Від “крадіжки” голосів виборців у Мукачеві – до привласнення гаража у Львові. Історія злодійств колишнього судді Лєсного

Богдан Скаврон | 19 липня 2022, 14:59 Львів
Share Button
Сергій Лєсной
На початку лютого 2022 року львівська поліція розпочала розслідування у справі, яка, на перший погляд, не становить великого суспільного інтересу, адже стосується не архітектурної пам’ятки чи стратегічного господарського об’єкту, а всього лише гаражних приміщень на території львівського “Госпісу”, які опинилися у власності одного спритного мешканця Львова.

Несподіваного резонансу цій історії додає особа фігуранта справи — колишнього голови Сихівського районного суду 69-річного Сергія Лєсного. Саме цього служителя Феміди вказано у довідці фірми “Львівміськбуд” замовником робіт та відповідно власником гаражів на вулиці Котляревського, 53 — за адресою розташування комунального некомерційного підприємства “Лікарня “Госпіс”. Як виявилося, суддя набув у власність ці приміщення, “узаконивши” так зване самовільне будівництво через судове рішення.

Однак, перш, ніж перейти до розповіді про те, як гараж на території комунального медичного закладу потрапив до судді Лєсного, варто нагадати історію попередніх скандалів, в які уже потрапляв цей вершитель правосуддя.

Майже 20 років тому прізвище тоді ще особливо непримітного судді, лише недавно призначеного головою Сихівського районного суду Львова, стало відомим на всю Україну, коли він визнав недійсними результати виборів мера Мукачева у Закарпатській області.

На той час 49-річний Сергій Лєсной мав уже понад десятирічний стаж роботи на посаді судді. Раніше він, уродженець Харкова, здобував вищу юридичну освіту у Львові, після чого пішов на службу у міліцію — від 1976 до 1982 року працював слідчим обласного УВС. На жаль, у біографії судді не згадано, які обставини змусили Сергія Лєсного звільнитися з органів внутрішніх справ і влаштуватися у відділ кадрів львівського ВО “Конвеєр”. Але вже від січня 1990 року він був призначений суддею Шевченківський районного суду міста Львова, а з 2002 року – працював у Сихівському райсуді.

Для ілюстрації службової кар’єри судді та його ставлення до державної влади та змін у політиці показовим є те, як змінювалася табличка з прізвищем на дверях його кабінету. Очевидці стверджують, що українське написання “Лісний” згодом трансформувалося в “Лєсний” (з наголосом на Є), а після приходу до влади Януковича та його Партії регіонів остаточно русифікувалося у “Лєсной”.

Антигерой Мукачівських виборів

У липні 2003 року суддя Лєсной скасував рішення міської виборчої комісії про перемогу кандидата на мери міста від блоку “Наша Україна” Василя Петьовки. Мукачівські вибори, нагадаємо, називали “репетицією” влади перед президентськими виборами 2004 року, які через масові фальсифікації та застосування адмінресурсу призвели до Помаранчевої революції.

Як відомо, вибори Мукачівського міського голови відбулись 29 червня 2003 року. Згідно з першим рішенням міськвиборчкому, переміг кандидат від блоку “Наша Україна” Василь Петьовка, за якого проголосували 49,9% виборців.

Його найближчий суперник – підтримуваний СДПУ(о) Ернест Нусер, котрий отримав 41,4% голосів мешканців міста, оскаржив результати виборів, обравши для цього один із “кишенькових судів”, який, за словами тодішнього кандидата в президенти Віктора Ющенка, обслуговував партію влади.

“Якщо СДПУ(о) хоче виграти будь-який процес, треба звернутися до судів, які весь час обслуговують цю партію… один із них у Києві, другий – у Львові, і ще декілька судів… Я думаю, що у цьому сенсі, як вели себе правники, як повели себе судді, мені здається, що це є докір не системі, це є докір владі”, – прокоментував тоді ситуацію Віктор Ющенко “Радіо Свобода”.

Справа мукачівських виборів, мабуть, не випадково потрапила на розгляд до судді Лєсного і стала для нього першим випробуванням на посаді голови Сихівського райсуду, на яку він був призначений щойно у квітні 2003 року. Рішення суду було таким, як очікувала “партія влади”- суддя Лєсной скасував результати голосування на 15 із 36 дільниць і зобов’язав міську виборчу комісію у дводенний термін ухвалити нове рішення за підсумками голосування.

Як засвідчив тодішній керівник парламентської слідчої комісії у справі виборів у Мукачеві Юрій Оробець, щодо частини дільниць, у яких суддя визнав вибори скасованими, суд не отримав навіть актів, якими фіксуються результати підрахунку голосів. До речі, оскільки це рішення Сихівського райсуду не стало основою для анулювання результатів виборів, кандидат від СДПУ(о) Нусер знову звернувся до судді Лєсного, і суддя справу поновив “через нововиявлені обставини”.

Таким своїм рішенням суддя буквально “украв” голоси мукачівських виборців, які було віддано за “нашоукраїнця, і вправно підіграв “партії влади”. За збігом обставин у грудні того ж року голова Сихівського районного суду Сергій Лєсной отримав звання заслуженого юриста України, без обов’язкової в таких випадках процедури проходження кандидатури через Апеляційний суд, Раду суддів України та інші структури. У червні 2004 року його кандидатуру затверджує Вища кваліфікаційна комісія суддів як члена Апеляційного суду Львівської області.

Попри те, що фальсифікація мукачівських виборів обросла кримінальними справами, але жоден з високопосадовців, зокрема тодішній очільник МВС М.Білоконь та керівник адміністрації президента В.Медведчук (саме їх тодішня опозиція називала ініціаторами фальсифікації виборів), не були покарані. Головним фальсифікатором визнали екс-заступника губернатора Закарпаття В.Дядченка.

Жодного батога до попередніх пряників від влади не отримав і суддя Лєсной, рішення якого запустило весь цей маховик брудного політичного протистояння у закарпатському місті.

Скандальні історії з нерухомістю

Першим каменем спотикання на стрімкій дорозі успішної кар’єри судді Лєсного стали громадські протести проти його повторного призначення на посаду голови Сихівського районного суду у травні 2008 року. Тоді “Комітет підприємців Львівщини” оприлюднив з цього приводу звернення до президента України Віктора Ющенка, прем’єр-міністра Юлії Тимошенко та депутатів Верховної Ради.

У цьому відкритому листі судді Лєсному нагадали його роль у мукачівських виборах, а також  звинуватили його в тому, що він намагається прибрати до своїх рук цілий особняк на вулиці Квітневій, підштовхуючи сусідів продати свої квартири певним особам.

Згодом інтернет-ЗМІ опублікували посилання на витяг із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно громадянин, за яким станом на 21 січня 2018 року Сергію Лєсному та його дружині на вул. Квітневій належало три квартири. Одна, яка раніше була власністю матері судді, перейшла йому за спадщиною. Дві інші квартири голові Сихівського районного суду Львова та його дружині начебто подарували у серпні 2004 року.

До речі, за інформацією з цього ж джерела, у 2009 році дружина судді стала власницею 4-кімнатної квартири, площею 148 кв. м. на вулиці Котляревського. У публікації наголосили, що її вартість, вказана в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, становила сміхотворну суму – всього трохи більш ніж 39 тисяч гривень.

Ще одна скандальна ситуація з нерухомістю, до якої причетна родина судді Лєсного, виникла з віллою, розташованою поруч із одним із його помешкань – на вулиці Квітневій. Йдеться про доньку голови Сихівського райсуду Олену та її чоловіка Михайла Романюка, який здійснює правосуддя в Апеляційному суді Львівської області, та колишню садибу львівського архітектора Чеслава Мюллера, що була збудована ним ще 1925 року у затишному районі міста.

Ця вілла станом на 2013 рік належала громаді міста (тут розташовувався дошкільний заклад) і була у користуванні Національного університету “Львівської Політехніки”. Однак, у вищому навчальному закладі вирішили відмовитися від приміщення і вже у травні 2013 року Львівська міська рада своєю ухвалою передала її в оренду не відомій своєю діяльністю громадській організації “Фонд допомоги “Місія добра” для здійснення статутної діяльності. Варто зазначити, що датою заснування цього благодійної організації, якій знадобився особняк площею 467,9 кв. м., вказано квітень 2013 року, тобто за місяць до винесеної ухвали міськради — видається, що у порядності благодійників у мерії ні на мить не засумнівалися.

Уже через два роки, у 2015 році, орендована громадською організацією будівля була внесена до переліку об’єктів комунальної власності Львова, що підлягають приватизації способом викупу. У вересні 2016 року “Місія добра” отримала від ЛМР рішення № 842, яким затверджується оцінка вартості вілли – 7 126 320 грн.

У цей момент в історії з віллою з’являється донька Сергія Лєсного – Олена Романюк, яка передала громадській організації “Фонд допомоги “Місія добра” 7,2 млн грн. Ці кошти не з’явилися нізвідки – їх, якщо вірити поясненням її чоловіка, судді Михайла Романюка, подарував йому його батько, скромний працівник управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування від нещасних випадків у Львівській області. Щоб зробити подарунок синові, він начебто позичив у неназваної третьої особи 7,5 млн грн.

У 2017 році громадська організація “Фонд допомоги “Місія добра” припинила своє існування, очевидно, виконавши свою “місію”. Новим власником вілли на вул. Квітневій, 6 у рішенні ЛМР №275 від 16 березня 2018 року вказано Феодосія Романюка, батька судді Романюка та свата судді Лєсного.

Директорка юридичного департаменту ЛМР Гелена Пайонкевич у коментарі ЗМІ пояснювала, що новий власник вілли звернувся до Львівської міськради за містобудівними умовами та обмеженнями на реконструкцію вілли під житло. Пізніше він вирішив використовувати будівлю під нежитлові потреби. Реконструкцію вілли, яку почали проводити, фахівці уже називають руйнацією історичної будівлі. А сама ця історія експертам дуже нагадує схему виведення ліквідного майна з комунальної власності.

Оскільки на час воєнного стану доступ до публічної інформації значно обмежений, важко встановити, якими об’єктами нерухомості володіють колишній суддя Сергій Лєсной та його родичі на даний момент. За повідомленнями в ЗМІ, в опублікованій електронній декларації судді за 2015 рік зазначено, що у власності голови Сихівського райсуду на той час було дві квартири у Львові – 65 кв.м і 31 кв.м. Також він задекларував гараж площею 23 кв. м. У його дружини у власності було ще дві квартири у Львові, площею 148 кв.м. та 56 кв.м.

Привласнений гараж на території лікарні

У 2013 році суддя придбав собі новий Mercedes ML-350 (2987 куб. см). У декларації вказано, що сплатив він за нього майже 907 тис. грн (на той час – приблизно $110 тисяч). Для дорогої автівки потрібен і відповідний гараж і він, як і слід було сподіватися, знайшовся. Щоправда, розташоване це приміщення на земельній ділянці, яка належить комунальному медичному закладу “Госпіс”, і, як стверджують джерела “Діла”, причетні до цієї установи, воно повинно і надалі служити громаді міста.

Визнати право власності на “новостворене” нерухоме майно, розташоване на вулиці Котляревського, 53, за суддею Сергієм Лєсним вирішив Галицький районний суд у травні 2007 року. Тоді голова Сихівського районного суду звернувся з позовом до міської ради про визнання права власності, мотивуючи його тим, що він “відкрито користується земельною ділянкою на протязі 15 років з 1992 року”.

Він запевняв, що “будівництво гаража не порушує жодних прав чи інтересів інших осіб”. На підтвердження “новоствореності” цього об’єкта нерухомості пред’явив довідку фірми “Львівміськбуд”, де йдеться про “будівництво двох автомобільних гаражів на замовлення п. Лєсного С.Є.” у 2004 році за вказано адресою.

Водночас у державному акті на право постійного користування земельною ділянкою площею 0.2530 га на вул. Котляревського, 53 вказано, що на підставі ухвали Львівської міськради від 5 березня 2009 року, вона належить… комунальній Львівській міській лікарні “Госпіс”. Як стало відомо репортеру “Діла” із власних джерел, нового будівництва тут не відбувалося, а було проведено реконструкцію уже існуючих приміщень.

У рішенні Галицького районного суду, яким було задоволено позов Сергія Лєсного щодо визнання права власності на гараж, немає жодної згадки про те, у чиїй власності перебуває земельна ділянка, на якій стоїть привласнений суддею Лєсним об’єкт нерухомості. Проте суддя Галицького райсуду Б.Стефанюк без вагань ухвалив рішення зобов’язати відповідний департамент виконкому ЛМР видати своєму колезі, який очолював Сихівський райсуд, свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Згодом, у червні 2018 року, ухвалою Львівської міської ради лікарні “Госпіс” надали дозвіл на проведення поділу земельної ділянки площею 0,2530 га, виокремивши з неї маленький клаптик площею всього 36 квадратних метрів, цілком достатній для суддівського гаража. Щоправда, невідомо чи встиг суддя Лєсной привласнити так само й цю земельну ділянку під гаражем на території “Госпісу”, яким він “відкрито користувався” — відповідний документ наразі не вдалося розшукати.

Як уже згадувалося, від лютого 2022 року за заявою про недостовірні дані щодо будівництва гаражних приміщень на території “Госпісу” Львівським районним управлінням поліції №2 відкрито кримінальне провадження. Чи докопаються слідчі до істини і чи буде виявлено ознаки злочину в діях посадовців у цій гаражній історії уже колишнього судді Лєсного — покаже час.

Замість епілогу

25 вересня 2018 року Вища рада правосуддя відправила суддю Сергія Лєсного у відставку у зв’язку з виходом на пенсію. Того року йому виповнювалося 65 років, а для суддів загальної юрисдикції – це граничний вік, після досягнення якого їхні повноваження припиняються. “Відпрацював, вважаю, гідно, а тепер йду на заслужений відпочинок”, – прокоментував тоді  Сергій Лєсной.

Незадовго до відставки суддя Лєсной запам’ятався вироком, який він виніс у 2015 році двом шахраям-бізнесменам, які продавали підроблені бронежилети мобілізованим в зону АТО. Вони були підроблені під вироби української фірми «Темп 3000», однак всередині “бронежилетів” була звичайна металева пластина, яку легко пробиває куля.

Прокуратура вимагала для зловмисників щонайменше 3 років позбавлення волі. Під час судового слідства “бізнесменів” визнали винними у шахрайстві, обом було призначено покарання у вигляді ув’язнення на 2,5 роки. Однак, враховуючи “враховуючи щире каяття і нетяжкість злочину” суддя Сергій Лєсной прийняв рішення звільнили їх прямо у залі суду, встановивши однорічний іспитовий строк.

Зате у 2014 році суддя Лєсной за крадіжку чавунних батарей та металевих решіток з гаража, а також поцуплені з квартири у знайомої золоту обручку та ланцюжок, без вагань відправив злодія-рецидивіста, на утриманні якого було троє малолітніх дітей, за грати терміном на два роки.

 

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі