Як на Росії оголосили усіх українців ворогами

Петро Олещук | 12 квітня 2021 Думка
Share Button
Ілюстративне фото
Я бачу уже досить багато встигли у нас обговорити статтю Тимофія Сергейцева, яка вийшла вчора на російському ресурсі "РІА Новості".

Звісно, це не випадкова публікація зовсім не випадкової у даному випадку людини. На зовсім не випадковому ресурсі. Публікація подібної тональності не могла вийти на провідному російському інформаційному ресурсі без санкцій з боку Кремля.

Ну і сам Сергейцев (один з легендарного політтехнологічного дуету “Тіма і Діма”) теж навряд чи би став подібне писати, керуючись міркуваннями у стилі “не можу мовчати”. Ні, це не якійсь Прилепін. Ні, він пише тому, що має чітко визначене замовлення. І зміст цього замовлення не так важко встановити, аналізуючи сам текст.

Особисто я би виокремив кілька основних положень, які явно слідують з тексту Сергейцева.

По-перше, Росія чітко вказує на Україну як на ворога. Раніше “ворожий” характер України походив лише від того, що вона знаходиться “під контролем” головного “ворога” – США. Тепер “ворожість” України визначається на основі природи самої України – “фашистської” у трактуванні автора. Ця ворожість по відношенню до Росії не потребує якогось зовнішнього інспірування, про яке, фактично, уже мова не йде. Вона “внутрішня”, “сутнісна”.

Тому, по-друге, як це не парадоксально, але за Україною визнається суб’єктність. Звісно, дуже своєрідна суб’єктність. Суб’єктність ворога, який (через якісь свої власні ворожі замисли) становить уже загрозу для самої Росії.

Звідси не менш логічно просувається третє положення. Про необхідність “зачистки” України. І тут є важливий нюанс. Автор вважає, що мова уже йде не лише про українську “еліту”, а про весь український народ, який треба “очищати” від фашизму, бо він весь ним уражений. Перекладаючи з пропагандистського іншомовлення, ми стикаємося із закликом до етнічних чисток.

Цікаво, що це все означає фактичний кінець базових тез російської пропаганди: про “один народ” та про те, що “погана влада” контролює загалом “братню Україну”. Ні, вороги уже не “окремі політики” – ворогами оголошуються усі українці як такі.

Проти українців пропонується організувати “денацифікацію” (показово, що “без санкцій міжнародних інституцій”). Очевидно, що ця “денацифікація” стає офіційно затвердженим евфемізмом для геноциду.

Мова про “гарних українців” уже не ведеться. Не думаю, що в рамках цієї парадигми хтось може почувати себе “правильним” українцем, та відсидітися.

То що ж обумовило таке серйозне пропагандистське перезавантаження?

Думаю, причини треба шукати у фактичному провалі російської ідеологеми “треба лише трохи почекати, і Україна нам дістанеться просто так”.

Що відбулося за останній час?

Я би згадав наступні факти.

Вступив у дію закон про українську мову. Він діє. Звісно, це не означає миттєву українізацію, однак будь-кому стає очевидно, що значення української мови буде зростати. Відповідно, час явно не грає “за Росію”, якщо мета – поглинання і швидке “перетравлення” України.

Відносини з новою адміністрацією США складаються не просто. Звісно, тут теж нічого катастрофічного, але меседжі з боку США недвозначні. Приміром, легендарна теза про “Путіна-вбивцю”. Чому вона так розлютила російську еліту? А дуже просто. Якщо ти когось називаєш вбивцею публічно – ти уже не зможеш вести з ним переговори як з рівним партнером. Не зможеш “ділити світ”, як цього і хоче російське керівництво. Отже, “велика угода” відкладається на невизначений термін.

А тут ще і санкції впровадили проти відомих проросійських політиків та їхніх медіа-імперій. Не зважаючи на весь вітчизняний скепсис, факти є наступними. Після ухвалень рішень РНБО, введених у дію указами президента Зеленського, інформаційний вплив “каналів Медведчука” зменшився, і це одразу мало конкретні електоральні наслідки: зупинка зростання рейтингу ОПЗЖ, початок їхнього “електорального просідання”.

Таким чином, далі “чекати” вже немає чого. Вплив Росії на процеси в Україні буде поступово зменшуватися, а велика угода про розподіл світу з США – неможлива.

Ну і найбільше розчарування. Будь-які вибори, очевидно, нічого позитивного не принесуть, бо не можуть нічого принести. Немає електорального потенціалу для цього, і завтра не буде тим більше.

Що лишається робити? Лише “вирішити усі проблеми одним ударом”. Принаймні, так можуть думати в російському керівництві. І це було б абсолютно логічно, цілком у їхньому дусі.

Але тут треба знайти пояснення, чому треба вторгатися в Україну. Очевидно, цього разу вирішили сильно не заморочуватися. Всі українці – погані. Чому погані? Бо фашисти. І лідери їхні у них всі фашисти. Скрізь самі фашисти. Все.

Як будуть ділити на “фашистів” та “нефашистів” невідомо, та, мабуть, і не сильно цікаво. Тому якщо хтось вважає себе “нефашистом” – не треба розслаблятися. Можливо, у росіян на це інший погляд.

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі