Україна ніколи не була моєю, – Башмет

07 листопада 2019 Культура
Share Button
Фото: Олег Начінкін/yuribashmet.com
Юрій Башмет – радянський та російський альтист, який жив і навчався у Львові, іронічно висловився з приводу позбавлення його почесного професора Львівської музичної академії, яку віртуоз закінчив 1971 року.

«Дуже давно був у Львові. Не можу поїхати після Криму, з 2014-го. А там всі мої могили – і тато, і мама, і дідусь, і бабуся, і брат Женя. У мене є друг дитинства, він стежить, ходить на цвинтар, але це інше. Кілька разів поривався злітати, проте мене попереджали, що не варто, інакше можу отримати цеглиною по голові. У соцмережах я не зареєстрований, та «привіти» передавали через сина й доньку. Може, порожня погроза, але не хочу перевіряти», – поділився своїми переживаннями Юрій Башмет у інтерв’ю інформагентству ТАСС.

«Смішна історія була, коли кілька років тому по всьому світу мені раптом стали співчувати через втрату звання почесного професора Львівської музичної академії. У Європі, в Америці запитували, чи сильно переживаю. Анекдотичність ситуації в тому, що лише завдяки цим співчутливим словам я згадав про звання.

Свого часу його присвоїли так тихо, що й не помітив. Урочистої церемонії не було, просто передали диплом в Москву з оказією, я благополучно забув про нього, поки з позбавлення у Львові не влаштували гучну акцію. Та Бог з ними… Хоча «свистопляску» навколо визнання Криму, як і раніше, вважаю безглуздою. Ніколи його не ділив, мені було досить, що він є. Крим завжди був моїм. А Україна – ні. Народився я в Росії, у Ростові-на-Дону. У п’ять років переїхав з родиною до Львова, в 18 вступив до консерваторії, і з тих пір став москвичем», – говорить Башмет.

Читайте також: У Львові активісти провели «профілактичні роботи» з російськомовними вуличними музикантами

«Чи вважаю себе львів’янином? Важко сформулювати… По музичному вихованню, поведінці місцевої інтелігенції, яку намагався перейняти, звичайно, у мене є щось львівське. Це місто – неймовірний перетин культур.

…Щоб не ріс бандитом і хуліганом, мама вирішила записати мене до музичної школи, але там не виявилося місця в класі скрипки. Запропонували йти на альт. Поняття не мав, як звучить інструмент. Я захоплювався гітарою, грав у біт-групі, і тут мій старший товариш каже: «Уявляєш, тобі доведеться вчити, наприклад, каприс Паганіні для скрипки. Будеш тратити на це по п’ять-шість годин щодня. А так годину позаймався, а решта часу – для гітари». Я дослухався до поради друга і зробив вибір. На той момент мене набагато більше цікавила творчість Beatles, навіть мав гітару, як у Джорджа Харрісона», –провадить далі альтист.

«В Москву я приїхав з грішми, накопиченими грою на гітарі у Львові. Ми з хлопцями часто халтурили. Випускні вечори, весілля, дні народження… У місті нас знали, пропозицій надходило дуже багато. Співали в основному англійською, але могли і російською, і українською, якщо просили. І зараз мову не забув, вже на другий день буду говорити з правильним акцентом.

Приїхав зі Львова з патлами до плечей. Так і ходив по Москві, хоча близькі радили підстригтися. Потім Святослав Ріхтер сказав: «Не люблю довговолосих чоловіків, але вам, Юра, йде. Тільки більше відрощувати не треба». І я заспокоївся, мені вже по фігу було, що інші думають і говорять», – пригадав пан Юрій, як з львів’янина перетворився на москвича.

Читайте також: «Нино, я иду на дно»: реакція соцмереж на участь Олега Винника у проросійському проекті

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі