Традиції святкування “радянських” дат створює стійку прив’язку до пострадянського ностальгування

Юрій Руф | 08 березня 2021 Думка
Share Button
"Правду життя" і "народну опінію" найкраще вивчати в "садочкових" і "шкільних" групах у вайбері, де приймаються колегіальні рішення щодо подій.

Вже з початку березня починаються “промацування” на тему: “ну що, вітаємо чи ні?!”.

Думки розділяються. Більш ідейні апелюють до декомунізації і відриву від совкової реальності, а більш раціональні до: “вам що, жаль того одного тюльпана?”…
Виграють поки, переважно, раціоналісти, включаючи залізобетонний аргумент, що “це не такі гроші щоб…”.

Але чи справа в тюльпані? Насправді тяглість традиції святкування “радянських” дат створює стійку прив’язку до пострадянського ностальгування за часами, коли “все було”, “ми білі молади” і “самим вкусним пламбірам” (знову ж таки, виразно споживацькі маркери).

Сьогодні цю традицію перейняли неомарксисти в частині їх агресивно-феміністичного крила, намагаючись підв’язати це під “захист прав” (з чого все і починалось в радянській реальності, де фігурували приснопам’ятні Клара і Роза).

От чи вартує споживацьке бажання “отримати тюльпан” ціни викреслення рудимента совка – питання відкрите. Тимпаче, що позиціонування “праздніка женщіни работніци”, яке мало це свято, навряд влаштує більшість “святкувальниць”: манікюрниць, фітнестренериць, блогеркиць і бютімейкериць).

Впевнений, що зміщення пріоритетів з “дня работніци” до “дня Матері” вирішить цю світоглядову дилему.

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі