Христина Морозова

Христина Морозова

Громадська та політична діячка, правозахисниця, публіцистка

Про засилля російської культури в головах людей

Христина Морозова | 26 травня 2022, 11:06 Думка
Share Button
Ілюстрація: osvitoria.media
А Цоя за що? А БГ за що? А Бикова за що? А Макарєвича за що? А Лозницю за що? А Каспарова за що? Здається, я зібрала бінго в коментарях до попереднього поста про кенселінг pociйської культури. Тож давайте розберемося, за що.

Але спочатку історія. Іду я якось центром Варшави. Навіть не йду, біжу, бо мені треба купити чи то бінокль, чи то форму і швидко передати у Львів автобусом. І тут бачу — хлопець розчохляє гітару, б’є по струнах і починає горлати, скільки повітря вистачило в грудях. Що горлати, як ви гадаєте? Джима Моррісона? Нірвану? Бітлз? Роллін Стоунз? Плач Єремії? Мертвого Півня? Та ні, Цоя, Пєрємєн. Яких ще Пєрємєн може співати молодший за мене хлопець у Варшаві? Щоб що? Я не мала часу з’ясовувати, і не знаю, з якої він країни, але виглядало це максимально упорото.

І справа не в тому, що Цой не закладав у цю пісню ніякого протестного підтексту і називав її “Пєльмєнь”. І не в тому, що Роберт Цой впевнений, що його син був патріотом і підтримав би “спецоперацію в Україні”. Хтозна. І навіть не в тому, що Віктор Цой увійшов у сотню найбільш впливових людей pociї за версією Форбс якогось року (так, після смерті) і що за статистикою “Яндекс.Музики”, він лишається найбільш затребуваним виконавцем, а сукупний час прослуховування його пісень перевищив тисячу років.

А справа в обписаних стінах Цой жив, які ще недавно можна було побачити в кожному українському мікрорайоні. Які навмисно чи випадково перетворилися на аналог пушкіних в кожному українському містечку.

І в тому, що в Білорусі пісня Пєрємєн стала гімном протестів. Уявляєте? Для нового покоління білорусів не з’явилося нічого більш близького, актуального та знакового, ніж російська пісня, написана з іншого приводу, 32 роки тому. Що це, як не культурна та соціальна катастрофа? Якої Україні вдалося уникнути надлюдськими зусиллями, але про загрозу якої ніколи не варто забувати.

Я можу зрозуміти вашу світлу меланхолійну ностальгію за піснями дитинства/юності/молодості. Свої маленькі любові, ямочки і трєщінкі завжди ближчі до тіла. Я знаю напам’ять половину пісень Земфіри, Сплін, Ундервуд, КіШ та Чиж і Ко. Але що це змінює в ситуації сьогодні?

Мені з цим жити. Вам з цим жити. Нам з цим жити. Співставляти підліткові захоплення і нову реальність. Дослухатися до себе і багато думати.

На живий концерт Сплін на Атласі у мене не вийшло піти. Після 2014 з’явилося фізичне відторгнення.

Ви не замислювалася, чому ми не в курсі про польського, литовського, чеського, білоруського Цоя? Багато з нас знають польські рок-гурти Rythm and Blues, Dżem, Maanam, Lady Pank, Kult, O.N.A., Myslovitz, Budka suflera? А чому? А тим часом легендарна Budka suflera, що в 90-ті збирала стадіони і неодноразово приїздила до Львова, присвятила Україні пісню — Про тебе думаю в холодну ніч. Вже після офіційного завершення кар’єри — зібралися і записали для нас пісню.

І так з 24/02 зробили багато польських гуртів.

А я теж їх усіх не знала, я нагуглила перед тим, як написати пост. Зате можу серед ночі цитувати пісні Земфіри пачками. А Земфіра думає про Україну в холодну ніч? Xyя з два.

Чудовий Митя Ятим, який з дитинства любить Земфіру, має татуювання з її іменем та відкрив в Києві заклад на її честь, написав кілька днів тому:

“Послухав нову пісню Земфіри і мені не стало сумно, що вона співає про Український Маріуполь.

Я згадав відчуття страху 24 лютого, коли ми тікали зі Стоянки, яка біля Бучі, під страшні вибухи бомб  «руського міра».

І в цей день, і ще 26 лютого вона давала концерти в Москві, у день, коли я тікав зі свого будинка з одним рюкзаком.

Як я маю зараз радіти пісням і її проукраїнській позиції?

Мені похуй на нову пісню Земфіри!”

І далі написав у коментарях “Продам вініл Земфіри. Недорого”.

Та навіть якщо pociйському гурту на Україну не пoфiг. Навіть якщо припустити, що з музиканта рано чи пізно не вилізе імперець, немов тарантул, і всім буде незручно. Навіть якщо він не буде нічого пиздiти про “захолустний Львів” чи “не все так однозначно з борщем” чи не запостить вірші пушкіна, типу ні на що не натякаючи.

Навіть якщо це якісь одиничні порядні pociяни, типу Лії Ахеджакової. Є різниця, ставитися до неї як до милої сміливої жінки, адигейського погодження, що народилася в Україні та поїхала з pociї. Чи бігти дивитися її спектаклі в якомусь Соврємєнніку, цитувати на кожному кроці Служебний Роман чи не уявляти святкування Нового року без Іронії Судьби. Є різниця між ставленням до людини і споживанням pociйського культурного продукту.

Саме pociйського. Ідентичність — це про вибір. Етнічне походження, місце народження — лише малі частинки пазлу. Доведено Василем Вишиваним — Ерцгерцогом Вільгельмом Францом Йозефом Карлом фон Габсбурґом-Лотаринзьким. Та багатьма іншими в українській історії.

Ахеджакова не представляє ні українську, ні адигейську культуру. Так само, як Цой не представляє корейську, а Земфіра — татарську культуру. Ні, вони частина “титyльнoї” pociйської імперської культури. Вони вкорінені в неї і тягнуть за собою ще купу сенсів, зв’язків і уявлень про світ.

Pociйській культурі в Україні весь цей час приділяли непропорційно, незаслужено багато уваги. А до 2013 — взагалі всю увагу, яка була. pociя має рупор, більший за український, польський, фінський, естонський чи литовський. Рупор, що подавив усіх і дістав аж до київських підземних переходів і варшавських вулиць у 2022 році.

І тепер ще одна історія. Моя подруга з Грузії Маріам блискуче володіє англійською. pociйську вона розуміє, але дуже неохоче нею говорить. Це її позиція. Для її молодшого братика англійська — друга рідна. А pociйську він просто не розуміє. Не через позицію. Він просто ніколи її не вчив і не знає.

Закрити залізні двері за pociйською культурою і вирити рів з крокодилами — цілком реально. Доведено грузинським хлопчиком. Карантин, деpycифікація має бути повною. Без теплого лампового Висоцького, Пугачової, Лозниці та БГ. Якщо з одного боку зацвів хліб, ви ж викидаєте його повністю?

І це ж відповідь на питання “што вам зробив Лев Толстой?”. А нічого не зробив. Місця для нього не вистачило. Є, на честь кого називати вулиці та станції метро. Земля в Києві дорога. 

Звісно ж, ніхто не вводитиме цензуру у вашому особистому плейлисті чи підбірці фільмів. Але ж можна перестати тягнути pociйскій мір в публічний простір? Перестати на них оглядатися, затикати ними всі дірки, просувати їх і захищати. Хоча б спробувати на 31 році незалежності?

І наостанок добре сказано про Грєбєнщікова Іван Приходько. Не маю відповіді щодо Гоголя, а так з усім погоджуюся:

“Перше. Сам слухав Акваріум. Слухав, бо зараз жодне pociйськомовне мистецтво не сприймається організмом. Проте я люблю і поважаю їхню творчість і знаю, там треба добре пошукати “Путіна”.

Друге. Незважаючи на написане вище, слід розуміти, що навіть Акваріум це частина pociйського світу, pociйської культури, pociйського порядку денного, це формування і підтримка зв’язків і єдиного поля з потенційним ворогом. І якщо представники демократичних кіл росії можуть вважати єдиний культурний простір як щось позитивне, то для нас він загроза. Бо рано чи пізно у pociян виникає незадоволення, що ми їх якось недостатньо любимо і вони повертаються з бомбами. Звичайно не БГ несе ті бомби, але наприкінці він заспіває дітям, що лишились батьків в Україні і зросли по сиротинцях на Забайкаллі: по новим данним розведки ми воєвали самі з собой. І йому повірять! І діти побачать вбивць, бо це ж все “один народ”, бо це все велика помилка і стихія і щось незрозуміле через що всі посварилися і загинули.

Третє. Звичайно я не збираюсь забороняти слухати там Акваріум чи Башлачова. Проте їх слухати краще вже коли розумієш хто ти і де твій культурний простір, знаючи що ми не один народ, сприймати pociйський продукт включно з Гоголем саме як чужий, окремий від твого поля, екзотичний навіть продукт, як японський чи турецький наприклад”.

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі