Тризуб: погляд зі Львова

Share Button
Геральдична підвіска початку ХІ століття з княжим знаком, виявлена під час археологічних досліджень кладовища стародавнього Чернігова на пл. Перемоги №64
Хотів би поділитися кількома короткими думками щодо тризуба, які вам можуть видатися цікавими. По-перше: між часом використання зображення тризуба на монетах та інших речах (підвісках, зброї та ін.), що припадає на кінець Х-ХІ століття і часом повторного використання тризуба в українській державній символіці, запровадженого у 1918 році, існує дуже великий часовий розрив - у 900 років!

Задумаймося: чому давньоруські князі, ні у ХІІ, ні у ХІІІ століттях, ні володарі наступних віків ніде (!) не використовували зображення тризуба? Після одинадцятого століття тризуб, на цілих 900 років, з нез’ясованих причин, ніби канув у небуття. На цю обставину нещодавно ще раз звернув увагу Олег Однороженко у дискусії про сучасний герб нашої держави.

.

Може, у ті післяВолодимирові століття, не знали про цей знак? Та ні, про що-що, а про символ Святителя Русі, знали всі. Гадаю, ті давньоруські князі, які сходили на престол після князя Володимира Великого, щось знали таке, що не дозволяло їм продовжувати традицію використання тризуба у державних справах. Або ж, цей знак не був “знаком княжої держави Володимира Великого”, а лише особистим вензелем чи монограмою цього володаря, на що нещодавно звернув увагу Олександр Алфьоров.

.

Тобто, підсумуємо: близько 900 років зображення тризуба, на території сьогоднішньої України, не використовувалося.

.

По-друге: досі немає однозначної відповіді на питання – чому усі (!) найдавніші зображення тризубів, які датуються Х-ХІ століттями сконцентровані майже виключно в межах сьогоднішніх Київської, Чернігівської і Сумської областей (де, властиво, і знаходилася, у той період, Русь) і чітко співпадають з межами поширення, в той час, срібників і златників, які мають на собі такий же тризубий знак.

.

В той же час, на заході сучасної України – на теренах Галичини, Волині, а також на Поділлі, Покутті та Буковині жодного з тогочасних зображень тризубів, немає. Так само повністю відсутні, на цій території, златники і срібники володимирового зразка. Це дає підстави ставити під сумнів входження частини  вищеназваних теренів включно з Галичиною – навіть на короткий період – до складу давньокиївської держави. Оскільки, в такому разі, її грошовий обіг мав би покривати усю її територію.

.

Можливо, на подільських теренах і на землях західніше Збруча – в Галичині, могли у той час існувати інші, аніж Русь, протодержавні утворення з окремішньою системою державної символіки і власним (відмінним від київського) грошовим обігом, в якому переважали дирхеми і західноєвропейські денарії.

.

Відсутність зображень тризубів на територіях Галичини, Волині, Поділля та Буковини може бути частково пояснене тим, що культура києво-руського типу приходить, приміром, в Галичину щойно з перших десятиліть ХІІ століття одночасно із масовим спорудженням, тут, монументальних храмів афоно-візантійського зразка. Приміром, у стольному Галичі ми не знаємо жодного храму ранішого за початок ХІІ  століття, а вже у другій його половині і у домонгольський час у Галичі та його околицях їх (храмів) близько 30! Як у цьому всьому можна простежити місцевий генезис? Ніяк, бо це був прихід у Галичину нової культури з києво-руськими традиціями. До того часу – жодної Русі (ні як етнічних її представників, ні як державного утворення) на теренах сьогоднішньої Галичини до ХІІ століття, не було.

.

По-третє: (у справі голосування Верховною Радою 24 серпня цього року щодо державного герба). Сьогодні, голос фахівців у цій непростій науці – геральдиці, потонув у морі  пустих заяв політологів-горлопанів та істориків-всезнайок, які, будучи тиражованими нашими всеїдними і неперебірливими мас-медіа, роблять собі піар на цій державній проблемі.

.

Але, тризуб – так, чи інакше – залишиться на нашому гербі: буде він із щитоносцями по боках (козаком і левом) чи просто – на щиті.

.

Уся ця катавасія з великим гербом вкотре довела: не годні ми домовитися між собою..! Підкилимні ігри, чвари, заздрість до колег та банальна корупція (не лише грошима, але й посадами, званнями, науковими ступенями чи лобіюванням на державному рівні, проектів зацікавлених осіб) в черговий раз виставили нашу державу перед усім світом як не зовсім європейське і, мало що, не маргінальне державне утворення у багатовіковій історії нашого континенту.

Джерело

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі