«Львів два дні на очах Европи». Про що писало «Діло» 28 серпня 1886р.

28 серпня 2020 РетроДіло
Share Button
Москвофільська карикатура на кн. О. Баттенберга. Страхопуд, 1886. №9
Сміло можна сказати про Львів у вчорашнім і нинішнім дні. Львів у своїх мурах гостить князя об’єднаної Болгарії. Очі цілої Европи звернені через ті два дні на Львів, бо тут сконцентрувалася на короткий час справа болгарська. Львів, або як болгари його називають «Лавов», знайде видне місце в історії болгарського народу, бо у Львові через той короткий час побиту князя Баттенберґа має порішитися важне для історії Болгарії і взагалі для справи славянської питання: чи князь поверне до Болгарії, куда його взиває народ і войско, чи не поверне.

Як ніхто на першу вість о детронізації князя в Болгарії не міг умом збагнути, що наш Львів, столиця Галицької Руси, може статися місцем, де відограєся важна роля в історії болгарського народу, – Львову такі річи лучаються раз на 50 або 100 літ, – так також на першу вістку ніхто не міг повірити, якими огидними в мотивах, средствах і в переведеню був цілий факт інтронізації князя.

Хто міг подумати, що русофільська партія в Болгарії під проводом Цанкова – партія слаба числом і зненавиджена масами народу болгарського і загалом інтелігенції за ренегатство, щось подібного, як галицькі ренегати [москвофіли], – хто міг, кажемо, надіятися, що тая партія опуститься до аж так огидних чинів, які тепер звістні? Панславістичні органи російські та їх плачені карикатури у Львові, Празі ітп. не знаходять слів на висказуванє тріумфу з чинів, яких сам канцлер Росії Ґірс мусить в своїм циркулярі вирікатися, щоби яко-тако спасти честь своєї держави перед Европою і славянським світом. Але ж годі! Факт остане фактом в історії, яко наука для народів.

Правда і мораль побідили. Народ болгарський в величавий спосіб посрамив зрадників народу, показав велику моральну свою силу та повне самопізнанє – і тим загнав в кут всіх тих «приятелів» і «опікунів» своїх, котрим костею стає в горлі самостійний розвій Болгарії.

Ми, русини, знаючи і довго досвідчуючи на собі, що то значить слабшому народові віддатись в розпорядимість сильнішого, – ми вповні розуміємо той однодушний протест і опір народу болгарського супротив грозячої йому «опіки», тим більше, що вже при детронізації князя показано спосіб, в якій тая опіка спосібна проявлятися.

І кождий нарід славянський, не інтересований прямо в справі болгарській, може в тій справі заняти по совісти лише таке становище, що буде глядіти на волю і голос народу болгарського.

Тут певно нікому не йде о Александра Баттенберґа, як о Баттенберґа, але о добро народу болгарського. Народ тут має голос і право говорити, а другі не інтересовані народи славянські, а бажаючи добра і розвою Болгарії, мусять узнавати лише той голос, голос народу. Коли ж нарід болгарський нині убиваєся за своїм князем, вирваним єму в огидний спосіб ренегатами-руссофілами і переданим в Рені російським жандармам – то очевидно на князя Болгарії треба нині глядіти, як немов на олицетворенє бажань і інтересів болгарського народу.

Який буде дальший хід справи болгарської, трудно вгадати, але кожда чесна душа славянська мусить нині лише бажати того, чого бажає сам нарід болгарський для свого добра і розвою народного.

Князь Олександр Баттенберґ – перший монарх незалежної Болгарії. Вікіпедія

У ніч з 20 на 21 серпня болгарські москвофіли увірвалися в резиденцію свого монарха і примусили його, напівголого, зректися престолу, після чого переправили Олександра І Баттенберґа разом з братом Францом Йосифом на територію України. 26 серпня о пів на десяту, позбавлений будь-якого майна та коштів, у супроводі жандармського полковника і «чиновника для окремих поручень» князь дістався до Підволочиська, звідки вислав телеграму до головнокомандувача львівського гарнізону князя Вільгельма Вюртемберського з проханням про допомогу.

Того ж дня головний львівський двірець переповнили міщани й поліція. Коли князь прибув наступного дня, львів’яни влаштували віче. Маніфестація повторилася біля Французького готелю (згодом – готель Жоржа), де замешкав Баттенберґ. «Князь Олександр, – писало «Діло», – єсть дуже симпатичною особою. Його лице, постава, голос мають в собі дійсно щось імпонуючого. Він числить тепер як раз 29 літ, єсть високого росту і сильної будови тіла, шатен, з лиця дуже подібний. Лице його набрало вже смаглявої краски, яка властива типам полудневих народів. Висівши з вагону, виглядав дуже збіджений і змучений, і не диво, бо через 6 днів був безнастанно в дорозі і все під ескортою без жодної вигоди і кожної хвилі непевний не то о свободу личну, але і о життя. Через 26 годин по виданю його російським жандармам не дали йому ані їсти ані пити. Одіж на собі у Львові мав дуже убогу».

У Французькому готелі князя відвідав полковник кн. В.Вюртемберзький. Натомість влада його проіґнорувала: у місті не було ні намісника Пилипа Залєського, ні маршала Галичини, не відвідали болгарського монарха навіть представники міської ради. Справа в тому, що львівський намісник отримав інструкції з Відня уникати Олександра І Баттенберґа. Що ж, іноді в історії вирішальну роль відіграє випадок. Невдовзі виявиться, що болгарська криза 1886-1887рр. поховає «Союз трьох цісарів». І коли б Олександр І Баттенберґ прибув до Львова не 1886, а 1887р., то його доля була б іншою.

Зате шляхетське казино зібрало на потреби Олександра І Баттенберґа 10 000 ґульденів, а особливо тепло вітали князя міщани. Ввечері Марійську площу (тепер – площа Міцкевича) заповнила багатотисячна юрба, котра скандувала ім’я Олександра, а власники навколишніх будинків подбали про ілюмінацію. Князь декілька разів виходив на балкон і двічі звертався до маніфестантів по-болгарськи. О дев’ятій до Марійської площі наблизився похід із смолоскипами. Поліція спробувала розігнати похід, але його учасники таки продерлися і стали перед готелем. Крім того, директор поліції Кжачковський заборонив товариству «Гармонія» влаштувати князеві серенаду. Через годину князь віддав візит ввічливості полковникові кн. В.Вюртемберзькому. Поліції ледве вдалося вмовити львів’ян розійтися.

Директор поліції спробував звинуватити в організації маніфестацій журналістів, які ніби-то створили спеціальний комітет. Але такі звинувачення були безпідставні і спонукали додаткову порцію обурення діями влади. Крім того, маніфестації відбувалися по всіх містах і містечках, де проїжджав потяг з князем, розпочинаючи з Підволочиська.

Болгарські змовники утримували владу лише два дні. Вже 23 серпня відбувся контрпереворот і його організатори звернулися до Олександра І Баттенберґа з проханням про повернення. Тож 28 серпня болгарський монарх вирушив додому. І цього разу не обійшлося без втручання поліції. Було відомо, що Олександр І Баттенберґ від’їжджатиме з основного львівського двірця Кароля Людвіка, проте він від’їхав з Чернівецького двірця, що викликало обурення адміністрації двірця Кароля Людвіка та численного натовпу львів’ян, що прийшли прощатися з болгарським монархом саме туди. Князь повернувся додому з великим тріумфом. Проте цар Олександр ІІІ наполіг на його усуненні, не помогло й особисте прохання болгарського монарха.

В чому ж полягала неприязнь царя до свого кузена (Олександр I Баттенберґ був племінником імператриці Марії Олександрівни, матері царя)? 1884р. на банкеті з нагоди коронації Олександра III болгарського монарха посадили не серед членів імператорської родини, а серед придворних. Очевидно, Баттенберґ не знав, що в православному світі побутує звичай приниження молодших, образився і покинув коронацію. Натомість цар потрактував його поведінку як нахабство. Стосунки між ними остаточно зіпсувалися наступного року, коли за згодою царя Баттенберґа вирішив «провчити» король Сербії Мілан. Проте молоде болгарське військо розтрощило сербську армію за три дні. Розлючений Олександр III сказав тоді своїм придворним: «Принц Александр Баттенберзкий – враг России, и покуда он будет там царствовать, его влияние будет для нас враждебно. Его прогонят рано или поздно».

Невдачі не облишили О.Баттенберґа й після зречення престолу. Німецький імператор Фрідріх III вирішив нагородити його орденом, надати генеральський титул та одружити з власною донькою (Баттенберґ був у неї закоханий і мав взаємність). Проте канцлер Бісмарк загрозив відставкою. Його підтримав наступник престолу Вільгельм (Фрідріх III був смертельно хворий). Тож змушений покинути ще й Німеччину, О.Баттенберґ служив в австрійському війську, командував бригадою у Ґраці, там і мешкав. Пережите переносив важко. Після одруження з артисткою опери з Дармштадту Йоганною Лойзінґер, яке аристократія потрактувала як остаточну деградацію, батько, князь Олександр Ґессенський, надав йому титул графа Гартенау. Імені «Баттенберґ» більше не вживав. Помер 18 листопада 1893р. У похороні брала участь високопоставлена болгарська державна делегація і навіть давній ворог сербський король Мілан прислав співчуття графині Гартенау і двом сиротам. Згідно заповіту, був похований у Болгарії.

Що ж спонукало тоді львів’ян до громадянської активності? 29 серпня 1886р. «Дзєннік польський» писав: «Його справа є справою усіх шляхетних людей. Він – представник цивілізації в борні з деспотизмом, тому маємо надію, що не тільки для добра свого краю, але взагалі усього цивілізованого світу провидіння дозволить йому знову взяти владу в свої руки». До того ж матір’ю Олександра І Баттенберґа була донька військового міністра уряду польських повстанців 1831р. графа Яна Гауке-Боссака.

Зауважу, що постать Баттенберґа уже приваблювала увагу львівських істориків. «Болгарську кризу» 1886-1887рр. детально описав піонер львівського сходознавства Ян Ґжеґожевський, який перебував тоді у Болгарії – аж у двох книгах. 1937 р. на історичному факультеті університету ім. Яна Казимира Миколай Алтухов виконав роботу на тему «Князь Олександр Баттенберґ і політика Росії на Балканах (криза 1884-1885рр.)». Нині вона мала б зберігатися у Державному архіві Львівської області. Проте у відповідь на моє замовлення я отримав відмову з поясненнями, що справа загубили.

Уривок з книги Ігоря Чорновола «100 видатних львівян» (Львів, 2020)

Підписуйтеся на сторінку "Діло" у Фейсбук

Коментарі