У львівській школі заняття з християнської етики перетворили на богослужіння та проповідь

14 березня 2021 Життя, Львів
Share Button
Скріншот з відео
“Він завжди є тут, завжди поруч, але щоб про це пам’ятати, ми мусимо його запросити. І от зараз маю тут свічечку і я її запалю, і це буде означати що цей гість є вже в нас присутній на занятті. Може, вже здогадалися, хто це той гість? Так, Господь Бог”, - так розпочинався урок християнської етики в 5 класі львівської школи №68.

Відео з цього заняття, яке відбувалося ще в жовтні 2020 року, з’явилося нещодавно на Facebook-сторінці БАТЬКИ SOS” і викликало значний резонанс у мережі.

Судячи з того, що зйомка велася неприховано, а навпаки досить професійно, це був запис відкритого уроку, який, очевидно, повинен був продемонструвати методику викладання цього предмета у звичайній, світській школі у державі, в якій Конституція проголошує свободу віросповідання.

Однак, після того, як вчителька здійснила релігійний ритуал, запаливши свічку і тим самим, нібито, закликавши Божу присутність, урок про християнську етику перетворився на проповідь християнської етики. Це було звичайне релігійне (якщо вузько — християнське) навчання, яке супроводжувалася спільним читанням дітьми навстоячки псалма Давида та розповіддю учительки в діалозі з учнями про спасіння Ноя через його надзвичайну віру в Бога і про сучасну потребу в спасінні для кожної людини.

Треба сказати, що біблійну історію про Ноїв ковчег, який був збудований, за словами вчительки, із якогось дуже смолянистого дерева (його розміри вона іронічно залишила визначати вчителям математики), супроводжували слайди та фрагменти анімаційних фільмів, які демонструвалися на досить пристойному мультимедіа.

За спостереженням коментаторів, яких зібралося немало, більшість дітей на занятті, яке проводилося під час карантину через пандемію коронавірусної інфекції, були або без захисних масок, або вони були опущені на підборіддя. Очевидно, Божа присутність через запалення свічки мала дезинфікуючий ефект у цьому “храмі знань”, в якому власне знання виявились зайвими.

Як і водиться на богослужінні, в кінці уроку відбулося традиційне “жертвоприношення” — дітки наклеїли на райдугу (символ післяпотопного заповіту Бога із людьми, а не тільки ЛГБТ) із листочків, почеплену до класної дошки, витяті з паперу різнобарвні сердечка зі словами подяки та любові до Господа.

Відео уроку доступне за посиланням. Під ним зібралися вже сотні коментарів.

Для того, щоб Бог прийшов свічки не потрібні. Бог не потребує принуділовки, якою є “Християнська” етика. Це свавілля над Законом України, де чітко прописано, що церква відділена від освіти і держави”, – обурюється один із коментаторів.

Дітям замість віри прививають забобони, що є абсурдом для недільних шкіл і вже не правильною подачею Бога. А тут це все ще й в комунальній…. Ну абсурд же!” – дивується інший.

Дехто з коментаторів прямо вказує на безпосереднє порушення прав інших людей та елементарних правил безпеки під час заняття.

А якщо в класі присутні діти іншої віри? Що тоді? Килимки для молитов в школу брати і за закликом мули молитися на схід? Залиште віру за школою”, “Ще б кадило принесла. Обаранюють дітей, прищеплюючи покірність. Запалюючи свічку в класі, вчителька порушила правила пожежної безпеки. Просто маячня”, – пишуть в мережі.

Журналіст “Діла” поцікавився у освітнього омбудсмена Сергія Горбачова ситуацією зі скаргами на викладання християнської етики з точки зору порушення права школярів на свободу віросповідання.

“Головне питання полягає в тому, наскільки ми взагалі законослухняні. Не хочу вдаватися в історію цих дискусій, які завжди переходять в дискусії світоглядні, де практично неможливо знайти взаємоприйнятні точки дотику. Хтось вірить в такого Господа, хтось в іншого, дехто не вірить в жодного – і це цілком природно, це право гарантовано статтею 35 Конституції України.

Єдиний критерій, який варто застосувати у цих дискусіях – це дотримання чинного законодавства. Та сама стаття 35 Конституції чітко визначає, що «церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова».

Це також прямо визначає ст. 6 Закону України «Про освіту», де у визначеннях  засад державної політики у сфері освіти та принципів освітньої діяльності визначено, «невтручання політичних партій … та релігійних організацій в освітній процес (крім випадків, визначених цим Законом)»;

Відповідно освіта у нас є світською, що прямим текстом визначено статтею 31 Закону «Про освіту»: «Державні та комунальні заклади освіти відокремлені від церкви (релігійних організацій), мають світський характер».

На моє глибоке переконання, якщо прихильники пропагування дітям Христа, Єгови, Аллаха, Будди тощо хочуть, щоб це було законним у державній або комунальній школі, то вони можуть ініціювати внесення змін до Конституції та чинного освітнього законодавства.

Тим більше, що ніхто не обмежує батьків в їх бажанні та праві віддавати своїх дітей у недільну церковну школу, а Закон про освіту дозволяє релігійним організаціям створювати такі заклади освіти, тож нема жодних перешкод, щоб діти там навчалися.

Це право визначено частиною другою тієї самою статті 31 «Приватні заклади освіти, зокрема засновані релігійними організаціями, мають право визначати релігійну спрямованість власної освітньої діяльності».

Ще один принциповий момент. Дуже часто в таких дискусіях можна почути аргумент: ви проти того, щоб діти дізнавалися про культурне різнобарв’я світу, в тому числі про різні вірування та історію релігій.

Я на це відповідаю, що є величезна різниця між двома підходами до цього питання в освітньому процесі.

• Перший: “Наш Господь (Христос, Аллах, Єгова, Будда тощо) заповідав нам, що правильно чинити так…”.

• Другий: “Прихильники певної релігії вважають, що правильно чинити так…”.

Відчуваєте різницю? Я за те, щоб діти дізнавалися про багатомножинний вибір різних людей, які вільно вибирають вірити чи не вірити.

Якщо на заняттях проповідь і навчання не розділяють — це пряме порушення закону.

В такому випадку насамперед повинно бути звернення до керівництва закладу освіти з вказанням на порушення прав, гарантованих Конституцією та законами України.

Якщо немає належної реакції — в департамент освіти. Якщо і там не реагують, можна звертатися до мене як до освітнього омбудсмена, наприклад, через форму на сайті https://zvernennya.eo.gov.ua/

Однак варто враховувати, що, якщо немає інформації про реагування на місці, Служба освітнього омбудсмена все одно буде робити запит до закладу освіти, щоб з’ясувати, що там відбувається.

Розгляд звернень і ухвалення рішень відбуваються набагато швидше, якщо людина не одразу звертається до освітнього омбудсмена, президента країни, ООН або до умовної “Міжгалактичної ліги”, а спочатку спитає в людини, від якої вирішення проблеми залежить тут і зараз.

Як колишній директор школи з багаторічним досвідом впевнено стверджую, що 99 відсотків проблем, які виникають в ході освітнього процесу можна вирішити в межах закладу освіти”, – зауважив український омбудсмен в галузі освіти.

Богдан Скаврон

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі