Галицька каса щаднича. Про що писало «Діло»10 лютого 1899 року

10 лютого 2021 Львів, РетроДіло
Share Button
Надгробок С. Щепановського на Личаківському цвинтарі. Скульптор Г. Кузневич https://www.biegunwschodni.pl/
Сьогодні поговоримо про найрезонансніше банкрутство в історії Галичини. На початку 1899 р. «Діло» з номера в номер обговорює крах Галицької ощадної каси – одного з основних банків нашого краю. Нічого дивного: тисячі галичан облягали імпозантний будинок нинішнього Музею етнографії та народних промислів на проспекті Свободи з наміром повернути свої збереження.

Проблема виникла внаслідок неспроможності нафтопромисловця Станіслава Щепановського сплачувати борги. Натомість аудит показав плачевний стан фінансового стану банку взагалі, в тому числі факти нецільового використання коштів банку його директором Францішком Зімою – престарілий банкір виписав собі з Відня коханку і утримував її коштом банку. Зіму, Щепановського, повію Марію Стефанію Фурман та ще дві особи заарештували. Зіма помер в ув’язненні за до кінця незясованих обставин, Щепановського присяжні звільнили задля відсутності злого умислу, він помер 1900 р. з ганьби.

Потверджаєся, що подорож намістника до Відня має зв’язь з санацією галицької щадниці. «Gazeta Narodowa» доносить, що намістник здавав цісареви справу з санаційної акції і просив о повновласть, видати щадничій касі кілька міліонів з пропінаційного фонду, завідуваного правительством.

«Neue Freie Presse» пише так в сій справі. Здогадуються, що гр. Пінінський хоче наклонити правительство до уділеня щадничій касі матеріальної помочи. Страти каси є дуже поважні. Резервовий фонд уважаєся за страчений, часть векселів є непевна, а вартість іпотек треба ще провіряти. До сего каса має заспокоїти своїх вірителів, котрі повимовляли вкладки, а на се не вистачить їй готівки. Через те буде вона змушена виповідати іпотеки, на котрих має 20 міл. вірительностей. Отже, заходить питанє, чи инші галицькі фінансові інституції будуть могли іпотечним довжникам каси уділити тілько позичок, щоби они пооплачували свої довги до щадниці. Навіть в разі, коли би ті довги замінено при помочи заставних листів на аннуітети чи то на довги, котрі мали би сплачуватись в черзі літ, то і тоді треба довшого часу на те, поки розпродались би заставні листи на 20 міл зл. Також мусіла би найтися якась інституція, пр. краєвий банк або австрійсько-угорський, котра би схотіла заставними листами щадниці на підставі набутих нею обезпек запевнити кредит. Отже побут галицького намістника в Відні остає мабуть у звязи з з пляном такої конверсії довгів на аннуїтети при помочи заставних листів. Міністерство мало би уділити хвилевої позички для зреалізованя такого пляну, а по розпродажи заставних листів відібрало би тую позичку. «Neue Freie Presse» замічає на се, що правительство повинно докладно переконатися, чи поміч, яку воно могло би уділити Галицькій касі щадничій, не буде получена з ніяким небезпеченством страти. Галичина, яка так хоронить своєї автономії, і ще би більше рада її розширити, повинна і в сій справі показати свою автономію і сама дати собі раду. Тимчасом якось нічого не чувати на те, щоби краєвий виділ або яка краєва інституція квапилася би з помочею; в сім разу у Львові якось панує настрій централістичний. В безпримірній господарці галицької щадниці є скомпромітована також і краєва управа; а досі не зроблено нічого, щоби винуватих покликати до одвічальности або до відшкодованя.

На тему «Хто винен?» пише «Kurjer lwowski», що слушно приписують часть вини дирекції щадниці, надзираючій раді і ревізіній комісії; коли би они могли сповняти свій обов’язок, було би не могло би прийти до такої біди. Але винувата також власть правительственна і она теж повинна одвічати. Тамті мають моральний обовязок звернути страту; тільки питанє, чи також після закону можна сего від них жадати. Зате річ певна, що правительство уставом для щадниці само наложило на себе одвічальність. Устав для щадниці з р. 1844 такі установляє права і обовязки правительственного комісаря: політичні власти мають обовязок докладно вглядати в стан щадниці; а коли би оказалася причина побоюватись щодо повного і безпечного покритя вкладок, мають безпроволочно запорядити, що треба, щоб відвернути шкоду. Кождій касі щадничій приділяє ся правительственного комісаря, котрий має обов’язок: безпереривно інформуватися о ході інтересів, о стані кас і цілім руху інституції, пильнувати докладно виконаня статуту, а в разі як замітив які браки, запорядити потрібні кроки, щоби привернути лад і безпеченьство заведеня, а після уділених єму вказівок має здавати намістництву справу о стані заведеня і єго діяльности. Всего того правительственний комісар не робив. Раз тілько за намістника Баденього жадав комісар переведеня контролі, але і се скінчилося на нічім. Тодішній комісар, радник Клєберґ, глянув за куліси і переконався о деяких неправильностях; векслів в портфелю було вчупереч статутови більше, ніж резервовий фонд. (Тепер резервовий фонд виносить около 4 міл. зр., а векселевий портфель 8 міл.). О тім радник Клєберґ доніс в році 1894 Баденьому, а також о тім, що Щепановський винен касі 2 міл. зр. Бадені в першій хвилі загороїжився; але довідався, що в касі висить на значну квоту також хтось єму дуже близький, змяк і дав касі рік часу для полагодженя справи. Бадені пішов до Відня. Щепановський продав Східницю, сплатив касі часть довгу і ліз дальше в довги. Рад. Клєберґ домагався контролі. Рахунковий радник намістництва шконтрував всі щадниці в краю, тільки не львівську. Коли рад. Клєберґ зажадав на письмі шконтра львівської щадниці, відповіли єму теж на письмі, що на власну єго просьбу увольняєся єго від уряду правительственного комісаря львівської щадниці. Всі ті акти находяться в намістництві.

Таке недбальство власти – кінчить «Kurjer lwowski» – не нове. Так само опікувалося свого часу правительство селянським банком. Папери банку дістали піпулярне безпеченьство; банк упав, властителі заставних листів дістали ледви половину; довжників-селян зруйновано і справа тягнеся без кінця. Коли би оказалася хоч найменша страта, правительство мусить покрити все.

Дуже цікаве поясненя справи подає в дневнику «Arbeiter Zeitung» якийсь «добрий знаток галицьких відносин». Ціла справа мала би після того пояснення підклад політичний.

Осередком приватного кредиту в Галичині, – пише той знаток, – є лише кілька банків. Маломіщанство находить кредит в галицькій щадниці; весь инший кредит концентруєся в банках кредитових та в іпотечні відділі краківського товариства обезпек. Правительство і клерикальна аристократія остаються в найтіснішій звязи з сими «добродіями» Галичини; від їх могучого впливу не визолиться жаден купець, ні промисловець, хто стане занадто независимим і могучим, мусить добре матися серед них на бачности. Найлюбішим интересом для тої кліки є є тзв. ратункова або санаційна акція. Захитаєся якийсь купець промисловий або властитель більшої посілости, то нараз попадає в руки тих спасителів, а они єго безпечно пустять з торбами. Славна є акція ратованя лихварського банку селянського, що погубила якихсь 40 000 селянських родин. Таке ратованє дає також сполученим спасителям ладні пенсії, комісії, дієти і т. и.

Перед якими 16 роками появився Щепановський і взявся переводити вслякі свої пляни, щоб розвести в Галичині великий промисел. Він завів в Галичині канадійське верченє, а тисячі людей під його впливом взялись до великого промислу. Щоби мати ласку у правительства і магнатів, мусів їм з власним пониженєм вислугуватися в політиці. Досить пригадати єго виступ в раді державній в справі виїмкового стану в Празі. Поки він розпливався в патріотичних фразах, поти не був правительству небезпечний; він уходив навіть на фантаста, ідеаліста, котрого всякими можливими способами величано. О єго маєтках ніхто добре не знав; одні говорять про міліони, другі шептали собі, що він має лише довги. І справді, мав він велетенські довги; а коли злучився з своїми двома родичами, Вольським і Одживольським, найшов на їх копальнях іпотечне покритє своїх довгів. Головним джерелом їх кредиту стала галицька щадниця. Директор Зіма вірив безмежно в геніяльність Щепановського і до послідніх часів легкодушно давав названій спілці кредит, котрий дійшов 6 міл. злр. Галицька щадниця була їх єдиною помочею, бо для независимих промисловців всі инші жерела були замкнені. А Щепановський і його спільники уходили за независимих, відколи заложили дневник «Słowo polskie».

Від виборів 1897 р. «станьчики» і правительство стали боятися найгірших речей; в низших верствах почала ширитися соціяльна демократія в дусі Щепановського; до того ще лучилась великаньска дефрандація любимця станьчиків Кешковського. До тісного кола клерикальної, антисемітської і консервативної печати Щепановський не хотів пристати. Сему треба було зарадити, і на се викликано переполох, ніби то, щоби ратувати бідних людей перед стратами. Коли би справді ходило було о той ратунок, то можна було се зробити иншим способом, полагоджуючи справу Щепановського і спілки осторожно і систематично, бо переполох певно не даєся для того, щоби щось ратувати. Ударили в дзвін органи лєндербанку «Przegląd», єзуїтський «Ruch katolicki» і банденівській «Dziennik polski». Щепановський, Вольський і Одживольський віддали все, що мали; але очевидно того, що наробили своїм сангвінізмом, не можуть направити, – они пропащі люде. Те, що нині з обуренєм відкрито, обурені знали давно. Тепер же прийдуть «спасителі». Місце дир. Зіми займе кревняк гр. Пінінського Нікорович, що доси був низьким урядником в банку. І так переполох випав в сам час для правительства, для банків і для «станьчиків». Правительство і фінансовий світ давно знали про відносини щадниці до згадуваних підприємств, для чого і через него тепер не раз довідалася о тим і широка публіка, се з певностію ніколи не викриєся судово. Річ певна, що Щепановський і Зіма поступали непростимо; але коли їх досягне справедливість, котра в Галичині так часто спить, то втім і окремі причини.

Тілько наш «знаток». Що він справді добре знає галицькі відносини, се не дасться заперечити; але при тім всім навіть оборона Щепановського і Зіми замало є безсторонна, щоби не воліла згадувати, що «знаток» є дуже близький до тих, кого боронить. День перед тим та сама «Arbeiter Zeitung» з великим обуренєм писала про вість, немов Печеніжинське перше галицьке товариство для нафтяного промислу хоче протестувати против обезпеки вірительности щадниці на майні Вольського і Одживольського. Показує ся, – писала она, – що головним акціонером печеніжинського товариства є – Щепановський. Печеніжинське товариство, головою котрого є Щепановський, має претензії до фірми «Щепановський, Вольський і Одживольський». Галицька щадниця хоче тепер свою претензію до фірми «Щепановський, Вольський і Одживольський» іпотекарно обезпечити, а против сего протестує Щепановський, бо він, властитель печеніжинського підприємства, має давнійшу претенсію до себе, головного члена фірми «Щепановський і спілка»! Світ кінчиться!

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі