Карнавалові міркування: про що писало “Діло” 5 лютого 1937 року

05 лютого 2021 Життя, Львів, РетроДіло
Share Button
Новорічний Віденський бал, https://poihaluznamu.net/
Після завершення Різдвяних свят у Львові розпочинався сезон балів. Звичай міських балів і карнавалів проник до Львова в останні десятиліття першої Речі Посполитої, поступово набув популярності та сягнув апогею в міжвоєнній Польщі.

Навіть був спеціальний баль української преси. Крім елегантності шат і танців, неодмінним атрибутом балів ХХ ст. був також збір пожертв на громадські справи; буфети облаштовувало й обслуговувало жіноцтво самотужки. З цього тексту також дізнаємося, що львівська пані в середньому відвідувала 3 або 4 балі.

В одному з попередніх чисел «Діла» була замітка, що пані, які були запрошені до улаштування вечерниць у користь хворих емігрантів з Великої України, порадили собі так, що ті гроші, які вони витрачали на «фризієра», відсвіження суконок та на якийсь торт до буфету, склали до комітету, крім того, запросили ще кількох своїх знайомих і так зложили суму, яка могла б бути з евентуального доходу з вечерниць. Цей вчинок, як гідний наслідування, примушує нас застановитись, чи не варто було б так обмежити повінь равтів і балів, яка залила карнаваловий сезон.

Найбільший тягар тих імпрез лягає на наші пані. Кожна має у карнаваловому сезоні бодай три-чотири балі, в яких вона мусить узяти участь. А це тягне за собою значні видатки. Треба бодай одної нової тоалєти, до неї черевиків, панчіх та інших дрібниць. Старшу тоалєту треба відсвіжити, докупити якусь квітку чи іншу прикрасу, переробити рукави, втяти «хвіст» та інші поправки зробити і це теж вимагає коштів. Прийде сам «баль», треба йти до «фризієра», манікір зробити тощо. Снігу багато, в балевих черевиках не підеш пішки, бери візника. Крім того, треба теж про чоловіків одяг подбати і таку-сяку дрібницю докупити. А там до буфету щось треба дати і то так, щоб люди не осудили. І ось коли все те підрахувати, то вийде поважна сума кількадесять злотих, а за ввесь карнаваловий час то й сотку перейде. Ще коли в хаті є молода панночка, то якось можна ті видатки оправдати, а так ті всі вечерниці з мусу не мають просто таки сенсу.

Наші пані мусіли б над тою справою поважно подумати, бо є ще одна небезпека, що зробивши всі ті видатки і пустивши таку кількість гроша переважно в чужі руки, комітетові нині ще й стануть перед прикрим вислідом – дефіцитом. І вийде, що з того користь мали тільки чужі, а свої тільки даремно напрацювались, натомились та нахвилювались.

Розуміємо добре, що молодь хоче забавитись і що їй це належиться. Та може можна б було обмежитись одним-двома балями в сезоні, а решту краще перевести на дансінги, куди можна піти й у візитовій чи навіть ліпшій спортовій суконці, або якимись родинними вечірками у скромній салі з невеликими витратами. Звичайно, ті всі балі чи вечерниці мають ще одну мету, а саме зібрати гроші на користь того чи іншого товариства. Одначе, як вже сказано, часом замість прибутку буває дефіцит. І тут, мабуть, далеко мудріше було б обложити себе цілорічним податком і пильнувати точного його виплачування, або стежити за точним вплачуванням членських вкладок – ніж висилюватись витратами впродовж одного-двох місяців.

Подаємо ці міркування на «Жіночій сторінці», бо саме наше жіноцтво має тут сказати найважніше слово.

Х. К.

Підготував Ігор Чорновол

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі