Іван Щурко

Іван Щурко

архітектор, пам’яткоохоронець, активіст з порятунку культурної спадщини

Розібрати храм на цеглу – небезпечно як прецедент

Share Button
Березень 2020 року. Фото автора
У селі Черниця Миколаївського району нещодавно просто розібрали... костел початку 30-х років ХХ століття. Так, храм був в аварійному стані. Нищився від 90-х: спершу бракувало кілька дахівок, почав затікати дах, хтось побив вікна, покрівля обвалилася, не витримували і бокові стіни... Замість того, щоб подумати, як використати святиню з користю для громади, їй дали занепасти, а кілька тижнів тому взагалі - розібрали на цеглу. Чи можна було врятувати? Можна. Цей випадок мені видається дуже небезпечним, адже він може стати прецедентом. І це насторожує чи не найбільше.

Земля, на якій стояла святиня, перебуває у користуванні Львівської академії мистецтв, костел на ній був… нічий. Якось так сталося, що на початку 90-х інститут “Укрпроектреставрація” для всіх довколишніх споруд маєтку Вітольда Стефануса  пам’яткоохоронну документацію розробив, а для нього – ні. Тому статусу пам’ятки він, дивним чином, не мав. Тож, аби не завалилося щось на когось, громада вирішила костел розібрати. На тому місці, за словами голови Розвадівської громади, до якої належить Черниця, хочуть зробити громадський простір і встановити хрест чи статую святого сімейства.

Коли в нас хворий палець, чи ми відрізаємо собі руку? Напевно, намагаємося, цей палець рятувати. Якщо цей костел чи його елементи несли загрозу для людей, то міський голова міг бодай спробувати, не потративши великих грошей, зібрати десь у суботу на пів дня толоку, познімати аварійні елементи, щоб воно не обвалювалося і далі не нищилося, щоб воно не несло небезпеки для мешканців громади. Натомість, сакральну споруду розібрали.

Я мандрую цими теренами давніше. Свої дослідницькі експедиції розпочав зо п’ять років тому. А восени 2018-го мене, як експерта ГО “Центр суспільних інновацій”, долучили до робочої групи, яка напрацьовувала стратегію розвитку Розвадівської ОТГ. Я займаюся просторовим розвитком, консультую ОТГ щодо ефективного використання культурної і природної спадщини. І ми точно говорили про цей костел, про його стан. Згадували про те, що він був частиною комплексу споруд маєтку Вітольда Стефануса.

Цінність цього комплексу в тому, що кожна зі споруд унікальна і доповнює одна одну. І кожен із цих об’єктів має бути збережений. Це костел, римо-католицький цвинтар, садиба, гостьовий будинок, величезний парк і українська рільнича школа, яку вже нині місцеві називають просто технікум. Весь комплекс побудований на початку 1930-х для Вищої української рільничої школи.
Вона – також феномен! У часі польської окупації, все-таки, було дозволено українцям мати український вищий навчальний заклад. І впродовж тих 10-и років, коли вона існувала, понад 90% її студентів були українці: агрономи, інженери, працівники різних сфер, дотичних до розвитку сільського господарства.

Костел. Загальний вигляд. Фото автора

На початку 20 століття маєток у Черниці, як картярський борг попереднього власника, викупив інженер Вітольд Сефанус. Мав сади, парки, вів сільське господарство, був дуже ефективний. І за його управління воно все дуже розвинулося. Він започаткував багато цікавих проєктів, пов’язаних саме з сільським господарством. На початку 30-х він велику ділянку віддав під будівництво церкви, ще одну – під будівництво школи, яка є на межі Черниці і Пісочного, і ще одну – на будівництво костелу.

Цей костелик був справді збудований для невеличкої римо-католицької громади, при чому, не конче польської. Тому що в маєтку та школі працювали і чехи, і німці, і поляки. У рільничій школі було багато фахівців, запрошених з різних країн. У якомусь сенсі, цей костелик був мультикультурний.

Костел. Фото автора

Крім того, в самій Черниці було дуже багато мішаних польсько-українських родин. Цей костел будували діди нинішніх жителів села. Його мурували з каменю, взятого з цієї землі. Дах цього костелу був зроблений з дерева, яке виросло тут, на українській землі. Це все зробили українські ковалі, муляри, столяри. Це не з-під Кракова майстри приїхали, і не привезли цей матеріал. Це все наше.

На жаль, зараз громадам часто бракує розуміння того, чим вони володіють. Бракує критичної маси людей, які можуть думати не тільки про сьогодні, а й про завтра і вчора.

Фото з мережі

І це не тільки про Черницю.

Дуже цікавий кейс може бути ще цього року. Є сусіднє село Держів. Там також є костел. Деякий час він також був перетворений на склад. І от залишки цього храму також є десь завислі в повітрі, наскільки я розумію. Вони не мають ефективного власника. І вони також заважають, бо вони там псують благоустрій, як то собі тепер люди трактують. Це може бути наступний зруйнований костел. Ось де небезпека черницької ситуації! Вона може стати прецедентом: то виходить, храми можна розбирати?

Чи можна було уникнути того, що трапилося? Як то кажуть, українці всі народжуються відразу лікарями, архітекторами… У нас атрофоване розуміння того, що треба часом звертатися до фахівців. Можна було залучати Департамент архітектури ЛОДА, відділ охорони пам’яток, в кожній районній адміністрації також є відділ культури, де, теоретично, також мали би бути люди, які трохи в тому розуміються. Є Львівське обласне товариство охорони пам’яток, яке об’єднує архітекторів, реставраторів, мистецтвознавців, істориків, є соціальні мережі. Через останні, до слова, багато людей зголошуються до помочі. Є фахівці, яким йдеться не про гроші. Вони мають почуття професійного обов’язку та відповідальності.

Але, мені здається, якщо такі кроки й були, то їх було замало. Або вони були зроблені тихенько, так, щоб їх не почули.

Чи маємо ми приклади доброго застосування культурної спадщини у наших галицьких селах? Маємо. Навіть сьогодні, при складній економічній ситуації, деяким храмам та іншим спорудам щастить більше. Де і як – розкажу в наступному дописі.

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі