Три жінки в житті Ататюрка. Про що писало «Діло» 10 грудня 1938 р.

10 грудня 2020 РетроДіло
Share Button
Кемаль Паша і ЛятіфеУшакізаде в Бурсі (1924). Вікіпедія
Знаменитий реформатор помер 10 листопада 1938 р. і на його смерть «Діло» відгукнулося таким-от, все ще незвичним для української преси, текстом.

В епоху інтернету неважко уточнити подану інформацію. З молодих літ Кемаль кохав македонську мусульманку ФікрієХанім, що закінчилося трагедією. Він підтримував зв’язок з нею і після одруження, що викликало шалені приступи ревнощів його законної дружини. Врешті Фікріє чи то вчинила самогубство, чи її просто вбили за наказом Лятіфе, яка невдовзі покинула Туреччину назавжди. Мабуть, ця трагедія й спонукала рішення президента Туреччини більше не одружуватися. А проблему бездітності він вирішив у той спосіб, що усиновив-удочерив 13 дітей. Одна з них, СабігаГьокчен (1913 – 2001, в «Ділі» помилково – СагібаҐоґен), сирота чи то босняцького, чи вірменського походження, потрапила в книгу рекордів Гіннеса як перша жінка бойовий пілот.

Ніякого короля, ніякого президента не звеличували жінки так гаряче, як недавно померлого президента і творця новітньої Туреччини Кемаля Ататюрка. А втім нема теж і чому дивуватися, що ледве чи якийсь інший державний муж зробив стільки для жінок, що Кемаль Паша. Одним відважним і рішучим рішенням визволив він турецьку жінку з гаремовихоков та вчинив її відразу повновартісним громадянином. Тому теж сотні тисяч турецьких жінок звеличує його. Проте лиш три жінки відограли більшу ролю в житті недавнього турецького диктатора. Ці жінки це його жінка, його мати і прибрана донька.

 Македонська селянка

Мати Ататюрка була звичайною македонською селянкою Вона не вміла ні читати, ні писати. Проте відзначалася надзвичайно бистрим, здоровим розумом і глибокою релігійністю. По ній залишилися Кемалеві такі прикмети: невичерпна енергія, здорові глузди та глибокий погляд його сталевих очей.

Вершком мрій його матері, жінки скромного митного урядовця з Солуня було те, щоб побачити свого сина у священничому одязі. Малого Кемаля віддали до релігійної школи і він вже по році знав напам’ять цілу арабську азбуку та захоплював свою матір, рецитуючи їй вечорами версети з Корану. Та одного дня хлопчик зворохобився і заявив, що до школи не піде. У ньому пробудився тоді вперше турецький націоналіст: навіщо гайнувати час на науку чужої мови? Він хотів учитися по-турецьки.

Турок може бути тільки вояком

Коли батько стратив посаду митного урядовця і зайнявся торговлею, хотів спочатку примістити сина в себе. Та дітвак обурився на батьківську пропозицію: «За ніщо у світі. Торговля – це саме професія для греків, вірмен і іншого шумовиння. Турок може працювати тільки на ріллі або стати вояком». Свій плян він негайно зреалізував, бо здав з відзначенням іспит до кадетської школи. Його незвичайний талант запевнив йому безплатну науку у військовій школі. Мати приймає рішення сина з резиґнацією. Адже військова служба – це теж служба Аллагові. Адже можна боротися з невірними.

Не мешкав з матір’ю

Коли Кемаль скінчив 19 літ, став підпоручником. Тоді він спровадив свою маму до Стамбулу, винаймив їй дімок на передмісті, одначе сам не мешкав з мамою. Свою постанову він так оправдовував:

Хоч я дуже шанував свою маму, проте не міг я з нею мешкати, бо тоді я опинився би у трудному положенні. Я мусів би або її слухати, або легковажити її поради. А як же міг я її слухати, коли вона жінка 25 літ від мене старшою – чи не був би це поворот до минулого? А не слухати її – це означало хвилювати й турбувати матірне серце, турбувати маму, що була ідеалом всіх чеснот, які має селянка, та ніжности почувань великої дами. 

Розлука

А втім життя й так розділило Кемаля та його матір. Його заслали за неслухняність у глибину Арабії, вона вийшла заміж удруге за багатого купця з Родосу. Відтак прийшла війна, що її зруйнувала, а йому придбала славу. А після війни стара мати, що знову повдовіла, осліпла і приймає у своїм біднім домі на передмісті Константинополя свого сина, за яким женеться погоня султанських вояків. Йому закидуютьворохобню. Та мати не надумується довго й благословить сина на такий незрозумілий для неї та одночасно небезпечний для сина шлях. Згодом Кемаль Паша свій пізніший успіх приписував благословенню своєї матері і коли в пізніших роках ставили у Стамбулі пам’ятник республики, Кемаль велів надати йому вигляд своєї матері.

СабігаГьокчен.www.raillynews.com/2020/05/Who-is-Sabiha-Gokcen/

Еманципатка

ЛятіфеГанум, жіка Кемаля Ататюрка, була дочкою багатого купця зі Смирни. Вона виросла в католицькім монастирі, знала багато творів європейської літератури і тужила за волею та знанням, якого не могла їй дати батьківщина. Тому вона виїхала під час війни до Швейцарії, покінчила там право та вивчила 10 мов. Коли згодом повертається до Смирни, стає найзавзятішою змагункою за визволення турецької жінки. У той час доходить до неї слава Кемаля Паші, якого називали «Ільдеоім», значить «Перун». Лятіфе вірить у нього, як у спасителя Туреччини, йде за ним у гори, де Кемаль, покинений своїми прихильниками, скривається без війська, без грошей і без надії на краще завтра. 

Кохання і розлука

Лятіфе віддає Кемалеві своє майно до диспозиції та саму себе. Вона стає його жінкою, бере участь у військових акціях та у праці над реорганізацією держави, аж укінці в 1924 р. в’їзджаєтріюмфально, з відслоненим лицем, поруч свого мужа, до Стамбулу та приносить свободу не тільки Туреччині, але й турецьким жінкам. Та небавом між нею та її мужом приходить до роздору. Лятіфе заздрісна аж до безпам’яти, уладжуєсвому мужеві прилюдну авантуру. Кемаль її проганяє. Згодом доходить між ними до порозуміння, одначе вона далі мешкає окремо і по якомусь часі виїздить закордон. Там після розводу з Кемалем вона знову виходить заміж. Кемаль завжди згадував її теплим словом та вислав їй навіть пребагату ренту. 

СабігаГьокчен

Третьою жінкою, що відограла немалу ролю в житті Ататюрка, була його прибрана донька СабігаГьокчен. Кемаль прийняв її за свою разом з кількома іншими дітьми. Дівчинка, яка відзначалася не лиш красою, але дотепом і відвагою, стала небавом улюбленицею Ататюрка. Вона присвятиласялетунству й може почванитися, що саме вона стала першою жінкою – військовою летункою. Вона має тепер 22 роки. Під час недавнього повстання курдів вона особисто вела літак Ататюрка. За її посередництвом ішли радіові прикази для 30-тисячної турецької армії. СабігаГьокчен має ступінь сотника. Кілька днів перед своєю смертю Ататюрк надав їй найвище летунське відзначення, тзв. «діямантові крила». Тепер ця славна летунка поважно захворіла. Підозрівають навіть, що вона наложила на себе руку після смерти прибраного батька. Одначе лікарі не тратять надії, що їм вдасться вдержати її при житті.

 

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі