Ветеран дивізії «Галичина» Людмила Яцина святкує 90-річний ювілей

25 вересня 2020, 08:12 Львів
Share Button
Фото: Ігор Іваньков
25 вересня святкує 90-річний ювілей жінка-ветеран дивізії «Галичина» Людмила Яцина.

Про це повідомив у Фейсбуці Ігор Іваньков.

“Сьогодні ж маємо особливий день. Свій Ювілей святкує наша Посетра, єдина серед чоловіків жінка-ветеран у Галицькому Братстві вояків дивізії «Галичина», юначка протиповітряної оборони – Людмила Яцина. Пані Людмилі виповнюється 90 років!!!”, – написав Іваньков.

Також він поділився уривком із книги «Йшла дивізія…», який присвячений Людмилі Яцині:

“…Доля «підкинула» жінці випробування на рівні з дорослими…

Народилася на Київщині. За півроку до появи дівчинки на світ чекісти арештували батька за «антирадянську діяльність». Вагітну маму, без речей, просто викинули з хати, дозволили взяти… лише дитину (старшого брата Людмили). Добрі люди допомагали, чим могли. Почалося скитання по селах та містечках, де вона працювала вчителькою. Але, тільки репресивні органи довідувалися про те, що це дружина «ворога народу», її звільняли. Мусіла знову переїжджати. Так опинилася у Радехові в Галичині. Тут нарешті сім’я полегшено зітхнула. Та коли у 1939 році вибухнула війна і сюди прийшли більшовики, мама, добре знаючи, що її чекає, з новим чоловіком та чотирма дітьми вирушила на Захід, подалі від «совєцького раю». Зупинилися й мешкали у таборі для втікачів Штрасґоф біля Відня. Звідси у 1944 році, на заклики німецького командування та представників українських організацій вступати до війська для боротьби з «совєтами», 14-літня Люда, дописавши собі два роки, разом зі зведеною сестрою Кларою вступила до формування Deutsche Luft waff ehelferin. Записалася під дівочим прізвищем матері – Андриївська.

Після вишколу у Помор’ї дівчата потрапили під Дюссельдорф, де біля великого заводу обслуговували апаратуру для димових завіс у часі налетів американських та англійських літаків. Зовсім ще діти, ризикуючи життям, вони робили це, незважаючи на пекельне бомбардування та вибухи навколо. А такі «алярми» відбувалися по кілька разів на добу, удень і вночі… За якийсь час підрозділ «юначок» перевезли у місто Кобленц, а потім вони опинилися поблизу великої електростанції на ріці Заале у Тюрингії. Тут бомбардувань було вже менше, свій смертоносний вантаж літаки альянтів переважно несли кудись далі, на схід. Але дівчата продовжували справно затуманювати «Saaletalsperre» аж до приходу американських військ. Командир-німець сказав їм: «Рятуйтеся, як хто може». А сам кудись щез. Мешканці села Ремптендорф переодягли дівчаток у цивільний одяг і порозбирали по своїх домівках. Так Люда опинилася в сім’ї пекаря Ніцше, де пробула до самого від’їзду додому. Допомагала людяним німцям, як могла – у пекарні, а також доглядаючи маленьку внучку пана пекаря.

Коли американці дозволили українцям із Галичини (хто хотів) їхати додому, Людмила, маючи надію, що батьки також повернулися, із великими труднощами добралася до Радехова. Яким же великим було її розчарування, коли їх там не застала. Виявилося, що рідні тоді безуспішно розшукували дівчину у Тюрингії та, не знайшовши її, проживали у таборі для емігрантів, а згодом виїхали до США. Про це Люда дізналася випадково аж у 1958 році…

Ще у Німеччині Люда змінила мамине прізвище на батькове. У Радехові нею заопікувалася сім’я брата Анатолія, його ж самого «совєти» відразу після приходу у Західну Україну забрали до Червоної армії. Про те, що дівчина служила у «Юнацтві» тут ніхто, окрім брата і братової, не знав, вона розповідала, що у Німеччині працювала в пекарні. Таємницю пані Людмила зберігала довгі роки, а коли нарешті відкрилася сім’ї і розповіла про своє минуле, це викликало велике здивування і повагу…

Після інсульту пані Людмила не виходить із дому, зате щиро цікавиться новинами з життя організації, завжди розпитує мене про своїх побратимів. Ми інколи спілкуємося по телефону, а коли я відвідую нашу «юначку» Людмилу, то бачу, як горять її очі і відчуваю наскільки Братство є для неї рідним…”.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі