Предстоятель ПЦУ привітав вірян із Різдвом Христовим

07 січня 2021 Життя, релігія
Share Button
Фото: Пресцентр ПЦУ
"Святкуючи Різдво Христове ми вшановуємо не день народження, а подію незрівнянного, виняткового значення й величне таїнство Боговтілення – Бог Предвічний народжується як Син Людський", – Митрополит Епіфаній.

Привітання опублікували у пресцентрі ПЦУ.

“Дорогі брати і сестри! Христос народився!

Сердечно вітаю всіх вас із Навечір’ям Різдва Христового. Цими богослужіннями у останній день посту ми розпочинаємо урочисте святкування величної події втілення Бога Слова – другої Особи Пресвятої Тройці.

На це хочу звернути нашу особливу увагу – ми святкуємо не день народження Господа Ісуса Христа так, як зазвичай він святкується, коли йдеться про народження людини. Бо хоча саме собою народження кожної людини є унікальним, бо нова, неповторна особистість з’являється у світ – але досвід наш вказує на те, що кожне народження людини повторює мільйони і мільярди інших, які відбулися у минулому і щодня відбуваються.

Ось чому для кожної людини таким важливим є саме день народження – адже він вказує на її унікальність, додає вирізнення із узагальненого обширу людського роду. І хоча від волі самої людини, яка народжується у світ, зовсім не залежить ані час, ані місце народження, ані те, хто є її батьками, і тому момент народження не є безпосередньою заслугою тих, хто народився – все ж, зазвичай, урочисто згадується і вшановується цей день щороку, бо він підкреслює значення людини як особистості, нагадує про її унікальність та неповторність.

Коли ж йдеться про Різдво Господа нашого Ісуса Христа, то ми вшановуємо не день народження, а подію Боговтілення. Ми святкуємо не тому, що ще одна людина народилася у світ, а тому, що сталося величне таїнство, подія незрівнянного, виняткового історичного значення, сталося те, що у повноті та глибині своїй не може бути осягнуте нашим розумом – Бог Предвічний народжується як Син Людський.

На службі 9-го часу Царських часів сьогодні виголошується стихира, у якій підкреслюється ця незбагненна велич. Той, Хто в руках Своїх тримає все створіння – сьогодні народжується від Діви; Той, Хто, як Бог, неосяжний – як людина, сповивається; Той, Хто утвердив небеса одним Своїм словом – як Немовля лежить у простих яслах; Той, Хто чудесно годував народ Свій манною у пустелі – Сам годується молоком від грудей Пречистої Діви, Своєї Матері. У цих порівняннях підкреслюється велич божественного смирення, самообмеження і самоприниження, без яких неможливим би було звершення справи спасіння.

Самоочевидною є незбагненна відстань і відмінність між Богом-Творцем і людиною, як творінням. Переліченню ознак та роз’ясненню цієї відмінності можна було би присвятити багато часу – але не на цьому зараз нам слід зупинятися, тому достатньо буде лише вказати на таку відмінність як на твердий і беззаперечний факт.

Однак при всій відмінності між Богом і людиною, від початку було встановлено і зв’язок між ними, який полягає у самому факті творіння, що має два аспекти – появу людини в бутті за волею Божою та підтримання її дією Божого Промислу в бутті, як і всього іншого творіння. Окрім цього особливе значення має те, що людина – не просто одне з творінь Божих, але єдине, яке має в собі образ Божий, і тому серед усього іншого, видимого і навіть невидимого, людина за природою своєю стоїть найвище, ніби очолює та єднає все сотворене, і як носій Божого образу вона є найближчою до Творця.

Все це стосується природи людини, як творіння Божого, але в реальності історії сталося гріхопадіння, коли перших людей спокусив змій і вони, будучи засліплені прагненням стати «богами без Бога» – відпали від єдності з Творцем, потрапили у рабство гріху і стали тлінними та смертними. Між Богом і людиною пролягла безодня зла, яка щодня лише поглиблювалася новими й новими гріхами.

І хто міг би подолати цю прірву, цю безодню? Людина? Але сама ж вона і спричинилася до розриву з Творцем, вона спокусилася, вона вчинила гріх. І навіть якби знайшлася людина воістину праведна, яка все життя своє ухилялася би від зла і довершувалася би у чеснотах – як би це могло вплинути на все інше людство? Навіть якби вона навчила шляху праведності сотні й тисячі людей – досвід історії підказує нам, що принципово це не могло би змінити сутність справи, адже гріх продовжував би тримати у владі незліченно більшу кількість людей, увійшовши у саму природу людини як її пошкодження і руйнування.

Чи міг би Бог подолати цю прірву, піднісши людину до величі обоження? Відповідь тут теж є очевидною, адже уражена гріхом, тлінна і поневолена злом людина – не може бути водночас святою. Однак і очистити та відновити людину зовнішньо, лише одним виявом волі Божої, неможливо, бо людина, як особистість і носій образу Божого, має свободу. Відібрати цю свободу, зневажити її для Бога би означало увійти у суперечність із самим задумом творіння людини.

І тому єдиний можливий шлях для подолання цієї прірви полягав у тому, щоби Бог добровільно і усвідомлено принизив і обмежив Себе. Від невимовної і неосяжної для людського розуму величі Він сходить на землю, приймає у єдність Своєї Божественної Іпостасі також і людську природу, залишаючись предвічним Сином Божим – стає також і Сином Людським. Він звершує наше спасіння, оновлюючи і освячуючи людську природу в Самому Собі, очищаючи її через Хресну смерть, через Воскресіння і Вознесіння – і цим самим відкриває шлях для спасіння, шлях на Небеса для кожної конкретної людини.

Ось у чому полягає велич події, яку ми починаємо святкувати. Ось чому, як ми чуємо з євангельського читання, ангели сповіщають пастухам про радість велику. Бо воістину – що може бути більшим приводом для радості, ніж радість відновлення єдності творіння з Богом-Творцем, ніж радість перемоги над злом?

Безперечно, що перед Немовлям, Яке лежить у яслах, ще великий шлях до звершення всього. І навіть після звершеного Самим Спасителем викуплення людство все ще залишається в дорозі і шлях ще не завершений, аж доки не станеться Друге пришестя і Страшний Суд.

Однак Різдво Христове навічно вже стало поворотним моментом для цілого світобуття. Адже в Особі Спасителя, в Особі Божественного Немовляти, Який лежить у яслах – відбулося подолання відстані між Творцем і творінням, між Богом і людиною, між тимчасовим і вічністю.

Гордість та егоїзм людини віддалили її від Бога, утворили прірву між Небесним Отцем і його блудними дітьми. Безмежна і жертовна любов Бога Отця, смирення і упокорення Сина Божого і животворна дія благодаті Святого Духа – подолали цю прірву, наблизили до людей Царство Небесне, зруйнували врата пекла і розбили кайдани смерті, відкрили двері Раю для грішників, що каються.

Ось в чому полягає велич події Різдва Христового! Якщо людина народжується у світ не зі свої волі і бажання – то Син Божий народився від Духа Святого і Марії Діви, приймаючи і добровільно звершуючи волю Небесного Отця. Якщо ані дитина, що народжується, ані батьки чи інші люди не знають, що очікує на новонародженого, і лише сподіваються на краще – то Син Божий в повноті знає, що прийшов у цей світ з метою прийняти на Себе його гріхи, понести на Собі болі всіх людей, взяти на Себе наше покарання, померти на Хресті – задля досягнення Воскресіння і перемоги над злом для всього людства.

Тому і святкуємо та прославляємо ми не «день народження» Спасителя, не дату, не число і не місяць – адже добре відомо, що у Євангелії і навіть у всьому Переданні немає точної вказівки на ці речі і звична для нас дата святкування Різдва Христового була обрана у 4 столітті з пастирських міркувань. Тоді вшанування події Христового Різдва відокремлене було від шанування події Хрещення Спасителя на Йордані, бо до того їх вшановували разом як одне свято Богоявлення. Ми ж прославляємо величну і незрівнянну за своїм значенням подію Боговтілення, подію народження у світ Сина Божого, завдяки чому для всіх нас і для кожної людини стало можливим досягнення спасіння, досягнення єдності з Богом і блаженного вічного життя.

Тож радіймо Різдву Христовому разом з Пречистою Дівою Богоматір’ю, прославляймо Сина Божого і Спасителя – разом з ангелами, поклоняймося йому разом з пастухами, принесімо Йому дари любові й добрих діл побожного життя – разом із волхвами-мудрецями! Христос народився! Славимо Його!

Дорогі брати і сестри!

Окрім богослужбового святкового спогаду Навечір’я Різдва Христового сьогодні ми маємо ще один привід піднести особливу подяку Богові за благодіяння, якого від Нього удостоїлася наша Помісна Православна Церква два роки тому. Сьогодні вже друга річниця від того дня, коли під час спільної Божественної літургії у Патріаршому храмі святого Георгія у Константинополі з рук Святійшого Вселенського Патріарха Варфоломія ми отримали Томос про автокефалію Православної Церкви України.

Цією подією було довершено понад столітній шлях боротьби православного українського народу за свою церковну незалежність. Нею було покладено край несправедливому і неканонічному пануванню над Київським престолом, яке привласнив собі понад триста років тому Патріарший престол країни північної, який хоча і отримав історичний початок від Києва, але, захопившись гордістю мирського панування, з Дочки нашої перетворився щодо Матері своєї, Церкви Києва і всієї Руси, на свавільну бариню.

Однак завершення одного періоду історії – стало початком іншого. Завдяки Томосу ми отримали визнану і для всього Православ’я утверджену автокефалію. Ми, як рівноправна Церква-Сестра, увійшли до числа утверджених у Диптиху 15 Помісних Автокефальних Церков. Томос є одним з наріжних каменів для подальшої розбудови нашої церковної єдності і ми віримо, що з Божою допомогою прийде час, коли всі православні в Україні, як це і належить за приписами канонів, об’єднаються навколо Київського престолу, будуть складати єдину родину Православної Церкви України.

Тож цього дня піднесімо теплі подячні молитви Богові за милість, яку Він нам виявив і виявляє, утверджуючи, оберігаючи і спрямовуючи нашу Церкву на шляху її служіння поширенню Православної віри та благу українського народу. Піднесімо молитву за здоров’я і довгі благословенні роки служіння Святійшого Вселенського Патріарха Варфоломія, Предстоятеля нашої Церкви-Матері, з рук якого було отримано Томос і який не перестає працювати і піклуватися про те, щоби всі Помісні Церкви визнали Українську Церкву, як свою Автокефальну Сестру. Піднесімо молитви за повноту нашої Церкви, за наших єпископів, священнослужителів, чернецтво і мирян, щоби ми й надалі у взаємній згоді та в єднанні зусиль гідно її розбудовували. Як Предстоятель, прошу і про вашу постійну молитву особисто за мене.

Нехай Господь укріпить всіх нас, надихає на нові звершення, допомагає долати всі спокуси і випробування!

Амінь! Слава Ісусу Христу!” – привітав усіх вірян митрополит Епіфаній.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі