«Діло» та Іван Франко, з яким було нелегко

02 жовтня 2019 РетроДіло
Share Button
Плакат до 150-річчя І.Франка (2006)
Редакція заснованого 1880р. «Діла» потерпала від браку кваліфікованих репортерів. Зрештою, факультетів журналістики ще не було і кожний літератор був на особливому рахунку. Тим більше – Іван Франко, молодий, але вже знаний письменник. Тому В.Барвінський запросив його до співпраці, а «Діло» в 1883-1885рр. опублікувало низку його текстів, передовсім – добротну соціологічну аналітику, яку тоді ніхто більше не був спроможний робити, може.

Але з Франком було нелегко. Як піонер соціалізму в Галичині, поет був незмінним підсудним у всіх соціалістичних процесах, розпочинаючи з 1877р. В.Барвінський гостро засудив соціалізм у редагованій ним «Правді», чого йому ніколи йому не пробачив М.Драгоманов, духовний патрон Франка. Але Франко, що цінував кожну зароблену копійку, був радий пропозиції увійти до складу редакції «Діла», ба навіть відгукнувся на смерть головного редактора газети великою поемою.

Здавалося б, 1884р. з призначенням новим редактором газети Івана Белея, приятеля і однодумця поета, перед Франком відкриваються нові перспективи. Та все перекреслила низка трагікомічних збігів.

До праці в «Ділі» взяли й М.Павлика – але лише на посаду коректора. Побоювання щодо його особи виявилися небезпідставними. Невдовзі польський лівий «Кур’єр львівський» опублікував велику статтю М.Павлика «Москвофільство і українофільство серед руського народу Галичини й Буковини». Все б нічого, проте він поставив ренегата Івана Наумовича (активіст галицької «вати», піп, що після низки скандалів утік до Росії, де перейшов на православ’я) вище за св. п. Володимира Барвінського (засновника «Діла»), а навіть прирівняв останнього … до І.Франка! Але це ще не все!

28 листопада 1884 р. у Львові на Клепарові помер атеїст Адольф Нарольський, який заповів поховати себе без священика. Отже, під час поховального обряду на Стрийському цвинтарі замість священика промову виголосив М.Павлик, диміли папіроски, а закінчилося все співом «Ще не вмерла Україна». Як виявилося, серед учасників першого у Львові атеїстичного похорону виявився агент галицької «вати». Невдовзі москвофіли розпалили великий скандал, в котрий раз звинувативши народовців в нігілізмі та комунізмі. Франко не брав участі в скандальному похороні, але намагався виправдати нерозважних учасників похорону А.Нарольського, а передовсім свого приятеля М.Павлика. Відтак, як стверджує Я.Грицак, «відбиваючись від звинувачень, «Діло» назвало похорони Нарольського «демонстрацією двох доктринерів» – себто М.Павлика та І.Франка. «Редакція газети перестерігала: якщо молоді люди не відмовляться від «фанатичних, згубних для загального діла демонстрацій», то «суспільність потрафить виелімінувати таких людей зі свого товариства».

Землетрясці-радикали,

Як Нарольського ховали, –

Попа, правда, не взивали,

З папіросок дим пускали!

Недоварки-радикали,

Всьо, що мали, показали:

Безчувственні ідеали

В тютюновий дим убрали!

«Ще не вмерла» заспівали

«Ось револьта» – вни думали

Та ще більше показали

Землетрясці-раціонали:

Хоч попа там не взивали

І «со духа» не співали,

Чого ж тії раціонали

«Свяченою» гріб скропляли?!!

– глузувало з учасників похорону Нарольського сатиричне «Нове зеркало».

«От глядіть, як «вони» пишуть тепер уже!» «Ми їх з болота підняли, пригріли і прокормили, а «вони» ось як нам відплачуються!», – лаяв Франка й Павлика Д.Гладилович (директор «Діла»). Відтак І.Белей та І.Франко розварились остаточно, на поч. 1885 р. поет вийшов з редакції газети і як, стверджується в посмертній публікації про нього в «Ділі» 30 травня 1916р., відновив співпрацю з газетою аж 1900р. Зрештою, значною вона не була: як правило, Іван Якович надсилав до редакції невеликі поезії.

Публікуємо уривок з одного з найкращих аналітичних текстів І.Франка, опублікованих у «Ділі» 4 жовтня 1884 року.

Коротко про історичний контекст появи цієї статті.

2 жовтня 1884р. Юліян Романчук, голова «Руського клубу» в Галицькому сеймі, поставив внесок про ґрунтовну реформу системи початкової і середньої освіти в Галичині. Результатом мало б бути істотне зростання кількості шкіл з українською мовою навчання. Ця стаття Франка друкувалася в «Ділі» 23, 25, 30 вересня та 2 і 4 жовтня, а текст внеску Романчука – 2 жовтня того ж року. Тож цей текст Франка був медійною підтримкою законопроекту Романчука.

Юліян Романчук – президент “Руського клубу” Галицького сейму (1883-1895), віцепрезидент австрійського парламенту (1911-1918). Чорновол І. Українська фракція Галицького крайового сейму. 1861-1914. Львів, 2018.

Відношення «Польського кола» до законопроекту Ю.Романчука було амбівалентним: з одного боку, в той час різні польські політичні угруповання висловлювалися за підтримку жадань українського національного руху – в принципі; з іншого, так далеко, як пропонував лідер української фракції Галицького сейму, вони заходити не бажали. Відтак обговорення пропозицій Романчука розтягнулося на декілька літ: відкинувши його, взамін польські фракції пропонували власні реформи реформування освітньої системи Галичини. Але не пройшов жодний законопроект. 9 грудня 1886р. Ю.Романчук поновив внесок про українську ґімназію в Перемишлі. І цього разу його пропозицію відхилили: результат поіменного голосування після другого читання 24 січня «за» – 53, «проти» – 60. Рятуючи репутацію «Польського кола», віце-президент Крайової шкільної ради, історик М.Бобжинський поставив внесок про паралельні класи з українською мовою навчання. І цю пропозицію таки схвалили – відразу у третьому читанні. Відтак восени того ж року в Перемишлі набрали учнів до 1 українського класу, а 1895р., коли вже було всі 8 українських класів, їх відокремили в окрему ґімназію. Так з’явилася українська ґімназія в Перемишлі – друга після львівської Академічної ґімназії.

Ігор Чорновол, для ІА «Діло»

 

Іван Франко

Середні школи в Галичині в рр. 1875 – 1883

Статистика учеників. А. Віросповідання і народність

Досі в своїх обчисленнях статистичних ішли ми зовсім за справозданням ради шкільної крайової. Дійшовши до статистики учеників, котра становить головну основу виданого досі справоздання, ми перекинемо трохи порядок прийнятий радою шкільною і, заховуючи собі пізніше обчислення більш педагогічної натури, поперед всього приглянемось контингентові галицьких учеників шкіл середніх під взглядом віросповідань і народності. Не потребуємо й пояснювати, що ходить нам не о що інше, як о сконстатування сили руського елемента в середніх школах. Постараємось затим на підставі поданих радою шк[ільною] дуже докладних табель відповісти на слідуюче питання!

1) Кілько було русинів в галицьких середніх школах в послідних 10 літах, числячи абсолютно і в порівнянні з другими народностями?

2) Чи і о кілько в котрім році зменшався або збільшався руський елемент чи то в ґімназіях, чи в школах реальних?

Наперед однако ж мусимо запримітити, що в табелях ради шкільної при всій їх докладності стрічаємо одну і то не малу трудність, випливаючу вже з самого предмета і з обов’язуючих приписів. Викази статистичні о віросповіданні учеників дуже значно різняться від виказів о народності на некористь сеї послідньої. Табелі ради шкільної виказують затим в наших ґімназіях дуже значне число поляків греко-кат[олицького) віросповідання. Між тим на ділі ми привикли справді до того, що віросповідання і народність не суть поняття тотожні, але знаємо тільки о русинах римсько-кат[олицького] віросповідання; о поляках же греко-кат. віросповідання історія або мовчить, або відзивається досить непідхлібно, характеризуючи їх назвою «перекинчиків». Щоб затим в слідуючих наших обчисленнях вирівняти ті незгідності між табелями о віросповіданню і о народності, ми будемо мусили між елементом руським і польським в Галичині поставити ще й елемент ополячених (чи то по традиції, чи по своїй волі для кар’єри і т. д.) русинів або перекинчиків. В слідуючій табличці зводимо докупи число русинів, поляків і перекинчиків в галицьких школах середніх по порядку літ шкільних 1875 – 1883.

Заким перейдемо до уваг над повисшою табелькою, мусимо попереду всього вияснити різниці, які заходять між нею а табелями урядовими. Число русинів на нашій табельці єсть таке саме, яке подають табелі урядові (стор. 127 – 135). Число русинів з додатком рубрики перекинчиків становить урядове число учеників греко-кат. обряду. Число поляків єсть приняте у нас таке, яке подають табелі урядові під рубрикою учеників латинського обряду. Бути може, що такий рахунок стрітить протести з сторони польської, але ми не могли брати числа поляків такого, яке наводять урядові табелі в розділі о народності з слідуючих причин:

1) В тім розділі нема окремої рубрики для жидів, т. є. жиди в очах нашої шкільної власті не суть окремою народностею, окремою расою, а суть тільки віросповідання, як донедавна були русини. В розділі о народностях ученики-жиди приділені в часті до німців, а в більшій часті до поляків, що ми для самої етнографічної докладності мусили розділити.

Так само без пардону зачислені до поляків і вірмени й та частина учеників гр[еко]-к[атолицького] обряду, котру ми відставили на бік в рубрику перекинчиків. Рахунок виходить такий, що після числення ради шкільної крайової було в тих дев’яти лігах в галицьких середніх школах: русинів – 14 973, поляків – 71151, німців – 6 708, чехів – 142, інших народностей, як угрів, румунів, італіян, сербів і пр. – 87. Між тим рубрики о віросповіданнях виказують 16 283 жидів, а 813 уч.-лютеран і кальвіністів, очевидно, німців, з незначними хіба виїмками.

Бачимо затим, що рада шкільна кр[айова] в розділі в народностях до рубрики німців дочислила щонайменше 5 895 жидів, а до польської народності (коли всіх 59 827 лат. обр. вважати поляками, що не буде докладним, так як тут найдесь доволі русинів і інших народностей) причислила: 714 русинів-перекинчиків, 10 388 жидів і 222 вірмен, що разом учинило повищу суму 71 151. Що поступування таке може бути і патріотичне (бо все ж таки причиняє для бідної польської народності 11 324 obywateli rodaków) і навіть основується на обов’язуючих приписах міністеріальних – сього перечити не думаєм. Але чей же знов і найвища наша власть шкільна не заперечить, що науково і докладним таке числення не єсть і що ми маємо право піти трошки іншою дорогою.

З повищої табельки бачимо, що перед сього, що русини (без перекинчиків) становили в тих 9 роках рівно четверту часть числа поляків, а шосту часть сумаричного числа всіх учеників. Число русинів збільшувалося постійно з року на рік в прогресії арифметичній, вираженій слідуючими числами: 1, 1 1/17, 1 1/11, 1 1/8, 1 1/7, 1 1/6, 1 1/4, 1 2/9, 1 1/3, або 100, 106, 109, 112,5, 114,3, 117, 125, 122, 133. Число поляків збільшувалося в прогресії як 100, 101, 101,4, 105, 108, 109,2, 111,24, 113, 115,8. Число жидів збільшувалось в прогресії як 100, 112,6, 132,15, 150, 165,9, 176,14, 184,09, 185,2, 180.

Ті прогресії дають нам дуже цікаві сказівки о тім, кілько і які елементи змагаються в наших середніх школах. І так бачимо, що з найбільшою скоростею змагається елемент жидівський. В дев’яти літах змігся він о цілих 85 %, то значить, що на кождих 100 учеників жидів з кінця р. 1875 прибувало кождого слідуючого року пересічно 60,76 нових учеників. По жидах, хоч і в великім відступі, слідують русини, а аж за ними поляки. Русини змоглися остаточно о 33 %, т. є. рівно о третю часть свого первісного числа. На кождих 100 учеників русинів прибувало в кождім році пересічно по 17,47. Правда відношення русинів до загальної суми учеників майже не змінилося: коли-бо з кінцем 1875 р. русини становили 6 1/3 часть всіх тодішніх учеників, то з кінцем 1883 становили 6 1/10 часть. Але виною сього був, як бачимо, надзвичайно бистрий зріст жидів.

В найслабшій прогресії змагалися поляки, бо в цілих дев’яти літах змоглися заледве о 16 %, то значить, на кождих 100 учеників поляків прибувало від кінця 1875 р. пересічно щороку 8,45 учеників. Мимо того і їх пропорція до загального числа учеників не то що не зменшилася, але ще навіть змоглася, хоч і не дуже значно. Що ж тикаєсь третьої нашої рубрики, іменно тих чудненьких поляків гр[еко]-кат[олицького] обряду, то о них ми нічого говорити не будемо, а тільки можемо сказати, що їх взглядно мало і з кождим роком робиться менше. Чей же незадовго діждемося того часу, коли вони зійдуть до зера!

Діло, 4 жовтня 1884.

Франко І. Зібрання творів у 50-и томах. Т. 46. Ч. 1. Київ: Наукова думка, 1985. С. 431 – 434.

 

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі