Володимир Фомічов

Володимир Фомічов

Колишній полонений

Україна все таки захищає своїх громадян

Share Button
Роман Протасевич, затриманий у Білорусі
Я щиро заздрю сміливості людей, які противляться режиму Лукашенка в Білорусі. Але для мене дуже важлива історія з тим, що держава Україна своїх громадян все таки захищає.

Я з упевненістю можу сказати, що люблю саме нашу Українську державу. Можливо, вона не найкраща в світі, є дуже багато проблем, але ця держава ну хоч якось захищає і витягує своїх громадян з біди. Мене витягнули з полону, Марківа з італійської в’язниці, в’язнів Кремля з російських таборів.

Ну і в принципі, тут в Україні можна відчувати себе безпечно. Хто би що не говорив, у нас демократична держава, за твою позицію і висловлювання тобі нічого не буде. В цьому плані український суверенітет дуже безпечний.

Ще більше я розумію зараз самого Протасевича. Якщо його ще не катують, то зараз у нього в голові багато думок. Особливо те, яким чином можна переграти цю ситуацію. Змінити свою долю. А вже пізно, нічого змінити не можна.

Чому мені ще страшна ця історія. Я сам сидів у в’язниці. Моє рідне місто захоплене. Там діє не наша СБУ, а МГБ ДНР. І як би ви тільки розуміли, я дуже боюся потрапити до них знову в тюрму. Часто мені снилися сни, що для чогось я знову туди поїхав, мене посадили, катували, розстрілювали. Найжахливіше – це коли ти для свого дому (влади, яка твій дім контролює) являєшся ворогом.

Я прекрасно розумію думки Протасевича зараз. Розумію як його будуть катувати і ненавидіти в тюрмах Білорусі (якщо, звичайно, не розстріляють).

Але це все лірика. Тому, що сьогодні переміг Лукашенко, а Протасевич програв. Всі інші сторони роблять заяви і ходять на мітинги – це лише незначущі особи в цій історії.

І напевно в 2014 році я не робив інший вибір, не будь я громадянином України. Але крім того, що ми донецькі, в першу чергу ми громадяни України і українці. Друзі, коли ти йдеш проти своєї Батьківщини, хоч і малої, це дуже страшна і жахлива історія. Ви не уявляєте як це жахливо, якщо вас ненавидить дім. Нікому ніколи не побажаю такого.

Але в першу чергу я громадянин України, і начебто ніхто в Україні так погано, як в Донецьку до мене не відноситься. І, звичайно, це додаткова історія для роздумування.

Свою державу все таки треба любити. Чому я, наприклад, хоч і є вихідцем з російського регіону України, ніколи не скажу про російську як другу державну. Тому, що навіть українська мова – це показник нашої відмінності від них, свободи і лібералізму. Показник цивільної безпеки.

І яким би російськомовним я не був, але я не хочу руйнувати свою державу.
Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі