Послідні події в Галицькім соймі і в руськім клюбі. Про що писало «Діло» 1 грудня 1890 р.

01 грудня 2019 РетроДіло
Share Button
Польська карикатура на гр. К. Баденія, який встановлює над св. Юром жовто-блакитне знамено з написом «Самотійна нація». «Виліз – бо виліз, але як злізе»? Джерело: Szczutek, 1891. №1.
25 листопада 1890 р. під час бюджетної дебати презес «Руського клубу» професор Юліян Романчук несподівано звернувся до польської більшости з такими словами: «Супроти Вас, панове, скажу тілько: хочете згоди, то ми до згоди все готові, а осли ж хочете конче борби, то підіймемо борбу. О ласку просити не будемо, борби не страхаємося, згоду приймемо радо».

То була сенсація – особливо, коли Ю. Романчука підтримав намісник граф Казимир Баденій. Сеймова зала засідань спорожніла – польські депутати розповзлися по фракціях обговорити сенсаційну заяву очільника своїх українських колег.

Так розпочалася політика «нової ери» – польсько-українська угода 1890 – 1894 рр. Але водночас то був скандал. Тому що основна умова угоди, яку поставив народовцям намісник взамін за підтримку владою українського націоналізму – відмежування від москвофілів. Таким чином, народовці, що досі пленталася в фарватері москвофільської партії, вперше спромоглася на самостійну політичну акцію, не питаючи згоди «старої» партії. Це був початок кінця галицького москвофільства. В такій ситуації депутати москвофіли спробували усунути Ю. Романчука. Але це їм не вдалося. Увазі читачів пропонується жива історія історії українського фракції Галицького сейму 25 – 29 листопада 1890 р., розписана по днях і годинах.

«Руський клуб» Галицького сейму: в лавровому вінку – Ю.Романчук, голова «Руського клубу», згори – отець Микола Січинський, 2 ряд – селяни Й.Гурик і війт О.Барабаш, 3 ряд – секретар «Руського клубу», нотаріус К.Телішевський і суддя Д.Савчак, 4 ряд – заступник голови «Руського клубу», професор М.Антоневич, адвокат Т.Окуневський, 5 ряд – отець К.Гаморак, адвокат Л.Рожанковський, отець К.Мандичевський, 6 ряд – бургомістр Дрогобича К.Охримович, адвокат М.Король, останній ряд – фінансовий прокурор Д.Кулачковський, отець І.Сірко, суддя М.Герасимович. Джерело: Зеркало, 1889. №21

Послідні чотири дні сегорочної сесії галицького сойму мають незвичайне, далеко сягаюче значінє. Доси руська справа, о котрій тілько разів і так довго говорилось, нпр. в соймі (особливо при внесеню п. Романчука в січні 1886 р.), все ж таки була мов би якоюсь мрачною заслоною закрита. І ніхто з русинів не мав смілости заслону ту стягнути, хоч таке роз’ясненє єсть в політиці конечности, а у русинів конечности тим більшою, що руська справа не тілько широкому світові, але і близько неї стоячим, а навіть мужам управляючим державою, все була якоюсь загадкою. Нині та справа програмою «Руського клюбу» і бесідами пп. Телишевського, Романчука і Січинського єсть роз’яснена, она станула начисто, а вже з першого вражіня, яке зробило то роз’ясненє, можна судити, що она міродательними сферами буде трактуватися інакше, як доси – що русини стануть знов діяльним фактором в політиці австрійської держави.

Але заким розберемо докладніше вагу і значінє енунціації руських послів, розкажемо, як на підставі комунікатів «Руського клюбу» і наших власних інформацій по можности вірно послідні події в «Руському клюбі».

На засіданю «Руського клюбу» з 23 падолиста припоручено забрати голос в генеральній дискусії над бюджетом пп. Телишевському і Романчукови; перший мав говорити з буджетового, другий з політичного становища, а при тім відповісти намісникові на єго відозву до руських послів в справі інтерпеляцій ними ставлених. Подробнійше форми і напряму промов не розбирано, – се лишено бесідникам. Пізнійше зголосився до слова ще д-р Окуневський, котрий і промовляв перший з руських послів. По нім говорив польський посол д-р Рутовський, а по д-рі Рутовськім п. Телишевський. Більша часть послів розійшлася була тоді на обід, аж при кінці бесіди п. Телішевського стали назад сходитися і слухати з великою увагою. А вже ж з напруженою увагою, як ми се на другий день потім зазначили, слухали дуже численно зібравшіся посли бесіди п. Романчука. Вражінє єї було незвичайне. Польські посли стали по ній сейчас сходитися межи собою і радити, а хотя відтак по короткій бесіді п. Хшановського промовляв п. Романович, оден з найлучших бесідників в соймі, і говорив о такій жизненній і цікавій справі, як конверсія, та й говорив яко спеціаліст, – однак лавки посольські спорожнилися, бо посли були зайняті важною енунціацією п. Романчука. «Nowa Reforma» [краківський щоденник польських лібералів] о бесідах пп. Телишевського і Романчука так написала: «Nieslychanie doniosłym było wystąpienie posłów ruskich… Przemówiemnia Teliszewskiego i Romańczuka mialy pierwszorzędną polityczną doniosłość… Ze wszystkiego, co ruscy posłowie w ostatnich chwilach wypowiedzieli, dzisiejsze dwie mowy były najwazniejsze, najdonioślejsze, i co do wrażenia na polskich posłów najdonioślejsze».

Руські посли в більшій части вислухали бесіди п. Романчука з повним задоволенєм, а митрополит заявив бесідникові, що з ним вповні згоджуєся. Однакож на декотрих членах «Руського клюбу», особливо на п. Антоневичу, сеся бесіда зробила зовсім інше вражінє. Кількох з них зійшлися таки того ж вечора межи собою і жалувалися, що промова не випала в дусі їх партії та що они не знали нареред, що она в такім напрямі буде виголошена. Они постановили скинути п. Романчука з предсідательства клюбу. (Се все діялось 25 падолиста). На другий день они заявили п. Романчукови своє незадоволенє, мотивуючи се іменно взглядами формальними, що програма, в бесіді виложена, не була наперед обговорена і рішена в клюбі; додавши також, що одна часть тої бесіди була вимірена против т. зв. «старої» партії. П. Романчук відповів, що програми не ставив іменем цілого клюбу, але іменем одної части русинів русинів, як се виразно і зазначив; що в клюбі не було ні потреби, ні часу єї розбирати, бо він укладав свою бесіду в послідній хвили; що він зовсім об’єктивно розбирав закиди, які робляться звичайно обом сторонництвам руським, а о котрих і у вторічній його інтерпеляції була згадка; а вкінці заперечив якнайкатегоричніше, мов би він сказав що-небудь хоть крихти неприязного против одної партії; впрочім додав, що скличе задля тої справи клюб.

Тим часом в соймі на бесіду п. Романчука наступила відповідь намістника, в котрій згадано було о «неяснім поступованю» декотрих русинів, о потребі «розвивати руську народність в Австрії яко таку в напрямі згіднім з ідеєю державною» і о потребі «рішучо отрястися увільнитись від всего, що розвоєви руської народности на основі чисто руській перешкоджає». П. намістникови відповів о. Січинський і ще яснійше зазначив становище тої більшости русинів, котра зістала вірно на становищі русинів в 1848 році. – Руським послам відповідали з польської сторони пп. Козловський, Мадейський, Щепановський і Білинський.

З причини, що по всіх тих бесідах ситуація в «Руськім клюбі» ще загострилася, п. Романчук поставив не того самого дня, але аж на другий день скликати засіданє клюбу, щоб розгоряченє за той час успокоїлось і могла наступити холодніша рефлексія. Се і об’явив незадоволеним членам клюбу, додаючи однак, що готов і зараз скликати клюб, скоро, після вимоги регуляміну клюбового, три члени того зажадають. Але таких трох членів не знайшлося. За то заявив д-р Антоневич на зібраню своїх одномишленників, що він на другий день відповість пп. Романчукови і Січинському. Декотрі домагалися, щоб говорив коротко і щоб не тикав особистостей. Д-р Антоневич дійстно промовив дня 27 падолиста, в два дні по бесідах пп. Телішевського і Романчука, а в день по бесіді о. Січинського. Кн. маршалок, хотячи показатись зовсім безстороннім, позволив єму нарушити регулямін соймовий і говорити не до предмету. Але бесіда єго була крайно пристрасна, особиста, уразлива і навіть денунціяторська. Він старався дуже незручно підшитись під митрополита і еп. Пелеша, хотя сей в бесіді, на котру д-р Антоневич покликувався, станув навиразнійше на ґрунт одрубности руського народу; він виволікав внутрішні справи свого клюбу, підозрівав своїх товаришів клюбових, денунціював руські читальні і т. д. (Шкода, що сеї бесіди не маємо цілої після стенограму). Таке безтактне, прямо скандалічне, і доси в історії галицького сойму нечуване поступленє пошкодило тілько єго справі. Насамперед відповів митрополит. Признаючися з цілим натиском до програми, висказаної п. Романчуком, заявив, що сторонників сеї програми буде підпирати, а хто єї не приймаєся, той не має місця на нашій Галицькій Руси. Д-р Антоневич був би очевидно мовчав або бодай инакше говорив, якби був знав, що він викличе. А викликав відповідь митрополита іменно тим, що сказав: «за князями нашої церкви ми пійдемо, бо они пійдуть за нами». Дальше відповів єму, як звісно, пп. Романчук, Січинський, Савчак і Телишевський.

Очевидно, що через то ситуація в «Руські клюбі» ще більше заострилася. Мимо того, кількох членів клюбу зі «старої» партії жадали скликання клюбу, п. Романчук зробив се, але коли других кількох членів заявило, що они на той день перешкоджені (одні запрошені на обід до маршалка, другі мали инші пильні і важні справи), мусів засіданє відкликати.

Тим часом «стара» партія, скомпромітована виступленєм д-ра Антоневича, старалася зрегабілітуватися в той спосіб, що через п. Кулачковського предложила Всеопресв. Митрополитові, аби був предсідателем «Руського клюба» на місце п. Романчука, котрого хотять конче скинути! Дивно, що старі політики не могли зрозуміти, що вже само становище митрополита незгідне єсть зі становищем предсідателя клюбу, і що маршалок і віце-маршалок, будучи предсідателями цілого сойму, не можуть бути предсідателями клюбів. Мусіли вже хоч би з тих причин дістати відповідь відмовну. Тогди они готові були вже на о. Мандичевського яко предсідателя пристати. Всі заходи їх оказалися даремними.

Знов на другий день, 28 падолиста, (в предпослідній день сойму) п’ять послів «старої» партії зажадали на письмі скликання клюбу. П. Романчук став запрошувати на засіданє. Однак вісім послів заявило, що противні суть відбуваню в теперішній хвилі засіданя клюбу, не видячи в тім ні ціли, ні хісна; впрочім, говорено, при так яркій зазначившійся різниців в пересвідченях і при такім настроєню спільна акція не єсть можлива. П. Романчук мусів отже тим, що хотіли скликаня клюбу, відповісти, що клюбу скликати не може, бо внаслідок такого заявленя вісьмох членів не може бути комплету, хоть би він сам і прийшов. Тогди – було се в п’ятницю під вечір – п. Кулачковський прислав п. Романчукови письмо, писане рукою д-ра Антоневича, котрого головні слова суть: «Понеже Ви в генеральній дебаті буджетовій висказали програму, в котрой поднесли Ви только Ваші партійні погляди, а даже осмілилися кинути подозрініє на лояльність другого сторонництва, заявляєм по тому поводу наше негодованіє і недовіріє, взивая Вас до зложенія достоїнства предсідателя нашого клюба». Письмо тоє має дату 14 (26) і сім підписів: 1) Антоневич, Кулачковський, Герасимович 2) Сірко, Барабаш 3) Рожанковський, Король. Замітити мусімо, що з тих семох три зовсім не знали бесіди п. Романчука, бо не були тогди в соймі на засіданю, а 26 падолиста она ще не була друкована, дальше, що з тих чотирох, що чули ту бесіду, оден на кінці висловив своє задоволенє оплесками (за що єму потім другі дорікали), другий навіть ґратулював п. Ромнчукови так «знаменитої» бесіди, а третій навіть вимовив собі, щоби сего письма П. Романчукови не передавати. О скілько оправдані суть закиди того письма – нехай судить кождий неупереджений.

В остатній день сойму, в суботу 29 падолиста, д-р Антоневич викликав у соймі нову сцену, котру ми в нашім остатнім числі лиш зовсім недокладно могли подати. Він знов пробував підшитися під митрополита, твердячи, що митрополит висказав тоту саму програму, як він; аж голоси польських послів: a odrębność?! [самостійність, тут українського народу] збили його з пантелику. Помимо того, з відповіді п. Романчука, забрав ще раз другий голос, хотя сидячий коло нього Кулачковський єго воздержував і взивав, щоб перестав говорити, – і другий раз виставив себе на загальний сміх. На вечірнє остатне засіданє вже не явився в соймі. Кажуть, що його найблизші товариш і політичні об’явили різко своє невдоволенє з єго незручности. Нам здаєся, що п. Антоневич зробив би найлучше, якби зложив свій мандат посольський; тим дасть можність народови, на котрий покликувався, оказати, чи задоволений з єго поступованя, чи ні.

Більшість «Руського клюбу», числом дев’ять по пересланю п. Романчукови письма з недовірєм, зійшлася в суботу вечером на нараду. Сконстатувавши, що клюб уповноважив п. Романчука промовляти в генеральній дебаті над буджетом, одноголосно згодилися всі на висказану ним програму; також заявлено єму повне довірє. Підносилися голоси, чи не уважати семох підписавши адресу недовіря за виступивших з клюбу зі вигляду, що они в тій адресі об’явили виразно, що з тою програмою, котру до часу переданя адреси мали вже всі пізнати, не годяться і ту програму вважають «поглядами партійними»; однак для недостатку часу і з огляду на конець сесії соймової не розбирано дальше того питаня. Рішено тілько, що без взгляду, як рішиться справа щодо меншости клюбу, більшість остає дальше як той самий «Руський клюб». До тої більшости належать посли: Романчук, д-р Савчак, Січинський, Телишевський, Мандичевський, Охримович, Гурик, Гаморак і д-р Окуневський (сей впрочім займає щодо деяких справ відмінне становище).

Ігор Чорновол, 

для ІП «Діло»

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі