Кривавий день у Львові 2 червня 1902 року

02 червня 2020 РетроДіло
Share Button
Братська могила жертв виступів 2 червня 1902р. Фото І.Чорновола
Один із найнезвичайніших пам’ятників на Личаківському цвинтарі – скромний обеліск на 62 полі із написами польською та українською мовою «Ofiarom dnia 2 czerwca 1902r. socjalna demokracja. Памяти жертв з 2 червня 1902 социяльна демократія. Jan Sieradzki, Katarzyna Orkiesz, Franciszek Mikusinski». Ось як описав перебіг подій того дня кореспондент «Діла» в номері за 4 червня 1902р.

Львів, второк 3 червня 1902

Вчера перебув Львів страшний день. На улицях міста розігралася кривава трагедія, що закінчилася кількома трупами і кількадесятьма тяжше раненими. На тисячні товпи страйкуючих робітників виконала гузарія кінний атак; військо дало кілька сальв острими набоями. З товпи стріляно з револьверів, кидано градом каміння; на Стрілецькій площі (тепер – пл. Данила Галицького) явилися навіть на борзі імпровізовані барикади. Львів пережив страшний день социяльної револьти і ще страшніші хвилі масової масакри. Все, що жиє в галицькій столици, остає під потрясаючим враженням небувалих подій. Бо ж «людська кровиця не водиця…»

Причини

Зачалося, як звісно, звичайним страйком, що тривав вже другий тиждень. Страйкуючі будівельні робітники, котрих число доходило до 5.000, заховувалися увесь час дуже спокійно і тактовно. Постава їх, поважна і рішуча, але при тім спокійна і – з виїмком малих, незначних сцисий з деякими невеликими групами незалишивших праці робітників – не виходяча поза границі лєґальности, могла тілько імпонувати та зискувала для робітників симпатії загалу. В суботу вечером здавалося, що все скінчиться добре. Будівничі і підприємці, мимоходом кажучи, найбільші львівські спекулянти, що з нічого подороблялися великих маєтків – згодилися остаточно на жадання робітників. Около ½ 10-ої вечера в суботу оголошено се зібраним перед ратушем товпам, що прийняли вістку гучними окликами радости і оплесками. Нараз, в неділю рано, підприємці відкликають своє рішення, беручи назад одну з найважніших своїх уступок. Сей, напятновання гідний поступок, був іскрою, з якої бухнув пожар. Цілу неділю кипіло, а в понеділок рано треба було невеликої, але характеристичної сцисії між військом і робітниками, аби дійшло до масакри, стріляння, трупів, проливу крови.

В понеділок з рана

Вчера, около 10-ої години рано зібралася товпа робітників (около 1.000 люда) в улици Оссолінських (тепер – В.Стефаника), де міститься товариство будівельних робітників «Ogniwo». Нараз повстало замішання. Поліція арештувала двох людей, як кажуть, за звичайну кишонкову крадіж. Товпа думала, що арештовано їх за опір поліції і стала їх відбивати. Поліція добула шабель і, вимахуючи ними на всі боки, вела арештованих через місто. При тім мали поліцаї ранити кількох людей.

Сей перший факт вже подразнив товпу, що около 11-ої години залила зразу Ринок, а потім Стрілецьку площу. В криках маси проявилося роздратування, прокльони сипалися на адресу магістрату, підприємців, поліцаїв і т.д.

В Ринку і Стрілецькій площі торговці і перекупки стали скоро збирати своє добро, хоч товпа їх не атакувала. Склепи з грюкотом замикано. Товпа стягалася на Стрілецьку площу, де небавом зібралося 6.000 люда усякого віку і полу – між ними багато недоростків. Провідники взивають до спокою, але голосу їх серед крику і шуму навіть не чути на кілька кроків.

Компанія піхоти

Нараз серед гнівної товпи показалася компанія 15 полку піхоти, що верталася з вправ. Доводив нею капітан Веселі. В переході один жовнір друлив мимохіть стоячу жінку; дехто каже, що мав її копнути. В тій хвили вискочив з товпи робітник і в обороні жінки дав жовнірові в лице. Вмить вхопили його жовніри та, втягнувши між себе, стали окладати кулаками і кольбами. Товпа рикнула з люті; «жовніри б’ють наших!» – пішло громом над головами тисячів і в тій хвили град каміння засипав компанію. «Bayonett auf!» [Приєднати багнети!] – комендерує капітан і уставляє компанію в три ряди. Каміння сиплеться далі. Капітан одержав удар в груди, але заховав спокій. Одному жовнірові скалічено камінням голову.

Тим часом зателефоновано на гузарию. Два комісарі, Венц і д-р Райнлєндер, з купою агентів і поліцаїв стараються розігнати товпу. Але їх голосу не чути. Деякі робітники вилазять на підвищені місця і взивають до спокою. Але товпи вже нічого не могло опанувати. «Най військо уступить!» – реве маса і бомбардує камінням.

Гузария

В тім від Підвалля задудніла земля й роздався шум, неначе градова туча насуває. Ще хвиля, й на розі Стрілецької площі появилася гузария. Появу їх прийнято пекельним криком: «Проч, мадяри! Проч з військом! Не уступаймо! Нехай військо забирається!» Гузари уставилися перед компанією піхоти, котра в тій же хвили звернула і відмарширувала проч. Сей факт прийнято окликами радости. «Нехай уступлять і гузари!» – кричала далі товпа. Але гузари не уступали. Тепер – як кажуть – мав комісар Венц загрозити, що як товпа не розійдеться, то військо буде атакувати. Але його зазиву ніхто не чує.

Атак гузариї

Комісар дав офіцирови знак. Видко було, як офіцир давав розказ, задзвеніла переймаюча трубка і в тій хвили цілий відділ, знявши шаблі в гори, рушив галопом на товпу. Наступила страшна хвиля…

Товпу опанувала скаженість: страх і лють вирвали з її грудей страшний оклик, а град каміння привитав атакуючих гузарів, з яких трех, поцілених камінними брилами, злетіло додолу. В тій хвили запінені кінські лоби досягли товпи, а ряд лискучих шабель затопився в товпі. Кров бризкає на всі боки. А скривавлені вістря шабель то покажуться в воздусі, то знов січуть в товпу. Нараз серед того пекла, серед реву товпи і дудніння копит, роздається крик страшний, прошибаючий, сильніший над усе. То крик матері, котрої мала шестилітня дитина впала під кінські копита, що формально її рознесли.

По першім атаку

Товпа втікає в бічні улички. За перелетівшою, наче гураган, шкадроною остало кільканадцять стратованих і ранених та три звалені з коней гузари. Одного з них волік кінь якийсь час, а гузар, висячи ногою у стремені, головою кривавив брук. Другого гузара допала товпа. Він борониться шаблею, один робітник замахнувся колом. Хвиля – і було би по мадярі. Та другі робітники здержують заїлого, підносять гузара і несуть в підсіння, на бік, зливають водою.

Та гузария, що перелетіла в діл Стрілецької площі, вертає назад, бо товпа, що розприснула на боки, знов заливає площу. Заїлість росте. Брили каміння хмарою летить у воздусі. Двох гузарів з обкровавленими головами ледви держаться на кульбаках. Шкадрона жене серед камінного граду і знов змітає товпу на боки та під копита. Пекло…

Стріляють

Нараз з вікон одної кам’яниці роздається револьверовий стріл і один гузар, захитавшись, падає з коня. Група робітників, видряпавшись на примурку на дах кам’яниці, розбирає комин і бомбардує гузарів цеглами. Гузари стають, знимають рушниці, складаються і гремить сальва, потім друга. Кільканайцять людей впало додолу. Кров тече струями. Товпа, ревучи, усувається в бічні вулички, звідки далі йде град каміння. Гузари метнулися в бічні вулички, а на площі знов появилася товпа.

Барикади

Лють маси звернулася тепер на все, що стрінула в дорозі. Всі шиби в сусідніх домах відразу вибито. Наріжний шинк від Ґродіцької улици (тепер – Друкарська) здемольовано. І вмить появилися барикади. Стягнено стоячі на площі страгани, лавки, відривано віконниці, виважувано брами, та все те кидано на купи поперед в’їздів на площу. Гузари, що тимчасом «чистили» Краківську площу (тепер – пл. Ярослава Осьмомисла), влетіли назад на Стрілецьку площу. Та ту здержали їх навалені запори. Об’їздячи їх, під’їхали гузари аж до пожарової стражниці, обкидувані камінням товпи, що заняла домінуючу позицію на терасах валів.

Піхота стріляє

Здалека чути сальви. Кажуть, що піхота стріляє на Краківській площі. Небавом чути другу сальву, потім третю і четверту. Се кипить борба коло костела Марії Сніжної на Краківській площі. Кажуть, що з вікон лито на військо окріп. Сальви піхоти мали страшні наслідки. Манніхерові кулі досягли кільканадцятьох людей, деяких смертельно. В судорогах і корчах, звиваючися з болю, качалися вони в крови на бруку. А товпа ошаліла на вид крови, не уступала, але сипала камінням… Піхота обсаджує площі Стрілецьку, Краківську і Рибну (Старий Ринок), гузари – площу Бенедиктинську (Вічева). На ношах несуть пострілених в напрямі ратункової стациї [далі в тексті пробіл із позначкою „сконфісковано”]. Гузар, побачивши лікаря на площі, коли він ішов ратувати постріленого, зложився і хотів стріляти. На щастя, лікар вмів по-мадярськи і ще в час кликнув мадярові, о що йому йде і хто він є [пробіл із позначкою „сконфісковано”].

На Рибній площі

Така стрілянина та бомбардовання каміннєм тривало цілі дві години, до 3-ої. Та головні події відгривалися тепер на Рибній площі. Там зібралася товпа, багато жінок і дітей. Нараз з’явилася шкадрона гузарів з добутими шаблями. Гузари почали рубати і тратувати, товпа відповіла камінням, гузари дали сальву і кільканадцять людей знов впало. Одному з поцілених, 14-літньому хлопцеві, кулька провертіла чашку. Він впав на тротуар, мозок з кров’ю випливав через ранку, а з грудей добувалися страшні стони – він вмирав. Гузари пігнали дальше.

Послідні сальви

О третій годині залунали ще три послідні сальви, знов з кровавими слідами й потім почало успокоюватися. Військо теж умучилося. Ціла часть міста на північ від ринку до жидівського темплю обсаджена військом. На ратунковій стації десятки ранених, кількох умираючих. Ратунковий віз звозить їх безнастанно. Товпа грізна і понура, зникла частию в заулках Краківського передмістя. Містом проїжджають патролі. Около 9-ої вечером робітники стали знов громадитися на площі Солярні (пл. М.Кропивницького), але коли виступило військо і стало набивати на остро карабіни, робітники розійшлися.

Ранені і трупи

Доси стверджено, що вчорашнього дня понесло смерть 5 осіб, а поверх 30 тяжко ранених в шпитали, та се число не дає фактичного образу річи, бо ранених є о много більше, але не зголошуються до лікарського осмотру, бо бояться арештування. Ранні – се переважно люде молоді, около 20 літ, деякі майже діти. Є теж кількалітній хлопчик, ранений шаблею. Много ранених в удо, деякі смертельно. Се від поєдинчих стрілів гузарських. Багато теж екцедентів арештовано.

Нині маємо зглядний спокій. Робітники ждуть на рішення нарад підприємців, що ведуться в магістраті. Як скінчиться справа, годі знати. Посол Дашинський вніс в парламенті в справі вчорашньої масакри нагле внесення. Ходить чутка, що до страйку будівельних робітників прилучаться і пекарі, а навіть має настати генеральний страйк.

***

4 червня польська та українська соціал-демократичні партії організували похорони чотирьох жертв вуличних боїв: українця Івана Сірадзького, поляків Катерини Оркєш і Францішка Мікусінського (яких поховали в братській могилі на Личакові) та єврея Анчля Іґля (якого поховали на єврейському цвинтарі за Янівською рогаткою). В похоронних процесіях під червоними прапорами взяло участь близько 15 тис. християн і кілька тисяч іудеїв. Наступного дня підприємці погодилися на вимоги страйкарів і підписали угоду з ними: тривалість робочого дня обмежено 9½ год., підвищено платню, скасовано акордну працю, обіцяно ввічливе поводження та бюро для безробітних. Перший великий бій львівського пролетаріату закінчився перемогою.

Кровавий день у Львові 2 червня 1902р. // Діло, ч.113 і 114 (4.06.1902)

По розрухах у Львові // Діло, ч.115 (6.06.1902)

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі