське радіо перейшло майже цілковито на власність держави, ми завважили дещо більше доброї волі з боку дирекції польського радія у справі потреб українського народу. Однак та поправа є дуже незначна і зовсім невистарчальна. Менше ніж 30 українських авдицій в однім році це, безумовно, замало на майже 30 тисяч радіових авдицій у минулому році. Передовсім львівський відділ польського радія, який розбудовано до 50 кільоватів, повинен дбати за українські авдиції з двох причин: 1) щоб заспокоювати слушні вимоги і культурні та освітні потреби українського народу; 2) щоб протиділати шкідливій комуністичній пропаганді, яку ширять в українській мові совітські радіостанції з Києва, Харкова, Вінниці, Тирасполя та з Одеси. Тому що польське радіо не надає українських авдицій, український радіослухач у Східній Галичині та на Волині вслухується в українські авдиції, надавані постійно совітськими українськими радіостанціями. По першорядних музичних авдиціях пливе звідтіля живе українське слово політичної пропаганди, яка не лежить в інтересі українського народу, ні польської держави.

Слід привітати заповідь обох директорів польського радія Старжинського та Ґурецького, що приийде поправа, що на полуднево-східних землях збудують дві нові радіостанції. Але час наглить і тому вже тепер слід приступити до основної зміни на цьому відтинку та ввести щоденні українські авдиції, які крім музичних авдицій, обіймали би наукові, літературні і політичні відчити, протиділаючи комуністичній пропаганді, врешті авдиції для дітей та трансмісії греко-католицьких богослужінь. Щойно тоді радіостанція сповнить на наших теренах відповідальне їй завдання ширення культури та просвіти. Одночасно польська суспільність матиме змогу запізнатися з українською національною культурою, що безперечно вплине на додатне відношення польського громадянства до українського народу.

Про недостачу зрозуміння у польському радіо українських потреб вказує та обставина, що на 700 постійних працівників польського радія є ледви 1 українець. Цей стан теж треба поправити в обопільному інтересі.

Ігор Чорновол,

для ІП «Діло»

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі