Теодор Ґудзяк

Теодор Ґудзяк

Український політик, ексголова Винник

Поморянська хроніка. Розділ І

Share Button
Прекрасна і плодюча земля Червоної Русі мала колись щасливий період величі, потуги і блиску. А було це впродовж ХIII століття, коли князь Данило перетворив свою вотчину із центром в Галичі на велику державу. Скинув з Русі татарське ярмо і за посередництвом Яна ду План де Карпін, який повертався з татарського полону, налагодив приязні стосунки з Папою Інокентієм ІV, і попросив його про церковну унію з Римом.

Вже в 1252 році заснував Руське єпископство (митрополію пр. пер.), а роком пізніше був коронований папським легатом Опізо на християнського короля Русі. Величезною і заможною була тоді Данилова держава. Від Дніпра, а точніше від багатого Києва, аж до Сяну (до Перемишля), від Карпат до Люблина.

В такій великій державі, за тодішнім звичаєм, тримали також свої вотчини не дуже енергійні удільні князі, у Володимирі Волинському, Белзі, Києві, Луцьку і Звенигороді. Численні і заможні міста щораз більше залюднювалися, або будувалися нові. Сам Данило заложив Холм і Львів. Мільйони вірних набула Церква Христова (Ватикан пр. пар.) без жодного кровопролиття.

Тоді ж в 1252 році Мендог, Великий князь литовський приймає посольство від Інокентія ІV, урочисто охрещується і коронується 8 вересня в Новгородку на короля Литви. Відтоді багато тисяч вірних отримує Церква і в Литві.

Католицька церква вважала навернення Мендога і Данила найвизначнішою перемогою над схизмою і поганством в Європі. Здавалося, що з цього часу (східний) напрям християнської цивілізації почне рухатися великими кроками вперед. Здавалося, що бракувало лише другорядного, зміцнення двох новонавернених християнських держав захисту їх від небезпеки навали монголо-татар і варяго =-московитів, які перебували в схизмі і були підданими татарським царям. (…….).

Великий папа Інокентій ІV відчував нагальну потребу зміцнення могутності нових християнських Литви і Русі, і в 1253 році, коли у Краків, на канонізацію святого Станіслава, зібралося багато делегацій, зокрема з новими єпископами Вітом литовським і Ґерардом руським, а також з представництвами інших християнських держав, князями, архиєпископами, єпископами і також, зокрема, князями польськими Болеславом Стидливим, Перемиславом Познанським, Казимиром Куявським, Земовітом Мазовецьким і Владиславом Опольським, папський легат Опізо і єпископ Краківський Прондота оприлюднили зібраним послання про оголошення хрестового походу на монголо-татар, які за десять літ страшенно спустошили литовські, руські і польські землі. Проте Мендог і Данило з жалем усвідомили, що польські князі та хрестоносці без ентузіазму прийняли звернення намісника Христа. Дуже розчаровані, вони разом зі своїми єпископами вернулись додому, але духом не впали. (……).

В 1258 році Данило домовляється з Мендогом про взаємодопомогу і, для зміцнення зв’язку, женить свого сина Шварна, майбутнього великого князя Литви з дочкою Мендога.Перед тим, протягом п’яти років, від 1253 до1258, духовенство Польщі, Чехії і Помор’я даремно закликало лідерів держав до хрестового походу на монголо-татар. Жоден з князів не зголосився стати в обороні віри. Всі були зайняті домашніми справами і міжусобними війнами. В Польщі, наприклад, Болеслав Стидливий і Земовіт Мазовецький, багато літ воювали з Казимиром Куявським і Святополком Поморським за малозначні міста.

Папа, спостерігаючи байдужість Польщі, закликав до Хрестового походу Німців, Чехію, Мадярщину, а також, окремо, Орден хрестоносців, але теж даремно.

Тоді Бурундай, намісник хана Капшака Телебочі в 1258 році став на границі Русі. Данило не витримав удару і втік до свого мадярського зятя Бели ІV. Сини його Лев і Шварно були взяті в татарську неволю і мусили без участі спостерігати як вороги нищать Львів Данилів Стіжок, Луцьк, Кременець і Володимир. Ціла Червона Русь і південь Литви були знищені дощенту. А інші християнські держави це спокійно спостерігали. (……)

Як наслідок, цілковито знищена Русь і сплюндрована хрестоносцями Литва відриваються від Церкви. Мендог і син Данила Шварно нападають на Польщу і паралельно ведуть війну з хрестоносцями. В 1263 році перший і останній король Литви гине через інтриги хрестоносців, а Данило, перший і останній король Русі вмирає в 1264 році на руїнах своєї держави. Ще Шварно Данилович, висунутий на велике князівство Литви і Русі виганяє хрестоносців з границь Литви і воює з ними в Прусах, де раптово вмирає. Ще після цього Лев Галицький отримує Велике князівство Литовське, громить Хрестоносців, які оголосили хрестовий похід проти Литви і Русі. (…….).

Потім бачить Лев Галицький нову навалу татар в 1287 році, які знову тотальна все нищать. Лише, коли в 1290 році на польський трон вступає Владислав Локєтка, князь Лев знову стає приятелем Польщі. Допомагає Локєтці в здобутті Кракова від Чехів і Німців, першим видершись на міський мур. Це останній подвиг цього лицаря Русі. В 1301 році він гине, залишивши країну цілковито знищену, розшарпану міжусобицями.

Син Локєтки Казимир із вдячності за здобуття Кракова зобов’язався залюднити спустошену Русь, відбудувати її з руїн і зробити цивілізованою країною. Але опіка королем Казимиром над Червоною Руссю і подальший благополучний розвиток Польщі не змогли цілком направити попереднє зло. Впало християнське королівство Русі, в результаті браку підтримки християнської Європи в боротьбі з Монголами, а п’ять віків пізніше впало християнське королівство Польщі, загарбане Московією.

По смерті Льва Галицького забракло Русі діяльних лідерів, багатства і сили. Вона мусила платити харач татарам і на їх заклик мобілізувати своїх підданих на боротьбу проти Литви. В ті часи правив в поганській Литві могутній великий князь Ґедемін, переможець німецьких хрестоносців в 1320 році.

Русь поневолена татарами, а піддані їх місцеві удільні руські князьки провадили безконечні прикордонні війни, забувши про колишню славу Данила і Льва. Ґедемін Великий не міг довго це терпіти і в роках 1320-1321 здобуває цілу Русь, палить і нищить все підряд, що ще залишилось незнищеним, дороги села і замки. На руїнах Руської держави ставить осадниками своїх синів, у Вітебську Ольґерда, на Луцьку Любарта, на Мінську, Полоцьку, Києві і Новгороді Великому Наримунда. (……).

В 1335 році помирає бездітний галицький князь Юрій і татарський хан присилає галичанам двох татарських царків. Їх виганяє Болеслав Мазовецький, син Марії, сестри покійного князя Юрія, правнук короля Локєтка і займає галицькі землі. Але вже у 1340 році він був отруєний і теж не залишив потомства. Як легітимний трононаступник на Русь вирушає Казимир. Він здобуває Львів, пізніше Галич, Теребовлю, Сянок, Любачів і Перемишль. А коли в 1341 році татарський хан Узбек дійшов з великим військом аж до Люблина, Казимир в тяжкому бою його переміг і в такий спосіб забезпечив собі панування над галицькою землею, або як її ще назвали Землею Львівською, визволивши частину цієї території від сторони Литви. Між литовським Ольґердом і Казимиром був підписаний трактат, по якому Львівська земля відійшла Казимиру, а Ольґерду, відповідно, Володимирська, Луцька, Белзська, Холмська і Брестська. Десять літ тривав спокій зі сторони Литви і Казимир скористався з цього, залюднюючи спустошені руські землі, будуючи наново знищені міста дороги і замки в «сотні різних місць» – за висловом Шайноха. (Кароль Шайноха 1818-1868, польський історик,публіцист, письменник, жив і похований у Львові. Прим. пер.) Від Іновроцлава до Чорштина, від Накла до Теребовлі стотисячна челядь короля-муляра закладає нові міста, оточує мурами давні, будує дороги і костели. Замостя, Белз, Буськ, Лопатин, Броди, Олесько, Глиняни, Золочів, Зборів, ПОМОРЯНИ, Дунаїв, Свірж, Ясловець, Бучач – мають свій початок в часі панування Казимира і Ягайла, одні новозбудовані, інші підняті з руїн.

В такий спосіб ми підійшли до потрібних нам історичних обставин, для кращого розуміння ситуації і, тепер переходимо до докладного опису одного з пам’ятників, результату казимирового господарювання, тобто до Поморян, які пережили протягом п’яти віків стільки змін, буревіїв і завихрень і, при тому, вціліли, що заслуговують на увагу всіх, кому дорога і мила народна пам’ять.

Наскільки це було можливо, з ласки господаря замку (графа Прушинського пр. пер.), великого пошановувача народної памяті, ми дозволили собі зачерпнути певні відомості про історичне минуле цього міста і старалися в певнім систематичнім порядку викласти їх нижче.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі